Рішення № 133654436, 28.01.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/15054/25

Провадження №2/522/1192/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 107 601,67 гривень та суму сплаченого судового збору.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косициній В.В.

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року провадження у справі відкрито. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Заочним рішенням суду від 29 серпня 2025 року позовну заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ», заборгованість кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668 у розмірі 107 601,67 гривень, суму сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

26 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у справі №522/15054/25, у якій заявник просить суд скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у справі №522/15054/25 та призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2025 року заяву прийнято до розгляду. Засідання по справі призначено на 06 жовтня 2025 року.

У судове засідання, призначене на 06 жовтня 2025 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у справі №522/15054/25 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у справі №522/15054/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли заперечення представника ОСОБА_1 адвоката Савестьянова Олексія Сергійовича проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у якій заявник просив призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання відмовлено.

24 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

11 листопада 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича про витребування доказів, у якій заявник просить витребувати:

у АТ «ІДЕЯ БАНК» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- первинних бухгалтерських документів в рамках кредитного договору від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668;

- акту приймання-передачі документації від первісного кредитора до ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ»;

у ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ»;

у ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ»;

Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

До суду повторно надійшло клопотання представника відповідача адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича про витребування доказів, у якому заявник просить суд витребувати:

у АТ «ІДЕЯ БАНК» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- первинних бухгалтерських документів в рамках кредитного договору від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668;

- акту приймання-передачі документації від первісного кредитора до ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ»;

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора на адресу ОСОБА_1 ;

у ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ»;

у ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ».

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

09 січня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси втретє надійшло клопотання представника відповідача адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича про витребування доказів, у якому заявник просить суд витребувати:

у АТ «ІДЕЯ БАНК» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- первинних бухгалтерських документів в рамках кредитного договору від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668;

- акту приймання-передачі документації від первісного кредитора до ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ»;

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора на адресу ОСОБА_1 ;

у ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ»;

у ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» належним чином засвідчені копії документів, а саме:

- докази направлення повідомлення про зміну кредитора (кредиторів) на адресу ОСОБА_1 ;

- акту приймання-передачі документації від ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» до ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ».

Ухвалою суду від 28 січня 2025 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

20 вересня 2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R01.00301.005722668, за яким банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 51 609,27 гривень на строк 48 місяців, із застосуванням процентної ставки у розмірі 35,11% річних від залишкової суми кредиту (а.с.5).

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Згідно постанови КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18, банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження виконання зобов`язання, а довідка-розрахунок не є належним та допустимим доказом у справі.

З цим не можна погодитися з огляду на наступне.

Окрім довідки-розрахунку, до матеріалів справи долучено виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 20.09.2019 року по 19.12.2023 року.

Зі змісту виписки по рахунку вбачається, що АТ «ІДЕЯ БАНК» зобов`язання за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668 виконало, перерахувавши на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 51 609,27 гривень.

19 грудня 2023 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» було укладено договір факторингу №19/12-2023, за яким клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором, та за яким було відступлене право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668, що підтверджується копією Друкованого реєстру боржників №3.

Згідно п.5.1. Договору, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого реєстру боржників та договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно» за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1. договору.

Договір та друкований реєстр боржників було підписано сторонами 19 грудня 2023 року.

Відповідно п.4.1. Договору, фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі 11 576 112,00 гривень.

ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» виконало зобов`язання за договором, перерахувавши на користь АТ «ІДЕЯ БАНК» грошову суму у розмірі 11 576 112,00 гривень, що підтверджується копією платіжної інструкції від 20.12.2023 року №45.

За таких умов, ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» у повній мірі набуло право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668.

22 грудня 2023 року між ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №22/12-2023, за яким клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором, та за яким було відступлене право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668, що підтверджується копією Друкованого реєстру боржників №3.

Згідно п.5.1. Договору, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого реєстру боржників та договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно» за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1. договору.

Договір та друкований реєстр боржників було підписано сторонами 22 грудня 2023 року.

Відповідно п.4.1. Договору, фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі 11 861 032,61 гривень.

ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» виконало зобов`язання за договором, перерахувавши на користь ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» грошову суму у розмірі 11 861 032,61 гривень, що підтверджується копією платіжної інструкції від 26.12.2023 року №376.

