Рішення № 133663779, 28.01.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2026Справа № 910/10009/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Михайлової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Лавринця Андрія Євгеновича

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича

За участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

про стягнення 1 648 254,07 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Коротюк М.Г.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився

від третьої особи 3: не з`явився

від третьої особи 4: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Лавринець Андрій Євгенович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича про стягнення 1 648 254,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з огляду на виникнення у відповідача заборгованості за кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк», фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було здійснено перерахування грошових коштів із власних депозитних рахунків в рахунок погашення заборгованості відповідача перед банком. З огляду на відсутність договірних правовідносин між вказаними фізичними особами та відповідачем, фактично грошові кошти отримані Фізичною особою-підприємцем Алісіменком Сергієм Олексійовичем є набутими без належної правової підстави та підлягають поверненню. Наявність права вимоги до відповідача позивачем обґрунтовано укладенням договору від 21.07.2025 між фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем Лавринцем Андрієи Євгеновичем про відступлення права вимоги, яке виникло внаслідок виконання третіми особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зобов`язання ФОП Алісіменка С. О. за кредитним договором перед ПАТ «Міський комерційний банк», що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2019 року у справі №910/9811/19, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року у справі №910/9811/19.

Ухвалою від 18.08.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2025. Вказаною ухвалою також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

10.09.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 08.10.2025.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог неада заперечення посилаючись на те, що Фізична особа-підприємець Алісіменко Сергій Олексійович із третіми особами не знайомий, жодних угод чи домовленостей із ними стосовно виконання зобов`язань перед банком не було досягнуто. Відповідачем також наголошено на тому, що правочин щодо заміни боржника у зобов`язанні здійснюється у тій самій формі, що і основне зобов`язання, чого у даному випадку дотримано не було. Також відповідачем акцентовано увагу на тому, що у виписках стосовно перерахування грошових коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у призначенні платежу вказано «повернення безвідсоткової фінансової допомоги». Також відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.

08.10.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 29.10.2025.

12.10.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій наголошено на правовій позиції Верховного Суду, згідно якої норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 Цивільного кодексу України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 Цивільного кодексу України, є воля боржника. Позивачем наголошено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 жодної фінансової допомоги від відповідача не отримувалось, а отже, наведення у призначенні платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги» є некоректним відображення банківського переказу з боку працівників банку. Також позивачем висловлено заперечення з приводу доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

29.10.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 26.11.2025.

26.11.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 24.12.2025.

24.12.2025 судом відкладено розгляд справи по суті на 28.01.2026.

У судовому засіданні 28.01.2026 представником позивача було надано усні пояснення по справі, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Треті особи та відповідач у судове засідання 28.01.2026, як і попередні засідання суду, не з`явились, проте судом було вчинено всі дії щодо належного повідомлення третіх осіб про дату, час та місце розгляду справи. Проте, вся судова кореспонденція, яка направлялась вказаним особам, повернулась на адресу суду.

Відпоавідаем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи через перебування представника на лікарняному. Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, оскільки у минулому засіданні представник відповідача був присутній, правову позицію по суті саправи висловив (вступні слова), а отже, фактично подальше дослідження доказів за відсутності представника відповідача не порушує його прав та законних інтересів та принципу змагальності учасників судового процесу.

До того ж суд зазначає, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача та третіх осіб не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 28.01.2026.

В судовому засіданні 28.01.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/9811/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Хайнацького Леоніда Анатолійовича до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" за участю третіх осіб 1, 2, 3 Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича, Державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард".

Рішенням від 05.12.2019 Господарського суду міста Києва по справі №910/9811/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020, позов Фізичної особи-підприємця Хайнацького Леоніда Анатолійовича до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про визнання іпотеки припиненою та вчинення дій задоволено повністю; визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки №805/980-ЮО/І від 15.10.2012, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" та Фізичною особою-підприємцем Хайнацьким Леонідом Анатолійовичем; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про іпотеку та обтяження нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень з №1 по №6 (групи приміщень №10 (в літ. А), загальною площею 65,4 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Волоська, 44, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22116680000, що належать фізичній особі - підприємцю Хайнацькому Леоніду Анатолійовичу, а саме: скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іпотеки №354930, внесений 15 жовтня 2012 року 18:04:02 до Державного реєстру іпотек за номером 13118844 на підставі Договору іпотеки від 15 жовтня 2012 року № 805/980-ЮО/І, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маргарян Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2134; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію обтяжень №354993, внесений 15 жовтня 2012 року 18:08:36 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 13118947 на підставі Договору іпотеки від 15 жовтня 2012 року № 805/980-ЮО/І, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маргарян Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2134; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про обтяження №13118947, внесений 15 жовтня 2012 року 18:08:36 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером 13118947 на підставі Договору іпотеки від 15 жовтня 2012 року №805/980-100/1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маргарян Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2134.

Отже, обставини, які встановлено у вказаному рішенні стосовно особи, яка є учасником у розглядуваній справі мають преюдиційній характер та повторному доведенню не підлягають

Зокрема, у рішенні від 05.12.2019 Господарського суду міста Києва по справі №910/9811/19 встановлено, що 15.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (іпотекодержатель) та Фізичною особою-підприємцем Хайнацьким Леонідом Анатолійовичем (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки №805/980-ЮО/І (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маргарян Л.А., зареєстрований в реєстрі за №2134), відповідно до умов якого іпотекодавець виступає майновим поручителем по зобов`язанням Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича (позичальник).

Відповідно до п. 1 Договору іпотеки №805/980-ЮО/І від 15.10.2012 цим договором забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №805/980-ЮО від 17.02.2012 (кредитний договір), укладеного між позичальником та іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, у тому числі щодо повернення позичальником коштів, отриманих в рахунок кредитної лінії у розмірі 3000000 грн., на строк з 17.02.2012 по 16.02.2013 включно; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 29,0% річних та комісій у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), в тому числі зобов`язань щодо сплати неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків. Також іпотекою, встановленою цим договором, забезпечуються вимоги щодо відшкодування будь-яких витрат та збитків, пов`язаних з порушенням (неналежним виконанням) позичальником умов кредитного договору та/або іпотекодавцем умов цього договору, а також вимог іпотекодержателя щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, пов`язаних з пред`явленням вимог за кредитним договором та зі зверненням стягнення на предмет іпотеки за цим договором, а також витрат на утримання і збереження предмета іпотеки.

У вказаному рішенні встановлено, що згідно довідки вих. №17.1/6761 від 03.09.2014, виданої Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" позичальнику за Кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 - Фізичній особі-підприємцю Алісіменку С.О., станом на 02.09.2014 Кредитний договір №805/980-ЮО від 17.02.2012 закрито у зв`язку з його повним погашенням 01.09.2014, заборгованість за кредитом та процентами за користування ним відсутня.

Одночасно, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №826/7281/18 закрито провадження у справі з огляду на неналежність розгляду у порядку адміністративного судочинства заявлених позовних вимог. (позивачу було роз`яснено, що встановлена правова природа оскаржуваного рішення про визнання правочину нікчемним унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вказані позовні вимоги не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Вказана ухвала залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 у справі №826/7281/18 та набрала законної сили.

Судом у справі №826/7281/18 (відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №826/7281/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 у справі №826/7281/18) встановлено, що між ПАТ "КОНВЕРСБАНК" та Фізичною особою-підприємцем Алісіменком Сергієм Олексійовичем 17 лютого 2012 року було укладено Кредитний договір № 805/980-ЮО з наступними змінами та доповненнями до нього, згідно якого Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 200 000,00 грн. Згідно п.1.3. Дата повернення кредиту - 16 лютого 2013 p., відповідно до п. 1.5. Процентна ставка 29 % річних.

Борг по Кредитному договору №805/980-ЮО від 17.02.2012 був погашений за рахунок надання/повернення ФОП Алісіменком С.О. безвідсоткової фінансової допомоги третіми особами (джерело такої допомоги - депозити третіх осіб), а саме: грошові кошти надійшли з поточних рахунків фізичних осіб, як безвідсоткова фінансова допомога третіх осіб, зокрема від Колодяжної Т.І. у розмірі 202422,48 грн, від Манусенко В.В. у розмірі 200000,00 грн, від Колодяжного С.М. у розмірі 204546,15 грн, від Манусенко Н.М. у розмірі 200000,00 грн, від Ткачова М.В. у розмірі 206031,37 грн.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, а саме виписок по особовим рахункам третіх осіб:

- Колодяжною Тетяною Іванівною 01.09.2024 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 204 546,15 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_3 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_2 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_4 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 202 422,48 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги».

