Ухвала суду № 133598479, 27.01.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14828/25

Провадження № 1-кп/752/1322/26

УХВАЛА

27 січня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025100110000130 від 26 травня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

встановив:

На розгляд Голосіївського районного суду м. Києва направлено обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні.

Захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 клопотав про повернення обвинувального акту прокурору, мотивуючи невідповідністю його вимогам ст. 291 КПК України, а саме не зазначенням в обвинувальному акті інформації про викривачів у кримінальному провадженні, а саме про ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .

Захисник ОСОБА_12 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 подав клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, мотивуючи тим, що досудове розслідування було проведено неповно та упереджено, з фальсифікацією матеріалів кримінального провадження. Зазначені в обвинувальному акті обставини вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень зімітовані органом досудового розслідування та насправді не існували.

Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , також подав клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, мотивуючи нечітким викладом формулювання обвинувачення. В обвинувальному акті зазначені епізоди злочинної діяльності, дані про внесення відомостей щодо яких в ЄРДР відсутні. З обвинувального акту неможливо встановити чи розцінює сторона обвинувачення кожний окремий епізод діяльності як самостійний склад кримінального правопорушення чи інкримінується сукупність епізодів як єдиний триваючий злочин. Вказане, на думку захисника, є порушенням права обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

Обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали своїх захисників.

Захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , не заперечував проти призначення кримінального провадження до судового розгляду.

При цьому захисник ОСОБА_7 подав скаргу на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні, мотивуючи тим, що слідчим під час обшуку в автомобілі ОСОБА_3 безпідставно вилучено та не повернуто військовий квиток на ім`я останнього, арешт на який в межах кримінального провадження не накладався. Просив зобов`язати слідчого повернути обвинуваченому ОСОБА_3 належний йому військовий квиток.

Також захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_13 подав скаргу на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні, мотивуючи тим, що слідчим під час обшуку безпідставно вилучено та не повернуто належний ОСОБА_13 на праві власності транспортний засіб марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), ключі та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу. Дозволу слідчого судді на обшук та вилучення вказаного майна на момент обшуку не існувало, арешт на вказане майно не накладався. Просив зобов`язати слідчого повернути ОСОБА_13 належне йому на праві власності майно.

Також захисник ОСОБА_7 подав клопотання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 із застави на особисте зобов`язання, мотивуючи тим, що строк дії покладених на ОСОБА_3 обов`язків, пов`язаних з заставою, закінчився, при цьому обвинувачений вказаних обов`язків не порушував, з`являється на кожен виклик суду. З часом ризики у кримінальному провадженні зменшились. Забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, зокрема щодо його явки до суду, можливо шляхом застосування більш легкого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

Також захисник ОСОБА_7 подав клопотання про часткове скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києві від 30 жовтня 2024 року на майно ОСОБА_3 , а саме автомобіль «Mersedes Benz E220D», д.н.з. НОМЕР_3 , вінкод: НОМЕР_4 та автомобіль «AUDI A3», д.н.з. НОМЕР_5 , вінкод: НОМЕР_6 , в частині позбавлення власника права користування ними, мотивуючи тим, що вказане майно зберігається в неналежних умовах, що тягне втрату його вартості. Понад один рік транспортні засоби зберігаються під відкритим небом, під дією атмосферних опадів та значних перепадів температури. У період дії воєнного стану існує високий ризик пошкодження указаних автомобілів внаслідок масованих та безконтрольних обстрілів території України. Власником створені умови для належного їх зберігання, а саме винайнято паркомісця у підземному паркінгу. Скасування арешту майна в частині надання дозволу на користування ним, надасть можливість власнику належним чином його зберігати, обслуговувати та підтримувати у працездатному стані.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав захисника. В частині надання дозволу на користування транспортними засобами вказав, що вони тривалий час перебувають без необхідного обслуговування. З метою збереження просив повернути транспортні засоби йому на відповідальне зберігання. Зобов`язався підтримувати їх у належному технічному стані та застрахувати від будь-яких випадків знищення чи пошкодження.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотань захисників про повернення обвинувального акта. Просив призначити судовий розгляд, оскільки кримінальне провадження підсудне Голосіївському районному суду міста Києва, підстав для його закриття у підготовчому судовому засіданні немає, обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Прокурор подав клопотання про обрання обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжних заходів у вигляді застави в частині покладення обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; утримуватись від спілкування з іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, окремо для ОСОБА_5 додатково просив зобов`язати обвинуваченого здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Клопотання мотивував тяжкістю висунутого обвинувачення та наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються.

