Рішення № 133602709, 26.01.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року м. Київ справа №320/3053/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Вишгородської міської ради, третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовом до Вишгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних прав на предмет спору - Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» загальною площею 2 га, який знаходиться в м. Вишгород Вишгородського району Київської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Вишгородську міську раду (код ЄДРПОУ - 04054866), відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» загальною площею 2 га, який знаходиться в м. Вишгород Вишгородського району Київської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для забезпечення режиму охорони та збереження об`єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об`єкту зобов`язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України "Про природно-заповідний фонд України", зокрема вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронюваних зон , укладення та виконання охоронюваного зобов`язання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року відкрите провадження у справі, постановлено здійснити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, подав письмові пояснення, у яких зазначив про неможливість виконання відповідного виду робіт - розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У зв`язку з цим відповідач просив позивача розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що рішенням Київської обласної ради № 79-06-ХХІІІ від 02.02.2019 оголошено створення ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий», площею 2,0 га, місцезнаходження: землі Вишгородської міської ради.

Згідно п. 2.2 вказаного рішення Вишгородській міській раді доручено винести в натуру межі пам`ятки природи, з установленням державних межових, інформаційних охоронних знаків, нанести контури меж на планово-картографічні матеріали землеустрою з детальною характеристикою в проектах внутрішньогосподарського землеустрою до 01.05.1999.

На виконання вимог статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України видано охоронне зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічної пам`ятки природи місцевого значення - "Хвощ великий".

Відповідно до вказаного охоронного зобов`язання Вишгородська міська рада забезпечує додержання вимог заповідного режиму на території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» та згідно статей 27, 28, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" виносить в натуру межі природно-заповідної території, встановлює державні межові, інформаційно-охоронні знаки, інформаційні щити, наносить контури природно-заповідної території на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування і землеустрою з детальною характеристикою в таксаційних описах і проектах внутрішньогосподарського землеустрою.

За змістом вказаного охоронного зобов`язання, заповідний об`єкт - ботанічна пам`ятка природи місцевого значення "Хвощ великий" входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється, як національне надбанням з встановленням необхідних вимог режиму охорони, відтворення та використання природних ресурсів.

Так, за інформацією, що міститься в листі №2-28/1722 від 30.09.2022 апарат Вишгородської міської ради повідомляє, що інформація щодо замовлення Вишгородською міською радою та розроблення проекту землеустрою, щодо організації і встановлення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» відсутня. Територія ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» не сформована, та як земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. Дана територія відноситься до земель комунальної власності Вишгородської міської ради.

Як зазначено Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у листі № 10-10-0.331-4510/2-22 від 29.09.2022, щодо вивчення стану законності у сфері охорони навколишнього середовища, за інформацією Відділу №5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу, документація щодо об`єкта природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи «Хвощ великий» - відсутня. В архіві відділу відсутня інформація щодо виготовлення державного акту на право постійного користування землею та встановлення (відновлення) меж відповідної земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, прокуратурою встановлено, що протягом тривалого часу органом місцевого самоврядування не вжито заходів щодо визначення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» та встановлення їх в натурі (на місцевості), у зв`язку з чим відомості про земельну ділянку, на якій розташований вказаний об`єкт природи місцевого значення не внесено до Державного земельного кадастру, кадастровий номер даної земельної ділянки на Публічній кадастровій карті відсутній, що створює загрозу нецільового використання території та об`єкта природо-заповідного фонду, здійснення в межах об`єкта природо-заповідного фонду забороненої господарської діяльності та можливість незаконного відчуження земельної ділянки під таким об`єктом, та свідчить про протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування - Вишгородської міської ради щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Враховуючи, що відповідачем протягом тривалого часу не вчинено жодних дій щодо винесення меж ботанічної пам`ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості), виникла необхідність зобов`язати відповідача відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити проведення робіт з винесення меж ботанічної пам`ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості), у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно частини першої статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти-природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України та частиною першою статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти.

Оголошення пам`яток природи відповідно до статті 27 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

У відповідності до статті 28 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Стаття 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Частиною п`ятою статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Зі змісту вище зазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об`єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об`єкту зобов`язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України "Про природно-заповідний фонд України", зокрема, вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов`язання.

