Ухвала суду № 133667682, 28.01.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/618/25

Провадження № 1-кп/147/51/26

УХВАЛА

28 січня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 із участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 прокурора ОСОБА_3 обвинуваченогоОСОБА_4 захисникаОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тростянецького районного суду Вінницької області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 15.01.2025 за №62025240040000114 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 15.01.2025 за №62025240040000114 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що 05.11.2024 у матроса ОСОБА_4 , виник умисел на самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від військової служби. Реалізуючи вищезазначений злочинний умисел, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації матрос ОСОБА_4 , 05.11.2024, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, повторно самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , чим ухилився від проходження військової служби до моменту його затримання 17.03.2025 у порядку ст. 615 КПК України. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану. Ухвалою слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 18.03.2025 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого неодноразово продовжувався. Причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними доказами, зокрема показаннями свідків, актом службового розслідування та іншими матеріалами у своїй сукупності.У той же час, ризики, передбаченні ст. 177 КПК України які слугували підставою для застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати та жодним чином не зменшилися. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину вчиненого в умовах воєнного стану, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, усвідомивши невідворотність покарання, останній без застосування запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, може зникнути та переховуватись від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків, оскільки згідно ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Без продовження строку тримання під вартою, ОСОБА_4 перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема продовжити ухилятися від проходження військової служби, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відтак, необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення ним незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень. Згідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою. Також, ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. З метою забезпечення належного та неухильного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також враховуючи те, що запобігти вказаним ризикам неможливо шляхом застосування до нього більш м`яких запобіжних заходів, прокурор просить клопотання задовольнити, продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

В судовому засіданні прокурор оголосив зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, підтримав його та просив його задоволити.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу.

Обвинувачений просив застосувати до нього більш м`який вид запобіжного заходу, вказав, що ризики зазначені прокурором не обґрунтовані, оскільки у нього відсутня можливість впливати на свідків. Зазначив, що має постійне місце проживання у будинку, який належить його сестрі.

Захисник обвинуваченого просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора, вказав, що обвинувачений вчинив ненасильницький злочин, має бойовий досвід та бажає продовжити військову службу та враховуючи його позитивну характеристику здатний забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подане письмове клопотання, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 18.03.2025 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 15.05.2025, який в подальшому було продовжено Тростянецьким районним судом Вінницької області, останній раз на строк 60 (шістдесят) днів до 30 січня 2026 року включно.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або ж продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема продовжити ухилятися від проходження військової служби.

В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_4 розлучений, раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Чорноморського (Іллічівського) міського суду Одеської області від 02.12.2024 засуджений за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді штрафу, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Відповідно до інформації Гайсинського РУП ГУ НП у Вінницькій області щодо обвинуваченого 18.10.2024 Херсонським міським судом Херсонської області було закрито кримінальне провадження за ч.5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов до висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення, об`єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, обставини кримінального правопорушення та те, що ОСОБА_4 неодноразово ухилявся від проходження військової служби, оскільки він повторно самовільно залишив військову частину, в яку прибув після припинення вчинення кримінального правопорушення, його наслідки в умовах сьогодення, а саме те, що кримінальне правопорушення вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, перебування справи на стадії судового розгляду, у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти без застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до норм ч. 8 ст. 177 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для відсутності необхідності застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з врахуванням обставин даного кримінального провадження, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

При визначенні розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, суд враховує характеризуючи осіб дані та майновий стан обвинувачених, практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, та не може бути завідомо непомірним для обвинуваченого, а також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим за інкриміновані злочини.

Абзацом 8 частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, з огляду на відсутність у даному випадку виключних обставин, передбачених ч.4 ст.183 КПК України, які дають підстави не визначати розмір застави, суд, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, визначає розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього, враховуючи обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, особу обвинуваченого ОСОБА_4 та встановлені вище ризики.

За таких обставин суд вважає, що достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків буде застава у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400,00 грн, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, його вік і стан здоров`я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 193, 197, 331, 372, 395 КПК України, суд

у х в а л и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 27 січня 2026 по 27 березня 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 50 (п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400,00 грн (сто шістдесят шість тисяч чотириста гривень 00 копійок), після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти під заставу.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід застава.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово, прокурора та суд.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави на обвинуваченого покласти наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, заставу буде звернуто в дохід держави.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.

Копію ухвали для відома та виконання направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 29.01.2026 о 08:20 год.

Суддя ОСОБА_1