Як вказує позивач, ці господарські операції були викликані тим, що відповідач мав прострочену заборгованість за кредитом, внаслідок чого Банк міг звернути стягнення на іпотечне майно та нарахувати Фізичній особі-підприємцю Алісіменку Сергію Олексійовичу штрафні санкції за порушення умов кредитного договору. В той же час фізичні особи, розуміючи, що Банк знаходиться на межі банкрутства, розраховували на те, що Фізична особа-підприємець Алісіменко Сергій Олексійович швидше зможе повернути їм кошти, ніж банк.

Постановою Правління НБУ №187 від 19 березня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» було вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Міський комерційний банк».

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №202 від 09.11.2015 року було призначено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемка Романа Анатолійовича.

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №1137 від 19.04.2018 року було призначено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Савєльєву Анну Миколаївну.

Відповідно до повідомлення ФГВФО 30.01.2020 року процедура ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» була завершена, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення юридичної особи - ПАТ «Міський комерційний банк».

Таким чином, процедура виведення ПАТ «Міський комерційний банк» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з ринку тривала з листопада 2014 року по січень 2020 року.

В ході процедури ліквідації протоколом Комісії щодо виявлення нікчемних правочинів, договорів (трансакцій) ПАТ "Міський комерційний банк" №23 від 12.09.2017 р. та повідомленням №1521 від 12.12.2017 р., Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визнав нікчемними правочини із зарахування коштів з депозитного рахунку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на рахунок ФОП Алісіменка С. О. та зазначив, що такі кошти підлягають виплаті в межах гарантованих сум відшкодування ФГВФО. Про вказане рішення ФГВФО фізичні особи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не повідомлялись.

Як вказує позивач, про існування вказаного рішення ФГВФО ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 дізнались пізніше в ході розгляду судових спорів із ФОП Алісіменко С. О. в Подільському районному суді м. Києва.

У відповідності до листа Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» А. М. Савельєвої від 13.03.2019 року №148, ОСОБА_2 включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО лише на суму залишку коштів на рахунку 4 462,30 грн, проте на суму 200 000 грн - не включено. У відповідності до листа Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» А. М. Савельєвої від 13.03.2019 року №149, ОСОБА_3 включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО лише на суму залишку 4 547,00 грн, проте на суму 200 000 грн - не включено. У відповідності до листа Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» А. М. Савельєвої від 20.02.2019 року №97, Колодяжну Т. І. було включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО лише в частині суми залишку коштів на рахунку в сумі 2 039 грн. 37 коп., проте на суму 202 422 грн. 48 коп. Колодяжну Т. І. до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО, - не включено.

У відповідності до листа Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» А. М. Савельєвої від 20.02.2019 року №96, Колодяжного С. М. не було станом на 21.11.2014 року включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО. Таким чином, незважаючи на рішення ФГВФО, оформлене протоколом Комісії щодо виявлення нікчемних правочинів, договорів (трансакцій) ПАТ "Міський комерційний банк" №23 від 12.09.2017 р., кошти сплачені на користь ФОП Алісіменка С. О. фізичними особами ОСОБА_1., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 загалом в сумі 806 968 грн. 63 коп. в межах гарантованих сум відшкодування ФГВФО на користь вказаних фізичних осіб виплачені не були.

З огляду на відсутність договірних відносин між ФОП Алісіменко С. О. та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , останні звернулись з вимогами до ФОП Алісіменко С. М. про повернення грошових коштів, сплачених 01.09.2014 року на користь ФОП Алісіменко С. О., як безпідставно набутого майна останнім, з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У позовній зазначено, що 07.05.2019 року та 03.07.2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було направлено засобами поштового зв`язку вимогу на адресу ФОП Алісіменка С. О. про повернення коштів в сумі 202 422 грн. 48 коп.

12.08.2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було подано позовну заяву до Подільського районного суду міста Києва про стягнення грошових коштів в сумі 202 422 грн. 48 коп. з ФОП Алісіменка С. О.