Умовами зазначених договорів не було визначено, що для відступлення права вимоги необхідно здійснити підписання акту прийому-передачі реєстру боржників. Основними умовами, у зв`язку із виконанням яких фактор стає новим кредитором по відношенні до боржників є підписання договору та реєстру боржників, а також сплата фінансування.

Оскільки, факт підписання реєстру боржників та договору, а також факт сплати суми фінансування підтверджується належними та допустимими доказами, ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» у повній мірі набуло право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668.

Щодо посилання на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення про відступлення права вимоги, то згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (Постанова КЦС ВС від 26.09.2019 у справі № 243/5506/16-ц).

У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Відповідач своєчасно не повернув Кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. Внаслідок викладеного, станом на день звернення до суду у відповідача виникла заборгованість.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668, становить 107 601,67 гривень та складається з:

- основна сума боргу 48 039,57 гривень;

- відсотки 59 562,10 гривень.

У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначає про те, що в період укладання кредитного договору вона перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Дійсно, на момент укладання договору відповідачка перебувала у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.3 ст. 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Презумпція спільних інтересів передбачає, що вчинки будь-якого з подружжя здійснюються у спільних, а не у власних інтересах. Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередню участь в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

- договір укладено другим з подружжя в інтересах сім`ї;

- майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст.68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Так, положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Тобто, судова практика чітко виділила два критерії, які повинні буди застосовані для того, аби визначення того, чи є ті чи інші майнові об`єктом спільною власністю.

Зі змісту п.1.1. Кредитного договору вбачається, що банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби) у розмірі 51 609,27 гривень.

Згідно п.1.2. Договору, позичальник укладанням цього договору доручає банку, а банк за дорученням позичальника налає кредит у день підписання даного договору шляхом переказу грошової суми у розмірі 51 609,27 гривень з позичкового рахунку позичальника на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «ІДЕЯ БАНК», призначення платежу: «погашення кредитної заборгованості, договір від 05.07.2017 року №Z06.181.73971.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що вказаний договір було укладено в інтересах сім`ї або ж майно, одержане за договором було використано в інтересах сім`ї надано не було.

Суд також звертає увагу на те, що солідарна відповідальність - це у зобов`язальному праві відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Тому, не залучення в якості відповідача іншого члена подружжя не є підставою для відмови у задоволенні позову кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

При цьому, у разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що грошові кошти за кредитним договором були витрачені в інтересах сім`ї, то вона не позбавлена звернутися до суду із позовом до іншого члена подружжя з метою відшкодування грошових коштів, які були сплачені нею в якості виконання зобов`язання за таким кредитним договором.

У відзиві на позовну заяву відповідачка посилається на те, що матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, а нарахування відсотків за користування кредитом було здійснено поза межами строку кредитування.

Проте, відповідачем на підтвердження вказаної обставини не було подано детального контррозрахунку, у якому було б визначено, у чому саме полягає невідповідність розрахунку умовам кредитного договору.

В той же час, суд не погоджується із наданим позивачем розрахунком з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, Верховний Суд висловив наступну позицію щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23).

Зазначена позиція також висловлена у постановах Одеського апеляційного суду у справах №514/954/24, 501/928/25, 523/7247/24, 946/5436/24, 521/20016/24, 512/1028/23, 947/37615/23, 947/17016/23, 521/20507/24, 521/23020/23, 947/32463/24), 521/3988/25, 498/1035/23, 497/695/24, 514/1865/24, 522/19240/24-Е, 518/1854/24, 514/954/24, 947/14166/24, 947/7507/25, 501/3274/25, 947/8194/25, 523/10598/21.

Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування

Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (48 місяців) та встановлення високої процентної ставки (35,11% річних) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 59 562,10 гривень, що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що майже в 1,5 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати первісного тіла кредиту, тобто, 51 609,27 гривень

При цьому, суд погоджується із тілом кредиту з огляду на наступне. Так, АТ «ІДЕЯ БАНК» надало ОСОБА_1 в кредит грошову суму у розмірі 51 609,27 гривень.

Згідно відомостей, відображених у виписці по рахунку, ОСОБА_1 сплатила в якості тіла кредиту грошові суми: 02.12.2019 року у розмірі 1 015,60 гривень; 20.12.2019 року у розмірі 554,10 гривень; 28.09.2020 року у розмірі 2 000,00 гривень.

З урахуванням сплачених сум тіло кредиту становить 48 039,57 гривень.

