Ухвала суду № 133603848, 27.01.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42371/25

УХВАЛА

27 січня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши заяву Приватного підприємства «Торговий дім «Унікальний проект» за вхід. №2307/26 від 07.01.2026 року про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду до відкриття провадження по справі надійшла заява про забезпечення позову вхід. №2307/26 від 07.01.2026, з урахуванням заяви від 14.01.2026 за вхід.№ЕС/5440/26, в якій заявник просить суд:

зупинити стягнення на підставі постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 31.10.2025 року №161, №162, №163 у виконавчих провадженнях №79870967, 79966529, 79966526, відкритих для їх примусового виконання, що перебувають на виконанні у Хаджибейському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що спеціальною нормою статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», якою прямо передбачено, що у разі оскарження постанови про накладення штрафу її виконання та сплата штрафу здійснюються після розгляду скарги або після ухвалення судового рішення. Зазначена норма має пріоритет у застосуванні перед загальними положеннями законодавства про виконавче провадження та прямо забороняє примусове виконання оскаржуваних постанов до завершення судового розгляду. У такій ситуації забезпечення позову не створює нових прав чи обов`язків, а спрямоване виключно на забезпечення дотримання вимог спеціального закону.

Також заявник наголошує, що арешт накладено на всі рахунки Позивача, які використовуються для здійснення поточної господарської діяльності, зокрема:

виплати заробітної плати працівникам;

сплати податків та обов`язкових платежів;

виконання договірних зобов`язань перед контрагентами.

Примусове списання грошових коштів у межах виконавчого провадження є неминучим, а не ймовірним, оскільки виконавче провадження вже відкрито та перебуває на стадії примусового виконання.

У разі примусового стягнення штрафних санкцій до вирішення спору по суті Позивач буде позбавлений обігових коштів, необхідних для ведення господарської діяльності; буде створено реальну загрозу зупинення діяльності підприємства; виникне ризик невиплати заробітної плати та несплати податків, що, у свою чергу, спричинить додаткові санкції.

Позивач не просить суд оцінювати правомірність оскаржуваних постанов на цій стадії та не ставить питання вирішення спору по суті.

Запитуваний захід забезпечення позову має тимчасовий характер, спрямований виключно на збереження існуючого стану правовідносин (status quo); недопущення безповоротних наслідків до ухвалення рішення суду.

Зупинення стягнення не позбавляє Відповідача права на реалізацію своїх повноважень у разі відмови в позові; не створює надмірного втручання у публічні інтереси; є співмірним заявленим позовним вимогам.

Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.

Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Заява про забезпечення позову надійшла 07.01.2026 та розглянута 27.01.2026 (на наступний день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності судді).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, позов, згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

У постанові від 25 березня 2020 року у справі №240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій, рішень суб`єкта владних повноважень, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.

Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 26.04.2019 у справі №826/16334/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд зазначає, що предметом заявленого позову є визнання протиправними та скасування постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 31.10.2025 року №161, №162, №163.

Загальна сума штрафних санкцій, накладених оскаржуваними постановами, перевищує 700000 грн, що є істотним фінансовим навантаженням для суб`єкта господарювання. Застосування заходів примусового виконання у вигляді арешту та списання грошових коштів з рахунків підприємства фактично призводить до блокування законної господарської діяльності Позивача, унеможливлює виконання договірних зобов`язань, виплату заробітної плати працівникам, сплату податків та обов`язкових платежів. Позивач здійснює господарську діяльність, у тому числі у сфері зовнішньоекономічних операцій.

Блокування рахунків та списання коштів у межах виконавчих проваджень фактично унеможливлює здійснення повноцінної господарської діяльності підприємства на час розгляду справи та винесення рішення справи по суті, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, сплачує податки та забезпечує робочі місця. В умовах дії воєнного стану такі наслідки мають непропорційно негативний вплив не лише на Позивача, а й на публічні інтереси, що також підлягає врахуванню судом при оцінці співмірності заходів забезпечення позову.