26.04.2021 року Подільським районним судом м. Києва було винесено рішення у справі №758/10363/19, яким у задоволенні позовної заяви представника Позивача ( ОСОБА_1 ) - адвоката Щербаня Дмитра Миколайовича було відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2021 року у справі №758/10363/19 апеляційну скаргу було задоволено частково та постановлено рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ФОП Алісіменка С. О. про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) відмовлено.

07.05.2019 року та 03.07.2019 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було направлено засобами поштового зв`язку вимогу на адресу ФОП Алісіменка С. О. про повернення коштів в сумі 204 546 грн. 15 коп.

06.08.2019 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було подано позовну заяву до Подільського районного суду міста Києва про стягнення грошових коштів в сумі 204 546 грн. 15 коп. з ФОП Алісіменка С. О.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2021 року у справі №758/10150/19 було задоволено заяву представника Позивача ( ОСОБА_4 ) - адвоката Щербаня Дмитра Миколайовича, провадження у справі №758/10150/19 - закрито з тих підстав, що справа №758/10150/19 не підсудна Подільському районному суду м. Києва, а повинна розглядатись в порядку господарського судочинства.

08.05.2019 року та 02.07.2019 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було направлено засобами поштового зв`язку вимогу на адресу ФОП Алісіменка С. О. про повернення коштів в сумі 200 000 грн. 00 коп.

12.07.2019 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було подано позовну заяву до Подільського районного суду м. Києва про стягнення грошових коштів в сумі 200 000 грн. 00 коп. з ФОП Алісіменка С. О.

01.07.2024 року Подільським районним судом міста Києва було винесено рішення у справі №758/9094/19, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.

08.05.2019 року та 02.07.2019 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Щербанем Дмитром Миколайовичем було направлено засобами поштового зв`язку вимогу на адресу ФОП Алісіменка С. О. про повернення коштів в сумі 200 000 грн. 00 коп

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.06.2023 року у справі №758/14326/19 позовну заяву представника Позивача ( ОСОБА_2 ) - адвоката Щербаня Дмитра Миколайовича було залишено без розгляду.

Тобто, як вказує позивач, вимоги третіх осіб відповідачем задоволено не було, грошові кошти не повернуто.

21.07.2025 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (первісні кредитори) з одного боку та Фізичною особою - підприємцем Лавринцем Андрієм Євгеновичем (новий кредитор) з іншого боку було укладено договір про відступлення права вимоги, яке виникло внаслідок виконання третіми особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зобов`язання ФОП Алісіменка С. О. за кредитним договором перед ПАТ «Міський комерційний банк», що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2019 року у справі №910/9811/19, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року у справі №910/9811/19.

Відповідно до п. 5.2 договору від 21.07.2025 року з моменту підписання даного договору, новий кредитор набуває всіх прав та обов`язків кредитора за зобов`язанням, що виникло внаслідок погашення боргу боржника по кредитному договору №805/980-ЮО від 17.02.2012 року перед Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» за рахунок грошових коштів, що надійшли з рахунків Первісних кредиторів, зокрема від ОСОБА_1 у розмірі 202 422,48 грн., від ОСОБА_3 у розмірі 200 000,00 грн., від ОСОБА_4 у розмірі 204 546,15 грн., від ОСОБА_2 у розмірі 200 000, 00 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 року у справі №910/9811/19, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року у справі №910/9811/19.

04.08.2025 року представником Фізичної особи - підприємця Лавринця А. Є. було направлено повідомлення на адресу Фізичної особи - підприємця Алісіменка С. О. про заміну кредитора в зобов`язанні та необхідність погашення боргу в сумі 806 968 грн. 63 коп. з урахуванням 3% за користування грошовими коштами та індексу інфляції.

Як вказує позивач, станом на момент подання даного позову, повідомлення Фізичної особи - підприємця Лавринця А. Є. від 04.08.2025 року залишилось без реагування з боку Фізичної особи - підприємця Алісіменка С. О., заборгованість останнім не погашено.