З приводу скарг захисника ОСОБА_7 щодо повернення обвинуваченому ОСОБА_3 військового квитка та повернення ОСОБА_13 належного йому на праві власності транспортного засобу марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), ключів та свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу, прокурор не заперечував, мотивуючи тим, що вказані речі стороною обвинувачення не будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а підстави для їх конфіскації відсутні.

З приводу клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 прокурор заперечив, посилаючись на те, що застава забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а зміна запобіжного заходу на більш м`який призведе до ризику самоусунення від виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

З приводу клопотання захисника ОСОБА_7 про часткове скасування арешту на транспортні засоби прокурор також заперечив, мотивуючи наявністю ризику знищення чи пошкодження арештованого майна, яке може підлягати конфіскації за результатами судового розгляду.

Захисники та обвинувачені заперечили проти задоволення клопотань прокурора про покладення на обвинувачених обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, посилаючись на необґрунтованість обвинувачення, відсутність ризиків у кримінальному провадженні, а також на те, що строк дії раніше визначених обов`язків закінчився і нове покладення таких обов`язків процесуальним законом не передбачено.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про призначення судового розгляду, виходячи з наступного.

Кримінальне провадження підсудне Голосіївському районному суду м. Києва, підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.

Доводи сторони захисту про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Перевіркою змісту обвинувального акта встановлено, що він відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема містить найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого; прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складення та затвердження.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, є чітким та зрозумілим.

Зі змісту обвинувального акта вбачається, що викривачі у кримінальному провадженні відсутні. При цьому, доводи сторони захисту про те, що свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 фактично є викривачами у кримінальному провадженні, а також про те, що матеріали досудового розслідування сфальсифіковані та обставини вчинення кримінальних правопорушень насправді не існували, не є підставою для повернення обвинувального акта прокурору, натомість оцінка їм буде надана судом за результатами судового розгляду після дослідження зібраних у межах кримінального провадження доказів.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 про повернення обвинувального акта прокурору слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд проводить підготовку до судового розгляду.

Суд вважає за необхідне призначити судовий розгляд не пізніше 10 днів після постановлення ухвали про його призначення, здійснювати судовий розгляд відкрито, суддею одноособово.

У судове засідання викликати учасників судового провадження.

Вирішуючи скарги захисника ОСОБА_7 на бездіяльність слідчого щодо неповернення обвинуваченому ОСОБА_3 військового квитка, а також щодо неповернення ОСОБА_13 належного йому на праві власності транспортного засобу марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), ключів та свідоцтва про реєстрацію, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні прокурор не заперечував проти повернення ОСОБА_3 належного йому військового квитка та повернення ОСОБА_13 належного йому на праві власності на праві власності транспортного засобу марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), ключів та свідоцтва про його реєстрацію. Вказав, що арешт на вказані речі не накладався, стороною обвинувачення вони не будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, підстави для їх конфіскації відсутні.

Таким чином, з огляду на відсутність спору з приводу можливості повернення вищевказаного майна, яке не містить ознак речових доказів, а також відсутність даних про те, що вказане майно може бути предметом конфіскації, скарги захисника ОСОБА_7 в частині повернення майна підлягають задоволенню, оскільки це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Вирішуючи клопотання прокурора про покладення на обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а також клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Відповідно до ст. 200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання.

