Рішення № 133601452 від 26.01.2026 , Житомирський окружний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/21665/24

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

встановив:

ОСОБА_2 07.11.2024 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просить:

- визнати податкову вимогу №Ф-8499-25У від 23.02.2021 ГУ ДПС у Житомирській області зі сплати збору з ССВ у сумі 41591 грн 89 коп (сорок одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня 89 копійок), нарахованого платнику податків ОСОБА_3 , як фізичній особі - підприємцю, протиправною;

- скасувати податкову вимогу №Ф-8499-25У від 23.02.2021 року ГУ ДПС у Житомирській області зі сплати збору з ЄСВ у сумі 41591 грн 89 коп. (сорок одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня 89 копійок) із коригуванням нарахування в інтегрованій картонці даних платника податків ОСОБА_3 шляхом виключення суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 41591 грн 89 коп. (сорок одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня 89 копійок).

В обґрунтування позову вказує, що із 25.09.2013 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, однак була офіційно працевлаштована, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5). Податки, у тому числі і збір із ЄСВ, за неї сплачував роботодавець. Звертаючись до суду позивач вважає, що для сплати єдиного соціального внеску у якості ФОП за період із 2017 по 2020 роки підстав не було, у зв`язку з чим зобов`язання ГУ ДПС у Житомирській області зі сплати позивачем «заборгованості» із єдиного внеску на суму 41591 грн 89 коп. (сорок одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня 89 копійок) за вимогою №Ф-8499-25У від 23.02.2021 ГУ ДПС у Житомирській області є протиправним. Просить позов задовольнити.

До позову додано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Суддя своєю ухвалою від 25.11.2024 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження та зобов`язала Головне управління ДПС в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, докази направлення податкової вимоги №Ф-8499-25У від 23.02.2021 на адресу ОСОБА_1 .

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 09.12.2024. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що згідно реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем, позивачем - ОСОБА_3 24.09.2013 було здійснено державну реєстрацiю, як фізичної особи - підприємця. З 01.01.2014 по 31.12.2015 вона перебувала на спрощеній системі оподаткування (друга група). З 01.01.2016 - на загальній системі оподаткування. Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість на загальну суму 41591,89 грн., яка виникла за рахунок нарахувань:- за квітень - червень 2014 року на суму 1267,95грн. по терміну сплати 21.07.2014, який було частково самостійно сплачено відповідно до платіжного доручення №@2PL246459 вiд 23.04.2014 на суму 845,30 грн., та зараховано у порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464 на суму 0,70 грн., отже недоїмка склала 1267,25 грн.;- липень-вересень 2014 року на 1267,95грн. по терміну сплати 20.10.2014;- жовтень - грудень 2014 року на 1267,95грн. по терміну сплати 20.01.2015; - січень - грудень 2017 року 8448,00 грн, по терміну сплати 09.02.2018;- січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018; - квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018; - липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018;- жовтень - грудень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 21.01.2019; - січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019;- квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019;- липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019; - жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020.- за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020;- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020;- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00грн, по терміну сплати 19.01.2021. Відповідач у відзиві зауважує, що у 2020 році для фізичних осіб-підприємців, які не вели господарську діяльність та не отримували доходи від підприємницької діяльності було запроваджено процедуру списання заборгованості з ЄСВ, що виникла за період 2017 - 2020 років, яку згодом було продовжено до 1 березня 2021 року Проте, заява на списання заборгованості за період перебування на загальній системі оподаткування за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 від ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Житомирській області не надходила. Відповідач вважає, що позивач, яка є ФОПом має обов`язок сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 06.05.2025 постановлено залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.

Представник позивача оскаржив ухвалу суду від 06.05.2025 до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду. від 18.08.2025 вирішено: ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції вказано: "Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що податкова вимога №Ф-8499-25У від 23.02.2021 року із вказаним боргом з ЄСВ у сумі 41591 грн 89 коп. (сорок одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна гривня 89 копійок) Головним управлінням ДПС у Житомирській області була направлена ОСОБА_1 з помилково визначеною сумою боргу, оскільки у спірний період ОСОБА_1 підприємницьку діяльність не здійснювала, була офіційно працевлаштована і збір з ЄСВ за неї сплачував роботодавець. Враховуючи зазначене суд вважає, що податкова вимога, була складена та направлена податковим органом з порушенням встановленого порядку, визначеного наказом Міністерством фінансів України від 28.12.2015 №1204 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків» і не може вважатися врученою." ... "У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а 15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження."

Адміністративна справа надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду 23.09.2025.

Ухвалою суду від 26.09.2025 постановлено продовжити розгляд адміністративної справи №240/21665/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.

У період із 29.10.2025 по 13.11.2025 та із 22.12.2025 по 05.01.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Сторонами визнається, що ОСОБА_3 із 24.09.2013 була зареєстрована, як фізична особа - підприємець.

При цьому, із 01.01.2014 по 31.12.2015 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування (друга група), а із 01.01.2016 - на загальній системі оподаткування.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, із квітня 2014 року за позивачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску, а саме:

- за квітень - червень 2014 року на суму 1267,95грн. по терміну сплати 21.07.2014, (самостійно сплачено відповідно до платіжного доручення №@2PL246459 вiд 23.04.2014 на суму 845,30 грн, та зараховано у порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464 на суму 0,70 грн., отже недоїмка склала 1267,25 грн (а.с. 64);

- липень-вересень 2014 року на 1267,95 грн по терміну сплати 20.10.2014;

- жовтень - грудень 2014 року на 1267,95 грн по терміну сплати 20.01.2015;

- січень - грудень 2017 року 8448,00 грн, по терміну сплати 09.02.2018;

- січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.04.2018;

- квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.07.2018;

- липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.10.2018;

- жовтень - грудень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 21.01.2019;

- січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 19.04.2019;

- квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 19.07.2019;

- липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 21.10.2019;

- жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 20.01.2020;

- січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн по терміну сплати 21.04.2020;

- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020;

- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020;

- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн, по терміну сплати 19.01.2021.

Отже, по ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 41591,89 грн, у зв`язку з чим ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8499-25 У від 23.02.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача у позові зазначає, що у відповідача відсутні докази наявності у позивача у період із 2017 по 2020 роки доходу від власної господарської діяльності, окремо від доходу, за якими збір із ЄСВ сплачував за ОСОБА_3 роботодавець, оскільки таку діяльність вона не здійснювала. На переконання представника позивача, для сплати ОСОБА_3 єдиного соціального внеску у якості ФОП за період із 2017 по 2020 роки підстав не було. Просить позов задовольнити.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі- Закон №2464-VIв редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги).

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

За визначенням, наведеним у пп.14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, слід дійти висновку, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи - підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, є безпідставним твердження представника позивача, що позивач звільнена від сплати єдиного внеску у період, коли у не мала доходів від власної господарської діяльності.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з несплати ЄСВ нараховано позивачу за відомостями інтегрованої картки платника у сумі 41591,89 грн за період 2014 - 2020 роки:

- за квітень - червень 2014 року на суму 1267,95грн по терміну сплати 21.07.2014 (враховуючи часткову сплату, недоїмка склала 1267,25 грн);

- липень-вересень 2014 року на 1267,95 грн по терміну сплати 20.10.2014;

- жовтень - грудень 2014 року на 1267,95грн по терміну сплати 20.01.2015;