Рішення № 133656715, 28.01.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1791/25

28 січня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Кушнірчук М.Д.,

з участю: представника позивача, адвоката - Голіней Л.Д.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Надвірна цивільну справу за позовом адвоката Голіней Лілії Дмитрівни, в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ланчинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно та частку в майні колгоспного двору, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2025 року адвокат Голіней Л.Д., в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та частку в майні колгоспного двору.

Ухвалою суду від 22.01.2026 року залучено до розгляду по даній справі в якості співвідповідача - Ланчинську селищну раду.

Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) є спадкоємцем за заповітом після смерті батька - ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, які належать до колгоспного двору та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В звязку з цим вона звернулася до приватного нотаріуса Кулініч Н.Р. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Однак нотаріусом видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з якої вбачається що у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджував би право власності спадкодавця на майно. Таким чином позивач не може реалізувати своє законне право на спадщину, а тому змушена звернутися до суду із даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримала з підстав, наведених в позовній заяві.

Просила суд постановити рішення, яким визнати за позивачем - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, натомість на адресу суду 08.08.2025 року направив письмову заяву, з якої вбачається, що він позовні вимоги ОСОБА_1 визнає. Повідомляє, що він ніколи не брав участі ні коштами, ні працею в утриманні даного колгоспного двору, а тому не претендує на дане майно.

Просить розглядати дану справу без його участі.

Представник відповідача - Ланчинської селищної ради в судове засідання також не прибув, натомість селищна рада на адресу суду направила заяву в якій просила розглядати дану справу у відсутність їхнього представника. Не заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.175).

Вислухавши пояснення представника позивача - ОСОБА_5 , взявши до уваги заяви відповідачів ОСОБА_2 та Ланчинської селищної ради, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про можливість задоволення даного позову.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою ст.15, частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживає в с.Середній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Відповідно до витягу з реєстру актів цивільного стану про підтвердження дошлюбного прізвища, її прізвище було змінено з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_6 » у зв`язку з укладенням шлюбу.

Як вбачається з свідоцтва про народження НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.10.1970 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 .

За життя батьки позивача побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований у АДРЕСА_1 , 1974 року побудови. Дана обставина підтверджується випискою з погосподарської книги № 218 від 09.06.2025 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 ) (а.с.11). В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ) (а.с.12 ).

У технічному паспорті, копія якого долучена до матеріалів справи, зазначено що домоволодіння в АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку «А», 1974 року побудови, стайні «Б», стодоли «В», шопи «Г», погреба «Д», вбиральні «Ж», криниці № 1, воріт № 2, огорожі № 3, огорожі № 4.

Як видно з висновку про ринкову вартість об`єкта експертної оцінки, який долучено до матеріалів справи (а.с.23), вартість домоволодіння в АДРЕСА_1 становить - 169295 грн. 00 коп.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 08.07.2025 року на день смерті ОСОБА_7 разом з нею був зареєстрований та проживав її чоловік - ОСОБА_4 . А з відповіді на адвокатський запит від 11.07.2025 року вбачається що станом на 01.07.1990 року та 15.04.1991 року у домоволодінні в АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані: ОСОБА_4 - голова домогосподарства, ОСОБА_7 дружина, ОСОБА_8 - дочка, ОСОБА_2 - син.

З погосподарської книги за 1896-1990 роки встановлено, що домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 має статус колгоспного двору.

Судом також перевірено, що 30.10.2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Кулініч Н.Р. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Однак, нотаріусом видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з якої з`ясовано, що у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджував би право власності спадкодавця на майно.

Згідно зі ст.120 ЦК в редакції від 18.07.1963 року, яка діяла до 16.12.1993 року, двір може мати статус колгоспного за умови, якщо члени двору працюють у колгоспі.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Таким чином, керуючись ч.2 ст.123 ЦК в редакції від 18.07.1963 року та постановою ПВСУ від 22 грудня 1995 р.№ 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» кожному із них належало по 1/4 частки колгоспного двору.

Згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність», загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України). Статтею 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст. 1299 ЦК України).

А частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства яке діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

У відповідності до п.3.1 роз`яснення ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України у п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, право власності на житловий будинок, збудований громадянами на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Вищий Спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ листом № 24-753/04-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснив, що при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», та в підпункті «г» пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

В силу вимог ст.126 ЦК УPCP працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в звязку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Відповідно до ст.ст.1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Зі змісту ч.3 ст.1268 ЦК України вбачається, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого, статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 392 ЦК України регламентовано, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, у разі якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з положеннями п.11 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з положеннями ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З положень частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року вбачається, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що поясненнями представника позивача та матеріалами справи було підтверджено належність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 до майна колгоспного двору, що підтверджується випискою з погосподарської книги, копія якої наявна в матеріалах справи та листом Ланчинської селищної ради від 11.07.2025 року №23/02.2-09 (а.с.17-21).

Після смерті голови та членів вказаного колгоспного двору, позивач ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець постійно проживала у вказаному житловому будинку, отже вона прийняла спадщину.

Таким чином, враховуючи частку, яка належала ОСОБА_1 як члену колгоспного двору і частку в майні, які остання успадкувала після смерті чоловіка, який був головою колгоспного двору, враховуючи, що інші спадкоємці відмовилися від своїх часток у спадковому майні, позивач набув право власності на все майно колгоспного двору за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У даній справі суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання в порядку спадкування за позивачем як за єдиним спадкоємцем права власності на вказане нерухоме майно колишнього колгоспного двору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.120, 123 ЦК УРСР, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.ст.392, 1261, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст.263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Голіней Лілії Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ланчинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно та частку в майні колгоспного двору задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , жителькою АДРЕСА_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя Грещук Р.П.