Відповідно до ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Аналіз положень статей 181, 182, 194, 196, 197, 199, 203 КПК України в їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку, що лише запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту, а також перелічені в ч. 5 ст. 194 КПК України обмеження діють певний, визначений ухвалою слідчого судді, суду, строк, а інші запобіжні заходи, в тому числі застава, обмеженого строку дії не мають і діють до їх скасування, зміни, ухвалення вироку суду чи рішення про закриття кримінального провадження.

Незважаючи на закінчення строку дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, які було покладено на обвинувачених під час застосування запобіжного заходу у вигляді застави, відносно останніх діє передбачений п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України обов`язок, прибувати за кожною вимогою до суду, а в разі неможливості прибути у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд, який поширюється на весь час судового провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні умисних тяжких злочинів.

Про обґрунтованість підозри обвинувачених свідчить зміст обвинувального акта та реєстр матеріалів досудового розслідування. Обґрунтованість підозри також була предметом перевірки слідчих суддів на стадії досудового розслідування.

При цьому оцінка обґрунтованості підозри, в даному випадку, здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин». Вимога обґрунтованої підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Судом не розпочато з`ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не досліджено документи сторони обвинувачення, не допитано свідків та самих обвинувачених.

Враховуючи характер та обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке їм загрожує у разі визнання винуватими, суд дійшов висновку про існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема при відсутності запобіжних заходів обвинувачені з метою уникнення кримінальної відповідальності з обґрунтованою ймовірністю можуть переховуватись від суду.

Більш м`які запобіжні заходи, окрім застави з покладенням на обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи; а також на обвинуваченого ОСОБА_5 , який за віком вже не є військовозобов`язаним та може безперешкодно виїжджати за межі України, обов`язку здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, на даній стадії кримінального провадження, будуть недостатніми для запобігання ризикам, не забезпечать дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинувачених.

Доводи сторони захисту про те, що процесуальним законом не передбачено можливість покладення на обвинувачених обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, після закінчення строку дії попередніх обов`язків суперечать приписам ст. 200 КПК України.

При цьому враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено і здійснюється судове провадження, покладення на обвинувачених обов`язків прибувати за першим викликом до слідчого та прокурора, повідомляти вказаних осіб про зміну місця проживання та/або роботи, а також заборони спілкування між собою, на даний час суд вважає необґрунтованим.

Також, з огляду на належне виконання обвинуваченими обов`язку щодо явки на виклики суду, проходження обвинуваченим ОСОБА_4 військової служби за контрактом, суд не вбачає підстав для покладення на обвинувачених додаткового обов`язку не відлучатися без дозволу суду за межі населених пунктів, в яких вони проживають.

За таких обставин, у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 слід відмовити, натомість клопотання прокурора про покладення на обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна в частині заборони обвинуваченому ОСОБА_3 користуватись належними йому автомобілями, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи ; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ст. 173 КПК України При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При вирішенні питання про арешт майна має враховуватись розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваних, обвинувачених та третіх осіб.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини обмеження у володінні майном повинно бути законним. Вимога щодо законності вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципів верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою яку прагнуть досягти.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 ставиться в провину вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України, санкцією якого передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києві від 30 жовтня 2024 року з метою можливої конфіскації майна накладено арешт на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_3 , а також на автомобілі, зокрема «Mersedes Benz E220D», 2024 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вінкод: НОМЕР_4 та автомобіль «AUDI A3», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , вінкод: НОМЕР_6 , які належать ОСОБА_3 на праві власності.

Відповідно до ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Суд вважає переконливими є доводи сторони захисту про те, що тривале зберігання транспортних засобів на спеціальному майданчику на відкритій місцевості під дією негативних зовнішніх факторів у вигляді вітру, дощу та снігу, без підтримання їх у належному технічному стані, проведення періодичного обслуговування та технічного огляду не запобігає можливості їх псування та, як наслідок, втрати ними вартості. Відповідні доводи прокурором не спростовані.

Також в умовах воєнного стану, під час частих повітряних атак існує об`єктивна загроза влучання у транспортні засоби ворожих дронів, ракет, уламків від вибухів, що може призвести не лише до пошкодження, а й до повного знищення арештованого майна, що не сприятиме завданням кримінального провадження.