Наразі, на думку позивача, внаслідок виконання обов`язку відповідача перед банком третіми особами у порядку ст.528 Цивільного кодексу України, останні набули права вимоги до Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича. При цьому, у позові вказано, що позивачем не ставиться питання про те, що до фізичних осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ) частково перейшли права кредитора (ПАТ «Міський комерційний банк») за кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 року у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України. Таке виконання обов`язку боржника третіми особами, на думку позивача, породжує виникнення у Фізичної особи - підприємця Алісіменка С. О. зобов`язання відшкодувати вищевказаним фізичним особам витрати, які вони понесли у відповідності до положень ч. 1 ст. 1160 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог неада заперечення посилаючись на те, що Фізична особа-підприємець Алісіменко Сергій Олексійович із третіми особами не знайомий, жодних угод чи домовленостей із ними стосовно виконання зобов`язань перед банком не було досягнуто. Відповідачем також наголошено на тому, що правочин щодо заміни боржника у зобов`язанні здійснюється у тій самій формі, що і основне зобов`язання, чого у даному випадку дотримано не було. Також відповідачем акцентовано увагу на тому, що у виписках стосовно перерахування грошових коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у призначенні платежу вказано «повернення безвідсоткової фінансової допомоги». Також відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 Цивільного кодексу України ).

Згідно з частинами першою, другою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 Цивільного кодексу України ).

За положеннями статті 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 528 Цивільного кодексу України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником як за власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Таке покладання виконання зобов`язань відповідно до частини першої статті 528 Цивільного кодексу України є обов`язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов`язань (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 01.10.2021 по справі № 523/18422/14-ц).

Положеннями статей 513, 521 ЦК України врегульоване питання форми правочину щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні та передбачено, що правочин щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні має бути вчинений у формі основного зобов`язального правочину.

Разом з тим норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 Цивільного кодексу України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 Цивільного кодексу України , є воля боржника. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/17097/15-ц (провадження № 61-1401св18).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Враховуючи наведену вищу правову позицію Верховного Суду щодо застосування до правовідносин приписів ч.1 ст.528 Цивільного кодексу України, у даному спорі суд позивачем повинно бути насамперед доведено суду обставини виявлення відповідачем волі до виконання третіми особами його зобов`язань перед банком за кредитним договором.

Проте, означених обставин, позивачем належними доказами доведено не було.

Зокрема, означені висновки суду грнтуються на оцінці сукупності наявних в матеріалах справи доказів та доводів учасників судового процесу.

По першще, як вбачається з матеріалів справи, а саме виписок по особовим рахункам третіх осіб:

- ОСОБА_1 01.09.2024 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 204 546,15 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_3 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_2 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_4 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича грошові кошти в сумі 202 422,48 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги».

Проте, наявність будь-яких правовідносин з надання позики між відповідачем та третіми особами належними доказами не доведена. Крім того, судом враховано, що позивач самостійно їх заперечив у відповіді на відзив та вказав про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 жодної фінансової допомоги від відповідача не отримувалось, а отже, наведення у призначенні платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги» є некоректним відображення банківського переказу з боку працівників банку.

До того ж як вказує позивач у позові, ці господарські операції були викликані тим, що відповідач мав прострочену заборгованість за кредитом, внаслідок чого Банк міг звернути стягнення на іпотечне майно та нарахувати Фізичній особі-підприємцю Алісіменку Сергію Олексійовичу штрафні санкції за порушення умов кредитного договору. В той же час фізичні особи, розуміючи, що Банк знаходиться на межі банкрутства, розраховували на те, що Фізична особа-підприємець Алісіменко Сергій Олексійович швидше зможе повернути їм кошти, ніж банк.

Отже, системний аналіз вказаних тверджень позивача ніяким чином не вказує на наявність волевиявлення Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича на покладення виконання обов`язку на третіх осіб у порядку ч.1 ст.528 Цивільного кодексу України.

Крім того, в матерівалах справи наявні заяви свідків ОСОБА_1

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в яких останніми вказано, що здійснення перерахування коштів на рахунок відповідача здійснювалось за порадою працівників Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» у зв`язку із відсутністю у останнього фінансової можливості повернути кошти, які перебували на рахунках третіх осіб. У вказаних заявах третіми особами вказано, що відповідач про означені дії був обізнаний.

Тобто, зміст заяв третіх осіб лише підтверджує висновки суду стосовно відсутні підстав стверджувати, що у спірних правовідносинах відповідачем було виявлено волю до доручення третім особами виконання свого обов`язку перед Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк».