При цьому, відповідачка не надала будь-яких інших доказів на того, що вона здійснювала сплату заборгованості за тілом кредиту, проте, така сплата не відображена у виписці.

Тому, розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- тіло кредиту 48 039,57 гривень;

- відсотки 51 609,27 гривень;

- всього 99 648,84 гривень.

За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668 у розмірі 99 648,84 гривень.

Щодо судового збору суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно платіжної інструкції від 15.05.2025 року №13990, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертизою серії 12ААГ №946731, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1-й групи.

У п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» вказано, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, ОСОБА_1 належить до переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, то з останньої не може бути стягнуто суму сплаченого позивачем судового збору.

Позивач в даному конкретному випадку може компенсувати за рахунок держави витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

01 липня 2024 року між ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» та АО «ПРАВНИЧИЙ КУРС» було укладено договір про надання правничої допомоги №02-24, за яким об`єднання взяло на себе зобов`язання по наданню клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правничої допомоги у відповідності з умовами цього договору, а клієнт зобов`язується прийняти надану йому правничу допомогу та здійснити оплату відповідно до умов цього договору.

Згідно п.1.2. Договору, перелік реєстру боржників, щодо яких доручається вчинення дій стосовно стягнення заборгованості, сума заборгованості та інші дані, необхідні для виконання умов цього договору зазначаються в реєстрі.

01 липня 2024 року між ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» та АО «ПРАВНИЧИЙ КУРС» було укладено додаткову угоду №1/1 до договору, якою було погоджено розмір винагороди, зокрема:

- 7 000,00 гривень за проведення консультації з клієнтом, здійснення вивчення документів та підготовлення проекту до позовної заяви;

- 20% від суми, зазначеної в реєстрі боржників, якщо загальний розмір заборгованості боржника за тілом кредиту становить від 6 000 до 12 000 гривень;

- 15% від суми, зазначеної в реєстрі боржників, якщо загальний розмір заборгованості боржника за тілом кредиту становить більше 12 000,00 гривень.

Відповідно до Додатку №4 до договору (акт №1 прийому передачі-реєстру боржників), фінансова компанія доручила АО здійснити представництво щодо ОСОБА_1 .

Згідно акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 15.05.2025 року, АО було надано наступні види послуг: проведення консультації з клієнтом, вивчення документів та підготовка проекту позовної заяви, а загальна вартість виконаних робіт склала 7 000,00 гривень.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

На думку суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості з огляду на наступне.

Щодо правового надання консультації клієнту, то на думку суду такі витрати є виключною ініціативою представника, оскільки, позивач участі у судових засіданнях не брав, власну позицію щодо справи не висловлювали, а позовна заява складалася безпосередньо адвокатом, будь-яких заяв або клопотань самостійно не подавав. Будь-яких доводів на підтвердження того, що надання такої послуги як консультація не є невідворотною та неминучою позивачем надано не було. Окрім того, у змісті позовної заяви та акті приймання передачі не розкрито з приводу якого саме питання (яких документів) надавалися такі рекомендації. Тому, суд вважає, що підстави для відшкодування витрат за зазначену послугу відсутні.

Щодо такої послуги як вивчення документів, то постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 містить висновок про те, що витрати на ознайомлення з апеляційними скаргами не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.

Тому, на думку суду, вивчення, є одним із елементів процедури складання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив), а тому, не підлягають окремій оцінці.

Щодо складання позовної заяви то суд зазначає, що сама позовна заява не значна за обсягом та складається з 3 аркушів, а складання такої заяви не вимагає значного проміжку часу, оскільки, за своєю формою та змістом така позовна заява є типовою.

Додатки до позовної заяви не містять будь-яких доказів, які б були отримані представником позивача самостійно, а тому, це дає підстави вважати, що адвокат не вчиняв будь-яких дій задля їх отримання (в тому числі шляхом подання адвокатських запитів).

Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.

Визначаючи вартість такої послуги, як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини характеризуються чітким правовим регулювання це Цивільний кодекс України, Закон України «Про споживче кредитування», а тому, від представника позивача не вимагалося здійснення пошуку додаткового законодавства, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері.

При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.

На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно відносини між кредитором та боржником.

Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 3 000,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ», м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, ЄДРПОУ 39992082, заборгованість кредитним договором від 20.09.2019 року №R01.00301.005722668 у розмірі 99 648 (дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ», м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, ЄДРПОУ 39992082, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 28 січня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.