Ухвала суду № 133654425, 28.01.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/21894/25-Е

Провадження №2/522/1187/26

УХВАЛА

28 січня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

13 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просив врахувати статус військовослужбовця та застосувати гарантії, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визнати неправомірним нарахування відсотків та штрафів, та у разі неможливості мирного врегулювання зупинити провадження у справі до закінчення строку проходження військової служби.

17 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшла відповідь на заперечення позивача щодо зупинення провадження у справі, у якому останній просив зупинити провадження у справі або застосувати пільги щодо нарахування відсотків, пені та штрафів.

Згідно довідки з В/Ч № НОМЕР_1 від 04.09.2025 року №08/1159, ОСОБА_1 знаходиться на військовій службі з 28 серпня 2025 року.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 5051 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Суд часто наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та «Ешим проти Туреччини» (Eєim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 98, від 05 квітня 2018 року).

Велика Палата ВС у постанові від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 досліджувала питання щодо зупинення провадження у справі, де учасником справи є особа, що проходить військову службу.

У постанові зазначено, що із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану в Україні Збройні Сили України були повністю переведені на штат воєнного часу. Відповідно, кожен військовослужбовець, мобілізований до ЗС України, вважається таким, що несе службу в умовах особливого періоду. Навіть якщо його військова частина безпосередньо не задіяна у бойових діях, його можуть оперативно відрядити до іншого підрозділу. Це є однією з ключових складових функціонування армії під час воєнного стану. Саме тому за змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України переведення ЗС України на воєнний стан є загальною підставою для зупинення судового провадження. Закон не містить винятків для ситуацій, коли військова служба об`єктивно не перешкоджає військовослужбовцю брати участь у судових засіданнях. Використання цього права залежить від сумлінності військовослужбовця, проте суд не позбавлений права оцінювати його дії з погляду добросовісності.

При цьому, суд вважає, що постанова ВП ВС від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 не підлягає застосування в даному конкретному випадку, а провадження у справі не підлягає зупиненню з огляду на наступне.

У справі, що переглядалася ВП ВС у постанові від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 розгляд такої справи здійснювався в порядку загального позовного провадження, тобто, із проведенням засідань по справі.

В той же час, у справі що розглядається судом, розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін, а тому, засідання по справі не проводяться, що не вимагає від особи, яка проходить військову службу вживати заходів задля забезпечення своєї участі у судових засіданнях.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 подав вичерпний перелік заяв по суті справи (відзив на позовну заяву, відзив на уточнену позовну заяву), та оскільки позивачем не подавалася відповідь на відзив, то відповідно ОСОБА_1 не повинен був подавати заперечення на відповідь на відзив.

Під час перебування справи в провадженні, останній неодноразово подавав клопотання про долучення доказів.

Тобто, ОСОБА_1 реалізував своє право на подання заяв по суті справи та таким чином реалізував своє право на доступ до правосуддя, шляхом безпосередньої участі у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 760/8817/21 вказано, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду

Більше того, заявляючи клопотання про зупинення розгляду справи, останній просить:

- або зупинити провадження у справі;

- або застосувати пільги щодо нарахування відсотків, пені та штрафів;

- або надати можливість мирно врегулювати спір.

Тобто, відповідач заявляючи такі клопотання про зупинення провадження у справі, подавши при цьому усі допустимі заяви по суті справи має на меті не забезпечення свого права на захист, як особи, яка проходить військову службу, а такі дії спрямовані виключно на маніпулювання судом, з метою ухилення від цивільно-правової відповідальності.

Такі дії учасника справи є не припустимими в рамках цивільного судочинства та вочевидь порушують принцип добросовісності.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

Пунктом 14 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не зазначені у переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення.

КЦС ВС в ухвалі від 06 грудня 2023 року у справі № 753/1798/22 зробив висновок, оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі не належить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 43, 222, 251-254 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, якщо інше не передбачено законом.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення, ухвалене за наслідками розгляду справи.

Суддя Косіцина В.В.

28.01.26