Постанова № 13363344, 03.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 листопада 2010 р.Справа №2а-9185/10/8/0170 (11:52) м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд"

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Матяш Руслан Вікторович, довіреність № б/н від 11.08.10

від відповідача: Гришин Роман Юрійович, довіреність № 3 від 17.07.10

Сутність спору: Позивач Дочірнє підприємство «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим про визнання незаконними дій відповідача по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд», які направляються на оплату поточних зобовязань з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше, а також про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача № 0002541502/0 від 05.11.2008р. на суму 26438,00 грн., №0002911502/0 від 09.12.2008р. на суму 22826,50 грн., № 0000021502/0 від 09.01.2009р. на суму 12295,00 грн. та № 0000701502/0 від 05.03.2009р. на суму 9395,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що викладені відповідачем у розрахунку суми заборгованості по ДП «ЩБУ-45» ВАТ «Південшляхбуд» станом на 01.07.2010р. дані про заборгованість позивача з ПДВ не відповідають фактичним обставинам справи, адже відображені в ньому факти про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань з ПДВ не підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку позивача, зокрема, платіжними дорученнями та вказаними в них призначеннями платежів, якими він сплачував самостійно визначене ним та узгоджене у перевірених податкових деклараціях з ПДВ податкове зобовязання, що є порушенням вимог п.п. 1.7, 2.3.2 та 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205.

В свою чергу, дії Феодосійської МДПІ по направленню на підставі п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. сплачених позивачем коштів в оплату поточних зобовязань з ПДВ за 2008р. в оплату податкового боргу з ПДВ, що рахувався за даними особового рахунку попередніх періодів, позивач вважає протиправними та такими, що суперечать п. 1.2 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 вищевказаного Закону України.

В позовній заяві позивач також відобразив призначення платежів тих платіжних доручень, на підставі яких йому нараховані спірні штрафні санкції, та зауважив, що кошти за ними були спрямовані відповідачем не за призначенням, що свідчить про неправильність нарахування спірних штрафних санкцій.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.07.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9185/10/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (том 1 а.с. 173-174).

Зокрема, зазначає, що відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. Однак згідно з вимогами п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. При цьому, відповідно до п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 даного Закону право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. Таким чином, як вважає відповідач, на момент виникнення податкової застави боржник бюджету не може мати активів, вільних від заставних зобовязань.

Крім того, відповідач стверджує, що відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, а отже на його думку п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону за наявності у платника податків податкового боргу не передбачає можливості спрямування коштів в рахунок погашення податкових зобовязань, що мають більш пізні терміни виникнення.

Відповідач вважає, що такий порядок цілком відповідає Податковому розясненню щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу, затвердженому Наказом Державної податкової адміністрації України від 13.11.2002р. № 540, у звязку з чим Феодосійська МДПІ не змінювала призначення платежів, оскільки спірні платежі були спрямовані платником податків в рахунок сплати податку на додану вартість і відповідно до п.п. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181 були спрямовані у календарній черговості на погашення податкових зобовязань з вказаного податку. А оскільки погашення податкового боргу з ПДВ відбулося із затримкою більше ніж 90 днів, то на підставі актів невиїзних документальних перевірок № 2868/15-2/03450608 від 29.10.2008р., № 3216/15-2/03450608 від 28.11.2008р., № 3707/15-2/03450608 від 30.12.2008р., № 506/15-2/03450608 від 27.02.2009р. та відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., Феодосійською МДПІ законно і обґрунтовано були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002541502/0 від 05.11.2008р. на суму 26438,00 грн., №0002911502/0 від 09.12.2008р. на суму 22826,50 грн., № 0000021502/0 від 09.01.2009р. на суму 12295,00 грн. та № 0000701502/0 від 05.03.2009р. на суму 9395,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2010р. провадження у даній справі було зупинено у звязку з необхідністю надання позивачем додаткових доказів у справі (том 2 а.с. 53).

Ухвалою від 25.10.2010р. провадження у справі судом було поновлено (том 2 а.с. 90).

Слухання справи відкладалось в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

В період з жовтня 2008р. по лютий 2009р. Феодосійською МДПІ АР Крим проведено кілька невиїзних документальних перевірок дотримання вимог податкового законодавства Дочірнім підприємством «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд» з питання своєчасності сплати податку на додану вартість, під час яких були встановлені порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями, що виразилося у порушенні граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з ПДВ протягом перевірених періодів, за що до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вищевказаного Закону спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосовані штрафні санкції.

Судом встановлено, що за результатами перевірки, проведеної Феодосійською МДПІ 29.10.2008р. з питання своєчасності сплати позивачем податкових зобовязань з ПДВ за листопад 2007р. по терміну сплати 04.01.2008р., відповідачем складено акт перевірки №2868/15-2/03450608 від 29.10.2008р., на підставі якого відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. податковим повідомленням-рішенням №0002541502/0 від 05.11.2008р. застосовані штрафні санкції в розмірі 26438,00 грн. (50%) (том 1 а.с. 48-49, 50).

За результатами перевірки, проведеної 28.11.2008р. по податковій декларації з ПДВ за грудень 2007 по терміну сплати 30.01.2008р. та січень 2008р. по терміну сплати 03.03.2008р., відповідачем складено акт перевірки № 3216/15-2/03450608 від 28.11.2008р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0002911502/0 від 09.12.2008р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 22826,50 грн. (50%) (том 1 а.с. 63-64, 65).

За результатами перевірки, проведеної 30.12.2008р. по податковій декларації з ПДВ за лютий 2008р. по терміну сплати 31.03.2008р., по податковій декларації з ПДВ за березень 2008р. по терміну сплати 30.04.2008р. та по уточнюючому розрахунку податкових зобовязань з ПДВ у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок березень 2008р. по терміну сплати 29.05.2008р., відповідачем складено акт перевірки №3707/15-2/03450608 від 30.12.2008р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0000021502/0 від 09.01.2009р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 12295,00 грн. (50%) (том 1 а.с.72-74, 75).

За результатами перевірки, проведеної 27.02.2009р. по податковій декларації з ПДВ за квітень 2008р. по терміну сплати 30.05.2008р., відповідачем складено акт перевірки № 506/15-2/03450608 від 27.02.2009р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0000701502/0 від 05.03.2009р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 9395,00 грн. (50%) (том 1 а.с. 86-87, 88).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст виниклих між сторонами правовідносин, суд вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ДП «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, всі спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесені відповідачем на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

П.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., на підставі якого позивачу нараховані штрафні санкції, визначає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

П. 17.3 ст. 17 вказаного Закону визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, суд вважає, що підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобовязань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за № 843/11123, п. 11.4 якої передбачено, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

В той же час, дослідивши надані позивачем платіжні доручення, в яких містяться відповідні призначення платежів на оплату поточних зобовязань протягом перевірених періодів, а також наданий позивачем контррозрахунок штрафних санкцій, який містить дані про оплату ПДВ за даними позивача та даними ДПІ, відображеними в актах перевірок, суд встановив, що висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних особового рахунку позивача, який ведеться в автоматичному режимі, адже за даними платіжних доручень позивача та вказаними в них призначеннями платежів позивачем не було допущено порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з ПДВ на строк більше 90 календарних днів, що могло б стати підставою для застосування штрафних санкцій в розмірі 50%.

Так, як слідує з матеріалів справи, в основу податкового повідомлення-рішення №0002541502/0 від 05.11.2008р. про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 26438,00 грн. (50%) покладені викладені в акті перевірки № 2868/15-2/03450608 від 29.10.2008р. висновки ДПІ про те, що узгоджене у податковій декларації за листопад 2007р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 52876,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (01.01.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжними дорученнями № 1102 від 28.08.2008р. на суму 24708,65 грн. (прострочка 237 днів) та № 1281 від 29.09.2008р. на суму 28167,35 грн. (прострочка 269 днів), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжними дорученнями № 1796 від 26.12.2007р. на суму 52687,00 грн. (0 днів прострочки) та № 63 від 15.01.2008р. на суму 189,00 грн. (14 днів прострочки, що могло бути підставою для застосування штрафу в розмірі 10%, а не 50%), що підтверджується вказаними у платіжних дорученнях позивача призначеннями платежів (том 2 а.с. 58-63).

В основу податкового повідомлення-рішення № 0002911502/0 від 09.12.2008р. про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 22826,50 грн. (50%) покладені викладені в акті перевірки № 3216/15-2/03450608 від 28.11.2008р. висновки ДПІ про те, що узгоджене у податковій декларації за грудень 2007р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 43289,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (30.01.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжними дорученнями № 1281 від 29.09.2008р. на суму 30168,08 грн. (прострочка 243 дня) та № 1400 від 28.10.2008р. на суму 13120,92 грн. (прострочка 272 дня), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 106 від 28.01.2008р. на суму 43289,00 грн. (0 днів прострочки), а також узгоджене у податковій декларації за січень 2008р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 2364,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (03.03.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжним дорученням № 1400 від 28.10.2008р. на суму 2364,00 грн. (прострочка 239 днів), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 228 від 21.02.2008р. на суму 2364,00 грн. (0 днів прострочки), що підтверджується вказаними у відповідних платіжних дорученнях призначеннями платежів (том 2 а.с. 64-66, 67-71).

