Постанова № 13362603, 10.12.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

10.12.10Справа №2а-12302/10/13/0170 (17:29) Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим в особі головуючого судді Ольшанська Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря Барабановой А.І., адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Бегемот-2009"

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополь

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

позивача - Кульського Л.С., довіреність від 20.09.2010;

відповідача - Луговська А.В., довіреність від 11.06.2010 №26/10-013;

Обставини справи: товариство з обмеженою відповідальністю "Бегемот-2009" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Гагарінському районі м.Севастополя (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2010 №0000090234/0, від 09.07.2010 №0000090234/1, від 13.09.2010 №0000090234/2, які прийняті на підставі хібних висновків акту перевірки, що суперечать чинному податкового законодавству.

Відповідач проти позову заперечував за підставами, що наведені у заперечення на адміністративний позов від 22.11.2010.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Севастопольська філія товариства з обмеженою відповідальністю “Бегемот 2009”є відокремленим структурним підрозділом та проводить діяльність на підставі положення про Севастопольську філію ТОВ “Бегемот-2009”, затвердженою загальними зборами засновників, взято на податковий облік ДПІ у Гагарінському районі м.Севастополя 31.12.2009, є платником податку на прибуток.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 01.04.2010, виданого ДПІ у Гагарінському районі м.Севастполя була проведена планова виїзна перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.02.2009 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 11.02.209 по 31.12.2009. За результатами перевірки відповідачем складений акт від 20.04.2010 №1607/23-1/36327070. У висновках за актом зазначено про порушення СФ ТОВ “Бегемот-2009”пп.5.3.1., 5.3.5., статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”(далі закон про прибуток) встановлено заниження податку на прибуток в загальній сумі 5184,43 грн., у тому числі по періодам: півріччя 2009 9451,25 грн., 9 місяців 2009 року 29964,00 грн., 2009 рік 5184,44 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2010 №0000090234/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 12809,91 грн., за основним платежем 5184,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7625,47 грн. Вказане рішення було оскаржене позивачем апеляційним шляхом, та 09.07.2010 відповідачем було прийняте рішення за результатами апеляційного оскарження, що оформлено податковим повідомлення-рішення №0000090234/1 на загальну суму 12809,91 грн., за основним платежем 5184,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7635,47 грн. За результатами апеляційного оскарження вказаного рішення відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.09.2010 №0000090234/2 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 12418,77 грн., у тому числі основного платежу 5184,44 грн., штрафних (фінансових) санкцій 7234,33 грн.

Судом встановлено, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основні види діяльності позивача це: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, діяльність автомобільного вантажного транспорту, діяльність кафе, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами,не віднесеними до інших групувань, оптова торгівля напоями.

Згідно зі статтею 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 ст. 1 Закону).

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судом встановлено, що позивачем були укладені договори оренди транспортних засобів з екіпажем, що укладені позивачем, орендодавцями виступали фізичні особи, працівники підприємства:

ОСОБА_3 на користування легковим автомобілем марки Мицубісі, 2006 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_4 на користування легковим автомобілем марки Ліфан 520, 2008 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_5 на користування легковим автомобілем марки Кіа, 2007 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_6 на користування легковим автомобілем марки Лада Каліна, 2005 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_8, на користування легковим автомобілем марки Ланос, 2007 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_9 на користування легковим автомобілем марки ВАЗ 2108, 1987 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_10 на користування легковим автомобілем марки Сітроєн, 2005 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені;

ОСОБА_11 на користування легковим автомобілем марки Фонд скорпіо, 1986 року випуску, строк дії та орендна плата не зазначені.

Жодний з наданих договорів не пройшов нотаріальне посвідчення.

Статтею 798 параграфа п'ятого “Найм (оренда) транспортного засобу”глави 58 Цивільного кодексу визначено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Відповідно до частини першої ст. 759 Цивільного кодексу і частини першої ст. 283 Господарського кодексу за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Договір найму транспортного засобу складається у письмовій формі (п. 1 ст. 799 Цивільного кодексу). Якщо договір найму транспортного засобу складається за участю фізичної особи, то такий договір має бути ще і нотаріально посвідчений (п. 2 ст. 799 Цивільного кодексу). Пунктом 105 розділу дев'ятого Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 03.93.2004 №20/5 (зареєстровано в Мін'юсті України 03.03.2004 за №283/8882, зі змінами та доповненнями), визначено, що договір оренди автомобіля посвідчується нотаріусами незалежно від місця його реєстрації.

Якщо такий договір не було нотаріально посвідчено, то він вважається недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) форми правочину, зокрема - нотаріальної форми. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 220 Цивільного кодексу встановлює, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Стаття 216 Цивільного кодексу сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів. Визначальним тут є принцип, згідно з яким недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб правових наслідків. Положення ЦК про правові наслідки нікчемного правочину є імперативними. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Аналізуючи наведене суд робить висновок про нікчемність договорів оренди транспортних засобів з екіпажем, що укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Судом встановлено, що позивачем було придбано паливо маркування А95 та А92 на загальну суму 23389,46 грн., віднесено до складу валових витрат у сумі 11694,73 грн.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу п'ятого пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону про прибуток не включаються до складу валових витрат: 50 % витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та на їх оперативну оренду. При цьому платник податків звільняється від обов'язку доказу зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю, але не від обов'язку їх документального підтвердження.