Як встановлено судом, виконавчою службою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Отже, слушними є доводи позивача про те, що виконання оскаржуваних постанов може ускладнити виконання рішення суду, оскільки за умови задоволення позовних вимог та набрання рішенням законної сили з позивача вже буде стягнено повну суму/частину грошових коштів, а повернення таких грошових коштів потребуватиме вжиття позивачем додаткових дій, виконання яких можна було б уникнути за умови вжиття заходів забезпечення позову.

До того ж, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваних постанов в разі відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 157 КАС України, у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову зупинення стягнення на підставі постанов відповідача, повністю відповідає визначеним статтею 151 КАС України видам забезпечення позову та є адекватним позовним вимогам, на забезпечення яких він вживається та співрозмірним з тими наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд робить висновок, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Суд вважає, що незастосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, матиме суттєві наслідки для позивача у вигляді змін у майновому стані з огляду на стягнення щомісячно коштів.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, безпідставне стягнення з позивача грошових коштів, якщо таке буде встановлено судом під час розгляду справи по суті, може свідчити про втручанням в конвенційні права позивача. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваних постанов, безпосередньо якими передбачено таке стягнення.

Суд зазначає, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи.

Окремо суд наголошує, що ч. 7 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлено, що суб`єкт господарювання має право оскаржити рішення органу ринкового нагляду про накладення штрафу до керівника органу ринкового нагляду, а також у судовому порядку. У разі оскарження рішення у суді суб`єкт господарювання сплачує штраф після прийняття відповідного рішення керівником органу ринкового нагляду або судом.

Вказана норма є спеціальною у спірних правовідносинах і має імперативний припис про сплату штрафу після прийняття судового рішення у разі оскарження рішення (постанови) органу ринкового нагляду.

Разом з цим, як встановлено судом, ПП «Торговий Дім «Унікальний проект», в межах строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, звернувся до суду із позовною заявою щодо оскарження постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №161, №162, №163 від 31.10.2025 через систему «Електронний суд» 23.12.2025. Позовна заява зареєстрована 24.12.2025 за №43098/25.

Отже, з урахуванням ч. 7 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», позивач мав «виправдані очікування», що до прийняття рішення судом позивач не повинен сплачувати штрафи.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону.

Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, а також виходячи із принципів справедливості та наявності імперативного припису ч. 7 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2-12, 150, 151, 154, 241, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

Заяву Приватного підприємства «Торговий дім «Унікальний проект» за вхід. №2307/26 від 07.01.2026 року про забезпечення позову - задовольнити повністю.

Зупинити стягнення на підставі постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 31.10.2025 року №161, №162, №163 у виконавчих провадженнях №79870967, 79966529, 79966526, відкритих для їх примусового виконання, що перебувають на виконанні у Хаджибейському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №420/42371/25.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Роз`яснити, що відповідно до частин першої та третьої статті 156 КАС України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Реквізити осіб, яких стосуються заходи забезпечення позову:

позивач - Приватне підприємство «ТОРГОВИЙ ДІМ «УНІКАЛЬНИЙ ПРОЕКТ» (адреса: Одеська область, місто Одеса, вулиця Колонічна, будинок 7, 65005, ЄДРПОУ 33311423, електронна пошта: unicon@ukr.net);

відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області (адреса: 65042, Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. 7-а Пересипська, бу. 6, ЄДРПОУ 40342996, електронна пошта: gu@odesa.consumer.gov.ua);

виконавець - головний державний виконавець Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар Катерина Олександрівна (адреса: 65036, Україна, Одеська область, місто Одеса, вулиця Старицького, будинок 10а, ЄДРПОУ 41405463).

Строк пред`явлення ухвали до виконання - 28.01.2029 року.

Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Текст ухвали підписано 27.01.2026 року.

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА