Рішення № 133591482, 16.01.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6857/24

Провадження № 2/346/132/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар судових засідань Івантишин Д.Р., за участю позивача: ОСОБА_1 та її представника: ОСОБА_2 , представника відповідача: ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, у приміщенні зали судових засідань Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання її членом сім`ї наймача квартири та визнання за нею права користування квартирою,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Коломийським МВ УМВС в Івано-Франківській області 31.12.1997р.; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), через представника: ОСОБА_2 звернулась до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (код ЄДРПОУ: 08494013; місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, б.14-г) про визнання її членом сім`ї ОСОБА_4 , наймача квартири АДРЕСА_2 , а також про визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_2 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року суд відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання на 04.03.2025 року.

Ухвалою суду від 04 березня 2025 року підготовче провадження у справі було закрите і справу було призначено до розгляду по суті на 15 квітня 2025 року о 16 годині.

Судове засідання здійснювалось неодноразово у т.ч. ля допиту свідків.

Стислий виклад позицій учасників справи.

Аргументи позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивачки ОСОБА_4 , який з 2011 року і до часу смерті проживав у службовій квартирі АДРЕСА_2 , яка була закріплена наказом командира в/ч за ним та колишніми членами його сім`ї (Колишньою дружиною ОСОБА_5 та її дочкою ОСОБА_6 ) для постійного проживання. На підставі даного наказу Корницькою сільською радою 01.02.2011 було видано ордер на право зайняття кватири сім`єю з трьох осіб. Однак рішенням суду було задоволено позов ОСОБА_4 та визнано колишню дружину брата та її дочку ОСОБА_6 такими, що втратили право користування вказаною квартирою, оскільки з 2014 року у ній не проживають та виїхали на постійне місце проживання за кордон і з того часу вони не спілкуються з ОСОБА_4 місце їх перебування не відоме. Житлова комісія в/ч НОМЕР_2 23.08.2023 вирішила вважати склад сім`ї ОСОБА_4 одна особа: він ОСОБА_4 . Однак, позивачка є єдиним спадкоємцем після смерті брата, який склав заповіт і усе належне йому майно та майнові права заповів позивачці. Саме за домовленістю із братом, позивачка вселилась в спірну квартиру на правах члена сім`ї наймача в березні 2017 року, і з того часу постійно проживала з братом однією сім`єю у вищевказаній квартирі, і проживає по даний час. Позивачка доглядала свого брата ОСОБА_4 купувала йому ліки, продукти харчування, одяг, готувала їжу, вела всі домашні справи та домашнє господарство, оплачувала комунальні послуги, оскільки ОСОБА_4 хворів і за станом здоров`я не міг самостійно забезпечити свою життєдіяльність, і стан його здоров`я постійно погіршувався, аж до смерті. Інших близьких осіб у померлого не було. Все наявне майно позивачки, особисті речі знаходяться в спірній квартирі. За життя брата, позивачка проживала в окремій кімнаті, нежитлові приміщення використовувала спільно, мали з братом взаємні права та обов`язки. Однак, 12.12.2024 року відповідачем було проведено обстеження і складено акт про вивільнення службової квартири АДРЕСА_3 . У хоча у ньому зазначено, що позивачка з березня 2017 року здійснювала постійний догляд за своїм рідним братом ОСОБА_4 у зв`язку з хворобою останнього, отриманою під час проходження військової служби і проживає в даній квартирі, і в ній знаходяться особисті речі як позивачки, так і померлого, відповідач повідомив її про необхідність вивільнення квартири.

Аргументи відповідача. Відповідно до ч.2 ч.3 ст. 64 Житлового Кодексу України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Однак, особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення. Отже право користування житловим приміщенням члена сім`ї наймача є похідним від такого права останнього та положення статті 103-106 Житлового кодексу України щодо можливості зміни договору найму житлового приміщення та збереження за особою, яка залишилась проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього наймача, не є обов`язковими для володільця житла та можуть бути застосовані останнім виключно на власний розсуд. Тобто, встановлення факту вселення позивачки до спірної службовою квартири за погодженням із членом сім`ї наймача цієї квартири ОСОБА_4 та користування позивачкою квартирою, не створює для неї жодних прав після припинення останнім права користування цією квартирою, а володілець службового житла не надавав згоду на вселення останньої до квартири, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені як такі, що не ґрунтуються на Законі. При цьому, права наймача ОСОБА_4 та його сестри ОСОБА_1 на користування службовим житлом припинено у зв`язку зі смертю та володілець службового житла має право на розпорядження своєю власністю на власний розсуд, а втручання суду у це право шляхом визнання позивачки такою, що має право на користування службовою квартирою, призведе до порушення прав власника, що є неприпустимим. Верховний Суд у постановах від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15-ц (провадження № 61-18718СВ19) та від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17 (провадження № 61-3921СВ19) дійшов висновку, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Оцінка суду щодо фактів.

Відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2010 року №42, закріплено 2-х кімнатну квартиру житловою площею 26 м2 в АДРЕСА_4 , за техніком-начальником КТП прапорщиком ОСОБА_4 , складом сім`ї 3 особи: він, дружина, донька (а.с.27).

Відповідно до ордеру на жилу площу в квартирі від 01 лютого 2011 року, виданий ОСОБА_4 , на право зайняття сім`єю з трьох людей, жилої площі 26 кв.м. в АДРЕСА_4 , встановлений наступний склад сім`ї: ОСОБА_5 1978 року народження дружина та ОСОБА_6 , 2002 року народження дочка (а.с. 17). І починаючи з 02.02.2011 саме за цією адресою ОСОБА_4 мав зареєстроване місце проживання (а.с.28).

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2013 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрований 23 лютого 2010 року у відділі РАЦС по Коломийському району Коломийського міськрайонного управління юстиції, Івано-Франківської області, актовий запис № 6 розірвано (а.с.35).

За змістом довідки про безпосередню участь ОСОБА_4 в АТО, останній у період з 22.12.2016 по 30.05.2017 брав безпосередню в АТО та 19.10.2017 отримав посвідчення учасника бойових дій (а.с.18,23), а з огляду на свідоцтво про хворобу №180 ОСОБА_4 отримав захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини та за постановою ВЛК він не придатний до військової служби в мирний час та обмежено придатний у воєнний час (а.с.24-26).

У квітні 2019 року, ОСОБА_1 приддбала котел, батареї та труби з комплектуючими у ФОП ОСОБА_7 та їх монтажу у кв. АДРЕСА_2 (а.с.130-132).

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 231781 ОСОБА_4 є інвалідом третьої групи, з 03.11.2020 року. Вказана інвалідність пов`язана із захистом Батьківщини. Також зазначено, що ОСОБА_4 протипоказана тяжка фізична праця та психологічні навантаження (а.с.19-20).

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2023 року, яке набрало законної сили ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 (а.с.29-34).

Витягом з протоколу № 4 від 23 серпня 2023 року житлової комісії військової частини НОМЕР_2 встановлено, що склад сім`ї прапорщика запасу ОСОБА_4 1 особа: він ОСОБА_4 1975 року народження (а.с. 37).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а.с.10).

Згідно з актом №60 про підтвердження місця проживання від 23 грудня 2024 року, встановлено, що ОСОБА_1 (яка є рідною сестрою ОСОБА_4 - а.с.8-9,11-15) проживає за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 44). І відповідно до заповіту від 02 липня 2021 року ОСОБА_4 заповів все своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось із чого б воно не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право заповідає своїй сестрі ОСОБА_1 (а.с.39).

Проте згідно з відомостями з ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 25.03.2025 року № 44А право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 1/3 частині на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29.11.2004 р. Бюром по приватизації державного житлового фонду м. Коломиї згідно з розпорядженням № 12699 від 23.11.2004 року (а.с. 89).

Допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_6 , військовий пенсіонер військової частини НОМЕР_3 ) надав суду такі покази: позивачка проживала з ОСОБА_4 з 2014 року, бо він потребував догляду мінімум з 2019-2020 року. Позивачка там за ним дивилась, з 2020 року він виходив 1 раз на 3 місяці, крім неї він там нікого не бачив, вікна та двері міняла позивачка, також похорон здійснювала. З 2014 року жила там періодично, а з 2020 року ніхто крім позивачки до ОСОБА_4 не приходив і жила вона там. У ОСОБА_4 віднялась нижня частина тулуба у зв`язку із чим позивачка там жила, у тій квартирі були її речі. Також зазначав, що банківська картка ОСОБА_4 була у позивачки, електрику та газ платила також позивачка.

Допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_7 , пенсіонер) надав суду такі покази: у 2016 чи 2018 році ОСОБА_4 отримав поранення і звільнився з складу ЗСУ як пенсіонер і помер у 2025 році. У цей період, коли він хворів, то він потребував стороннього догляду, який здійснювала позивачка, а саме готувала їжу, прибирала, доглядала, робила ремонт і там постійно проживала, оскільки він майже не міг рухатися.

Допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання АДРЕСА_8 ) надав суду такі покази: позивачка з 2008 року приїжджала до брата ОСОБА_4 коли останній повернувся з АТО і регулярно із ним проживала і живе там по цей день. Останні 2-3 роки ОСОБА_4 не виходив на вулицю і вона його доглядала, робила там ремонт, іноді просила його зайти до ОСОБА_4 та глянути як він там, чи все у нього добре. Зазначив, що не кожен день її бачив. У їх квартирі був декілька разів на тиждень перед від`їздом на роботу. Зазначив, що він вважає, що позивачка постійно проживала там, також вона їздила на роботу та приїжджала у різний час.

Оцінка суду щодо права позивача.

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

А відповідно до статті 123 ЖК України, порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Позивачка вважає, що має право користування квратирою померлого брата на підставі ст.64 ЖК України яка встановлює, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Але уточнює, що членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

І суд застосовуючи вказану норму права, у першу чергу враховує рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №1-8/99 (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї"), у якому застосовуючи статтю 64 ЖК України цей суд відзначив, що обов`язковою умовою для визнання сестер членами сім`ї особи, крім власне факту спільного проживання, є ведення із відповідним суб`єктом спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Однак, надані позивачкою докази не свідчать однозначно і безсумнівно, що вона мала із померлим братом саме спільні витрати, саме спільний бюджет, саме спільне харчування, купувала майно для спільного їх користування, приймала участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання допомоги позивачкою померлом брату носила характер взаємної.

Надані суду позивачкою докази у тому числі покази свідків вказують на те, що позивачка дійсно проживала з померлим братом у спірній квартирі, однак таке проживання носило радше епізодичний, періодичний характер, як висловився один із свідків. Дійсно, інші свідки вказували на те, що позивачка проживала з померлим братом все таки постійно, оскільки доглядала його. І суд вірить у те, що позивачка хоча і проживала із братом, однак таке проживання було обумовлено конкретною метою, це здійснення догляду за ним у зв`язку із його хворобою, і цю мету підверджували усі свідки. Однак будь-яких прямих чи непрямих доказів того, що позивачка мала із померлим братом саме спільні витрати, саме спільний бюджет, саме спільне харчування, купувала майно для спільного їх користування, приймала участь у витратах на утримання житла чи його ремонт, суду не надано.

Дійсно, суду надано квитанції на підтвердження того, що у квітні 2019 року, ОСОБА_1 придбала котел, батареї та труби з комплектуючими у ФОП ОСОБА_7 та їх монтажу у кв. АДРЕСА_2 (а.с.130-132). Однак, свідки повідомляли і сама позивачка вказувала у своїх поясненнях про те, що гроші на це давав сам померлий брат, який у той час вже не міг пересуватись самостійно, і у таких питаннях саме вона йому і допомогала. Але навіть якби це гроші були грошима позивачки це не підтверджує, що вона із померлим братом мала саме спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, приймала участь у витратах на утримання житла.

Також судом враховано, що позивачка не змінювала з 2018 року адресу свого зареєстрованого місця проживання з АДРЕСА_1 на спірну квартиру АДРЕСА_3 і не має ніяких доказів того, що за життя, ОСОБА_4 розпорядився про надання позивачці свого житлового приміщеня для проживання у ньому саме на постійній основі, і саме як члену своєї сім`ї, на чому усно наполягала позивачка.

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №205/6201/17, від 21 травня 2020 року справі № 199/91418/16-ц, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

При цьому слід мати на увазі, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15 (провадження № 61-18718св19) та від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17 (провадження № 61-3921св19).

Будь-яких доказів того, що при вселенні до спірної квартири між позивачем та її братом, було досягнуто згоди про набуття позивачкою права на безстрокове користування спірним житлом суду не надано. Не надано суду і будь-яких доказів щодо між позивачкою та її братом було спільне господарство та взаємні права і обов`язки.

Тому суд вважає, що позивачка набула право користування спірним житлом на умовах, що передбачені законом для тимчасових мешканців. А за таких обставин, право користування позивачки спірним житлом не є безстроковим. Зазначений висновок узгоджується із способом тлумачення вищенаведених законодавчих приписів у подібних за змістом правовідносинах, що викладений у постановах Верховного Суд від 18.02.2021р. у справі №214/1790/18, від 28.07.2020р. у справі № 759/17953/15-ц та від 04.11.2020р. у справі № 641/2970/17, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

І тому, заявлені позовні вимоги є недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо судового збору

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач сплатила судовий збір у розмірі 1938 грн. за подання позовної заяви (а.с.6) та 485 грн. за подання забезпечення позову (а.с.56), але оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовив повністю, підстав для розподілу цих судових витрат між сторонами не має.

Щодо заходу забезпечення позову.

І оскільки суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, на підставі частини 9 статті 158 ЦПК України, слідскасувати заходи забезпечення позову, вжиті 30.12.2024 ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Коваленка Д.С. по цій справі (ухвала від 30.12.2024, справа №346/6857/24).

Таким чином, керуючись статтями 1-113,217-250,258-259,263-268,272-273,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання її членом сім`ї ОСОБА_4 , наймача квартири АДРЕСА_2 , а також про визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_2 .

Розподіл судових витрат - не здійснювати.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті 30.12.2024 ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Коваленка Д.С. по цій справі (ухвала від 30.12.2024, справа №346/6857/24).

Рішення набирає законної сили після закінчення тридцятиденного строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 26.01.2026 року.

Суддя: Коваленко Д. С.