З огляду на складність кримінального провадження та великий обсяг доказів, закінчити судовий розгляд у стислі строки, за умови невизнання обвинуваченими своєї винуватості, очевидно є неможливим.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальний вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Враховуючи вищевказані обставини, суд вважає, що скасування арешту в частині позбавлення ОСОБА_3 права користуватись належними йому транспортними засобами та передача їх останньому на відповідальне зберігання з метою регулярного обслуговування і підтримання у належному технічному стані, з продовженням при цьому арешту в частині позбавлення права на відчуження та розпорядження, в даному випадку в умовах воєнного стану, складності кримінального провадження та значного обсягу доказів, які підлягають дослідженню під час судового провадження, буде достатнім для забезпечення завдань арешту майна у вигляді запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також збереже «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства в частині можливої конфіскації і вимогами захисту права обвинуваченого, вина якого на даний час не доведена у встановленому законом порядку, на мирне володіння своїм майном.

При прийнятті відповідного рішення суд також враховує практику ЄСПЛ, зокрема у справі «Тодоров та інші проти Болгарії», відповідно до якої конфіскація майна засуджених повинна бути пропорційною, при конфіскації має дотримувати баланс між правами засуджених та суспільним благом. Для цього слід установлювати зв`язок між майном, що має бути вилучене, та злочинною діяльністю або між вартістю майна і різницею між доходами та витратами особи.

Як убачається з матеріалів справи, для забезпечення можливої конфіскації майна, окрім транспортних засобів, арешт накладено на об`єкти нерухомості ОСОБА_3 .

Таким чином, з огляду на обсяг висунутого ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України, вартість належного йому арештованого майна, є достатньою для забезпечення суспільного блага у вигляді можливої конфіскації за результатами судового розгляду у випадку доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, клопотання захисника підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 98, 100, 170, 174, 182, 194, 200, 201, 291, 314, 315, 369-372, 376 КПК України, суд

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 про повернення обвинувального акта прокурору.

Призначити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва на 27 січня 2026 року о 10:00.

В судове засідання викликати учасників судового провадження.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .

Клопотання прокурора про покладення на обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України задовольнити частково.

У зв`язку з дією відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді застави, зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду та на підставі ст. 194 КПК України покласти на нього наступні обов`язки:

повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи.

У зв`язку з дією відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді застави, зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду та на підставі ст. 194 КПК України покласти на нього наступні обов`язки:

повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи.

У зв`язку з дією відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави, зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду та на підставі ст. 194 КПК України покласти на нього наступні обов`язки:

повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи;

здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначити до 27 березня 2026 року включно.

Роз`яснити обвинуваченим та заставодавцям, що у разі невиконання обов`язків обвинуваченими, а також якщо обвинувачені не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Контроль за виконанням обов`язків обвинуваченими покласти на прокурора.

Клопотання захисника ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт в частині позбавлення права користування, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києві від 30 жовтня 2024 року на належні обвинуваченому ОСОБА_3 транспортні засоби: «Mersedes Benz E220D», 2024 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вінкод: НОМЕР_4 та автомобіль «AUDI A3», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , вінкод: НОМЕР_6 .

Передати вказані транспортні засоби обвинуваченому ОСОБА_3 на відповідальне зберігання з метою їх збереження, регулярного технічного обслуговування і підтримання у належному стані, попередивши останнього про кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт.

Виконання ухвали про передачу майна на відповідальне зберігання покласти на прокурора.

Скарги захисника ОСОБА_7 на бездіяльність слідчого щодо неповернення вилученого майна задовольнити.

Повернути ОСОБА_3 вилучений 23 жовтня 2024 року під час обшуку військовий квиток серії НОМЕР_7 , виданий на його ім`я.

Повернути ОСОБА_13 вилучений 23 жовтня 2024 року під час обшуку автомобіль марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), ключі та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу.

Виконання ухвали про повернення майна покласти на прокурора.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1