Як було встановлено судом під час судового розгляду справи, відповідач допустив протиправну бездіяльність з вказаного питання, а саме протягом тривалого часу не вживає заходів щодо винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення та закріплення їх в натурі (на місцевості), що створює загрозу подальшого існування об`єкту природно-заповідного фонду у своєму автентичному стані.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини першої статті 79, частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частина 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд").

Відповідно до абзаців 11, 15 частини першої статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про землеустрій" землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

В пункті "г" частини першої статті 20 Закону України "Про землеустрій" вказано, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Частиною другою статті 47 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; г) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" витрати, пов`язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.

За таких обставин, відповідно до охоронного зобов`язання, на Вишгородську міську раду покладено обов`язок із забезпечення додержання вимог заповідного режиму, а відповідно до Рішення Київської обласної ради «Про території природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області», рекомендовано винести в натуру межі заказників, пам`яток природи, з установленням державних межових, інформаційних охоронних знаків, інформаційних щитів, загальною площею 2,0 га для ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий».

Проте, як свідчать матеріали справи, межі ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» не визначені.

Щодо повноважень позивача для звернення до суду з даним позовом суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №159 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища" припинено повноваження Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області, до повноважень якого входило здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері організації, охорони та використання об`єктів природно-заповідного фонду.

Поряд із цим, питання забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні та передачі функцій від територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України урегульовано Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні".

Так, повноваження територіальних органів Центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передано обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Таким органом на території Київської області є Київська обласна державна адміністрація.

Крім того, до структури Київської обласної державної адміністрації входить Департамент екології та природних ресурсів, основним завданням якого згідно з положенням, затвердженим розпорядженням обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, є забезпечення реалізації на території Київської області державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.

Департамент відповідно до своїх повноважень, зокрема, в межах компетенції забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.

Також, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 №253, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; звертається до суду із позовами щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У вказаному випадку інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.

Згідно зі статтею 5 "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, що неможливо без встановлення його меж в натурі на місцевості.

Твердження про те, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" висловлене і Європейським судом з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 10.11.2004. Вказані висновки знайшли своє відображення у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-92ц13, в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави.

За таких умов, охорона та збереження об`єктів та територій природно-заповідного фонду є пріоритетом та незмінно складає державний і суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Відповідно до статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Такими органами у даному випадку є Київська обласна державна адміністрація та Державна екологічна інспекція Столичного округу.

3 аналізу статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" випливає, що надавши прокурору повноваження представництва, законодавець визначив можливість органів прокуратури захищати державні інтереси, якщо уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави.

У своїй постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зважаючи на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Вишгородською окружною прокуратурою був поданий даний позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу, оскільки в ході реалізації повноважень, наданих органам прокуратури Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру", було встановлено факт недотримання вимог природоохоронного законодавства, що проявляється у не винесенні меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» та не закріпленні її меж в натурі (на місцевості).

Про виявлені прокуратурою порушення законодавства в частині не встановлення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення "Хвощ великий" в натурі (на місцевості) відповідні суб`єкти владних повноважень належним чином повідомлені.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекція Столичного округу №9/6/2-27/1956 від 05.10.2022, Інспекцією заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства Вишгородською міською радою Вишгородського району Київської області не здійснювались, відповідні позовні заяви до суду не подавались. Також відсутні додатки з матеріалами встановленого порушення для проведення аналізу щодо наявності підстав для подальшого звернення до суду з позовною заявою.

3 огляду на викладене, у прокурора були обґрунтовані підстави для пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу.

Окрім того, необхідно зазначити, що у даному спорі має місце триваюче правопорушення, тобто проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.03.2008 у справі №21-2343в007 та у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/401/17, від 23.11.2018 у справі №489/4756/16-а, від 11.11.2019 у справі №487/4899/15-а, від 30.01.2020 у справі №133/1173/17, від 28.04.2020 у справі №822/973/17, від 15.05.2020 у справі №361/6571/16-а.

У відповідності до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ: 04054866, 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., пл. Шевченка, 1) щодо невжиття заходів з винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» загальною площею 2 га, який знаходиться в м. Вишгород Вишгородського району Київської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості);

Зобов`язати Вишгородську міську раду (код ЄДРПОУ: 04054866, 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., пл. Шевченка, 1), відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Хвощ великий» загальною площею 2 га, який знаходиться в м. Вишгород Вишгородського району Київської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.01.2026.

Суддя Панченко Н.Д.