Крім того, судом встановлено, що в основу податкового повідомлення-рішення №0000021502/0 від 09.01.2009р. про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 12295,00 грн. (50%) покладені викладені в акті перевірки № 3707/15-2/03450608 від 30.12.2008р. висновки ДПІ про те, що узгоджене у податковій декларації за лютий 2008р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 8564,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (31.03.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжним дорученням №1537 від 25.11.2008р. на суму 8564,00 грн. (прострочка 239 днів), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 354 від 27.03.2008р. на суму 8564,00 грн. (0 днів прострочки), узгоджене у податковій декларації за березень 2008р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 15951,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (30.04.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжним дорученням №1537 від 25.11.2008р. на суму 15951,00 грн. (прострочка 209 днів), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 493 від 25.04.2008р. на суму 15951,00 грн. (0 днів прострочки), та узгоджене в уточнюючому розрахунку за березень 2008р. № 24073 від 29.05.2008р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 75,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (29.05.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжним дорученням № 1537 від 25.11.2008р. на суму 75,00 грн. (прострочка 180 днів), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 592 від 20.05.2008р. на суму 79,00 грн. (0 днів прострочки), що підтверджується вказаними у відповідних платіжних дорученнях призначеннями платежів (том 2 а.с. 72-76, 77-81, 82-84).

Також судом встановлено, що в основу податкового повідомлення-рішення №0000701502/0 від 05.03.2009р. про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 9395,00 грн. (50%) покладені викладені в акті перевірки № 506/15-2/03450608 від 27.02.2009р. висновки ДПІ про те, що узгоджене у податковій декларації за квітень 2008р. податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 18790,00 грн. сплачене з порушенням граничного строку сплати (30.05.2008р.) на строк понад 90 календарних днів платіжними дорученнями № 1537 від 25.11.2008р. на суму 253,87 грн. (прострочка 179 днів), № 1564 від 01.12.2008р. на суму 256,05 грн. (прострочка 185 днів), № 1687 від 24.12.2008р. на суму 18,20 грн. (прострочка 208 днів), № 1724 від 29.12.2008р. на суму 3577,56 грн. (прострочка 213 днів) та № 49 від 28.01.2009р. на суму 14684,32 грн. (прострочка 243 дня), в той час як вказане зобовязання сплачено позивачем платіжним дорученням № 642 від 28.05.2008р. на суму 18790,00 грн. (0 днів прострочки), що підтверджується вказаними у відповідних платіжних дорученнях призначеннями платежів (том 2 а.с. 85-89).

Суд вважає, що дії відповідача по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд», якими він сплачував поточні зобовязання з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше, що, в свою чергу, призвело до нарахування спірних штрафних санкцій, суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

П. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування” визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обумовлено, що обовязок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється у звязку зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Ст. 1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. також визначає, що обовязок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.

Відповідно до ст. 177 ЦК України гроші є обєктами цивільних прав, у тому числі права власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст. ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів на платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з позовом до позивача про стягнення податкового боргу з ПДВ за податковими деклараціями з ПДВ за період 2007-2008р.р, в разі неповної оплати платіжними дорученнями, відповідач не звертався, а самостійно погашав його за рахунок поточних платежів позивача 2008-2009р.р, внаслідок чого і дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань за 2007- 2008р.р.

За таких обставин суд вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обовязок по сплаті податкових зобовязань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Крім того, ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Що стосується доводів відповідача про те, що оскільки позивач мав податковий борг, то його активи в силу ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, перебували у податковій заставі, а отже він не мав та не міг мати активів, вільних від заставних зобовязань для того, щоб відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону він міг самостійно визначати черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок таких вільних активів, що надавало право ДПІ, як органу стягнення, здійснювати дії з погашення податкового боргу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту (а саме - використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів).

До вказаних операцій сплата поточних податкових зобовязань не відноситься, а отже, позивач у період дії податкової застави мав повне право самостійно розпоряджатись своїми грошовими коштами та визначати призначення платежів.

До того ж згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Суд вважає, що вказана норма, яка не підлягає розширеному тлумаченню, наділяє органи стягнення правом на підставі відповідного рішення вилучати (стягувати) з платника податків, активи якого перебувають у податковій заставі, грошові кошти, які йому належать (знаходяться у касі або на банківському рахунку), але не наділяє їх правом змінювати призначення платежів щодо коштів, які вже були перераховані платником до бюджету і після їх прийняття банком вже не вважаються коштами платника податків.

Відповідно до ч.2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, належних доказів того, що нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням здійснено правильно та правомірно, на підставі первинних документів позивача, Феодосійською МДПІ АР Крим суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача, але враховуючи те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, та приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд», які направляються на оплату поточних зобовязань з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше, а не визнати ці дії незаконними.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.

У звязку зі складністю справи, судом 03.11.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 08.11.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд», які направляються на оплату поточних зобовязань з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим №0002541502/0 від 05.11.2008р. на суму 26438,00 грн., № 0002911502/0 від 09.12.2008р. на суму 22826,50 грн., № 0000021502/0 від 09.01.2009р. на суму 12295,00 грн. та №0000701502/0 від 05.03.2009р. на суму 9395,00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Шляхово-будівельне управління № 45» ВАТ «Південшляхбуд» (98100, м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, буд. 45, ЄДРПОУ 03450608) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кушнова А.О.