Тобто витрати платника податків на пально-мастильних матеріалів відносяться до складу валових витрат в обсязі 50% за наявності відповідних підтверджуючих документів.

Частинами другою і третьою статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Первинними документами при здійсненні операцій є, по-перше, договір оренди автотранспортного засобу, оформлений належним чином.

Оскільки судом зроблений висновок про нікчемність договорів оренди автотранспортних засобів, то суд вважає правомірним висновок про завищення валових витрат у звязку з придбанням пального у розмірі 11694,73 грн. Відповідно, суд визнає правомірним нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток на вказану суму у розмірі 2923,68 грн.

За Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон 2181), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд визнав правомірним нарахування позивачу податкового зобовязання, суд погоджується з проведеним відповідачем нарахуванням штрафу у розмірі 10% від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Також судом встановлено, що 02.04.2009 між позивачем та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_12 був укладений договір про надання послуг №11. За вказаним договором позивачу надавалися диспетчерські послуги радіозвязку. На підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт позивачем було сплачено 8078,00 грн., яки були включені до валових витрати підприємства.

Відповідно до умов договору позивач повинен своєчасно надавати заявки на автотранспорт письмово чи за допомогою телефонного звязку, інформувати працівників про вартість проїзду.

Як вказує відповідач в акті перевірки, до перевірки не наданий перелік осіб, що перевозились, завдання працівників на поїздку, маршрутні листи, звіт про поїздку, тому відповідні витрати не підтверджені належним чином. Також відповідач вказує про відсутність звязку вказаних операцій з господарською діяльністю підприємства. На підставі вказаного відповідач зменшує позивачу валові витрати на 8078,00 грн., визначає податкове зобовязання у розмірі 2019,50 грн., та нараховує штрафні санкції у розмірі 1009,75 грн.

Суд не погоджується з висновками акту перевірки у звязку з наступним. Послуги радіозвязку, на думку суду, не можливо ототожнювати з послугами з перевезення. Оскільки це є різними правочинами, та врегульовані різними нормами законодавства.

Відповідно до статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За договором перевезення пасажира (стаття 910 ЦК) одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Тому суд надходить висновку, що диспетчерські послуги радіозвязку є послугами з пошуку автотранспорту на замовлення особи, а тому підтверджуються актами виконаних робіт.

Судом встановлено, що відповідно до наказів директора ТОВ “Бегемот-2009”був встановлений змінний режим роботи працівників складу Севастопольської філії в нічний час з 20.30 до 04.30. Вказаними наказами підприємство зобовязувалось організувати перевезення працівників по закінченню робочої зміни.

На підставі наведеного суд вказує, що віднесення витрат на оплату диспетчерських послуг радіозвязку до валових витрат зроблено позивачем у відповідності до статті 5 Закону про прибуток, а тому нарахування податкового зобовязання у сумі 2019,50 грн. та штрафних санкцій у сумі 1461,84 грн. є протиправним.

Судом встановлено, що позивачем були укладені договори постачання очищеної питної води ТМ “Жива Роса” з ТОВ “Еко центр”та очищеної питної води ТМ “Аква Стар” з субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_13

В акті перевірки відповідачем досліджено, що позивачем було віднесено на валові витрати 765,00 грн. сплачених коштів вказаним постачальникам, але податковим органом робиться висновок, що вказані операції неправомірно віднесені до валових витрат, оскільки не повязані з господарською діяльністю підприємства та відсутні у переліку заходів та засобів з охорони праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №994.

Судом встановлено, що відповідно до договору суборенди нежитлового приміщення від 01.03.2009 в користування ТОВ “Бегемот-2009” передані складські приміщення за адресою м.Севастополь, Камишове шосе, 15. За вказаною адресою здійснює господарську діяльність Севастопольска філія ТОВ “Бегемот-2009”. Згідно акту приймання-передачи нежитлового приміщення склад знаходиться у задовільному стані, відсутнє водопостачання будівлі.

Статтею 4 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”від 24.02.1994 №4004-XII встановлено, що громадяни мають право на безпечну для здоров'я і життя питну воду. Це означає обов'язок підприємства дати можливість працівнику реалізувати право на безпечну питну воду, гарантоване Законом. Крім того, в статті 16 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”від 10.01.2002 № 2918-III прямо вказується на паритетність забезпечення споживачів питної води: або централізованим питним водопостачанням, або за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою.

З огляду на наведене вище, суд не погоджується з висновком відповідача про фінансування особистих потреб працівників. Забезпечення безпечною питною водою працівників є прямим обов'язком працедавця, направленим на організацію та ведення діяльності та поліпшення санітарно-побутових умов праці на підприємстві.

У звязку з чим суд погоджується з позовними вимогами позивача та визнає протиправним нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 191,25 грн. та штрафних санкцій у розмірі 92,63 грн.

Також суд не погоджується з нарахування позивачу штрафної санкції у розмірі 6157,25 грн. за наступними підставами. Як зазначив представник відповідача в обґрунтованому розрахунку штрафних санкцій від 09.12.2010, а також у судовому засіданні, вказаний штраф був нарахований у звязку з порушенням пункту 17.2. статті 17 Закону 2181. За вказаним підпунктом платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Відповідачем зазначено, що під час перевірки декларації про прибуток за 2009 рік було встановлено, що по стр.04.6. декларації, відображена сума нарахованих податків, відповідна даним податкового обліку у розмірі 122,00 грн., тобто при заповненні річної декларації підприємством самостійно зменшена в порівнянні з даними декларації за 9 місяців 2009 року раніше відображена сума в розмірі 70941,00 грн. при цьому штрафна санкція в розмірі 5% від суми виявленого заниження нарахована і сплачена до бюджету не була.

Пунктом 1.2 статті 1 названого Закону податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

За визначенням пункту 1.5 цієї ж статті штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 статті 17 вказаного Закону встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що сума штрафних санкцій за змістом Закону 2181 є складовою податкового зобов'язання. А відтак недонарахування платником штрафу в порядку пункту 17.2 статті 17 цього Закону прирівнюється до заниження податку.

Згідно до пункту 17.1.3. статті 17 Закону 2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Аналізуючи акт перевірки позивача від 20.04.2010 суд вказує про відсутність посилання на порушенням порядку добровільного нарахування та сплати штрафних санкцій у звязку з самостійним виправленням податкового зобовязання з податку на прибуток, не визначення розміру податкового зобовязання зі штрафних санкцій, якій підлягав добровільній сплаті позивачем.

З приводу наведеного суд вказує, що наказом ДПА України від 11.09.2008 N584 "Про затвердження зразків форм актів перевірок та Методичних рекомендацій щодо їх оформлення" передбачено наступне. За результатами проведення документальних невиїзних, планових/позапланових виїзних перевірок в разі встановлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства оформляється акт. При цьому акт перевірки має бути оформлений відповідно до встановлених стандартів якості, зокрема щодо доказовості, обов'язковості висновків, відсутності первинних документів, суміжності порушення податкового законодавства, коригування податкової звітності, алгоритму діяльності суб'єктів господарювання, розуміння діяльності підприємства, обставин укладання контрактів, відомостей про розрахунки, операцій з цінними паперами, відомостей про основні фонди і запаси, відомостей про заборгованість та зв'язок з господарською діяльністю. Під час опису виявлених порушень податкового законодавства слід дотримуватись Методичних вказівок про визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи щодо способів викладення в актах перевірок фактів та обставин, способів обґрунтування оцінок та обсягів інформації.

Наказом ДПА України від 02.12.2005 №540 Про результати проведення семінару-наради з питання "Підсумки контрольно-перевірочної роботи за 9 місяців 2005 року та основні стратегічні напрями роботи на IV квартал поточного року та на 2006 рік" затверджені Методичні вказівки щодо визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи.

С приводу чого суд вказує, що внутрішні документи субєкта владних повноважень регулюють діяльність його працівників, мають розповсюджуватись на відповідні дії посадових осіб, яки повинні використовувати їх у повсякденній праці.

Тому суд звертає увагу відповідача, що за вказаними Методичними вказівками Порядок доказування має бути визначено таким чином, щоб можна було встановити: безпосередній зв'язок між показниками податкової декларації (розрахунку) та регістрами бухгалтерського обліку (первинними документами), які використовувались при проведенні перевірки; осіб, чиї дії (або бездіяльність) призвели до порушень законодавства (якщо такі мали місце).

Спосіб, у який в акті перевірки викладаються факти, обставини або оцінки, має свідчити про переконаність осіб, які склали відповідний акт, у викладених фактах, обставинах або оцінках. Акт перевірки не повинен надавати можливість стверджувати про те, що особи, які його склали, мали сумніви у викладеному.

У звязку з наведеним суд вказує, що відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно Порядку оформлення результатів виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 N 327 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за N 925/11205, із змінами та доповненнями (далі - Порядок N 327) акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином суд робить висновок про безпідставність нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірі 6157,25 грн. у звязку з відсутністю констатування порушення пункту 17.2. статті 17 Закону 2181 в акті перевірки від 20.04.2010 та визначення розміру основного податкового зобовязання.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі наведеного, керуючись статтями 160-163, 167 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Гагарінському районі м.Севастополя від 06.05.2010 №0000090234/0, від 09.07.2010 №0000090234/1, від 13.09.2010 №0000090234/2 в частині визначення позивачу податкового зобовязання в сумі 8033,24 грн. у тому числі 2260,75 грн. основного платежу, 5772,49 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ольшанська Т.С.