Одночасно, суд погоджується із посиланням позивача на те, що норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 Цивільного кодексу України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу.

Проте, означене твердження здійснено не у системному тлумаченні норми ч.1 ст.528 Цивільного кодексу України та норми статей 512, 513 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Одночасно, у ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України вказано що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, слідуючи з приписів ст.512, 513 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`занні може бути здійснена лише у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, незалежно від того, що саме є підставою такою заміни.

Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні як докази волі відповідача на покладення виконання зобов`язань перед банком на третіх осіб, так і заміни кредитора (в частині зобов`язань) здійсненої у формі, що б відповідала приписам ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України.

При цьому, посилання позивача на конклюдентнійсть дій відповідача, яким фактично прийнято виконання, суд також до уваги не приймає, оскільки волевиявлення на покладення виконання зобов`язань перед банком на третіх осіб за своєю правовою природжою повинно передувати відповіднім діям. Норма ст.528 Цивільногно кодексу України не містить жодного посилання на можливість наступного схвалення боржником дій третіх осіб по виконанню зобов`язання.

Одночасно, суд також критично ставиться до тверджень позивача про те, що позивачем не ставиться питання про те, що до фізичних осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ) частково перейшли права кредитора (ПАТ «Міський комерційний банк») за кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 року у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України. Таке виконання обов`язку боржника третіми особами, на думку позивача, породжує виникнення у Фізичної особи - підприємця Алісіменка С. О. зобов`язання відшкодувати вищевказаним фізичним особам витрати, які вони понесли у відповідності до положень ч. 1 ст. 1160 Цивільного кодексу України.

Зокрема, судом враховано, що за приписами ч. 1 ст. 1160 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Для виникнення у особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність ряду умов, а саме:

- небезпека має загрожувати саме майновим інтересам іншої особи;

- небезпека настання невигідних майнових наслідків має бути реальною, а не уявною;

- дії щодо запобігання попередженню, усуненню або зменшенню небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються нею за власною ініціативою, а не у зв`язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, відповідні дії не мають бути пов`язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов`язків;

- дії, вчинені в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи;

- зобов`язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв`язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах.

Проте, судом було встановлено, що позивач у позові вказаує, що господарські операції із погашення заборгованості відповідача перед банком були викликані тим, що відповідач мав прострочену заборгованість за кредитом, внаслідок чого Банк міг звернути стягнення на іпотечне майно та нарахувати Фізичній особі-підприємцю Алісіменку Сергію Олексійовичу штрафні санкції за порушення умов кредитного договору. В той же час фізичні особи, розуміючи, що Банк знаходиться на межі банкрутства, розраховували на те, що Фізична особа-підприємець Алісіменко Сергій Олексійович швидше зможе повернути їм кошти, ніж банк.

Крім того, в матерівалах справи наявні заяви свідків ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в яких останніми вказано, що здійснення перерахування коштів на рахунок відповідача здійснювалось за порадою працівників Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» у зв`язку із відсутністю у останнього фінансової можливості повернути кошти, які перебували на рахунках третіх осіб.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідні витрати було здійснено третіми особами саме у власних інтересах, а саме в інтересах повернення грошових коштів, які перебували на рахунках банку поза межами процедури ліквідації Пцблічного акціонерного банку «Міський комерційний банк» у порядку та черговості, що визначена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте, ніяким чином не з метою упередження загрози саме майновим інтересам Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича.

Отже, у даному випадку, позивачем взагалі ніяким чином не доведено виникнення у третіх осіб права на відшкодування витрат, понесених особою у зв`язку із вчиненням нею дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення у порядку ст.1160 Цивільного кодексу України, а отже, у суду відсуні підстави вважати, що таке право було набуто Фізичною особою-підприємцем Лавринцем Андрієм Євгеновичем на підставі договору від 21.07.2025.

За таких обставин, враховуючи вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лавринця Андрія Євгеновича до Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича про стягнення 1 648 254,07 грн.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності залишена судом без задоволення, з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмовим в задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лавринця Андрія Євгеновича до Фізичної особи-підприємця Алісіменка Сергія Олексійовича про стягнення 1 648 254,07 грн.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення буде складено та підписано 29.01.2026.

Суддя В.В. Князьков