Рішення № 133583581, 27.01.2026, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/1626/25

Номер провадження № 2/194/339/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права забудовника в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовною заявою до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права забудовника в порядку спадкування за законом. Свою позовну вимогу мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_1 . Після його смерті залишилося спадкове майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вони у 2023 році звернулися до Тернівського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про визнання права забудовника в порядку спадкування. Рішенням суду від 29.05.2024 року по справі №194/1893/23, позовні вимоги було задоволено частково, а саме за ОСОБА_1 визнано право забудовника на 1/2 частину неприйнятого в експлуатацію та незареєстрованого житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами, який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні вимог ОСОБА_2 було відмовлено з підстав того, що остання, яка фактично прийняла спадщину не надала до суду доказів її звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а тому її вимога про задоволення позовних вимог є передчасною та не може розглядатися судом за відсутності постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Рішенням Тернівського міського суду від 30.06.2025 року по справі №194/1083/24 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною та призначено ОСОБА_1 її опікуном. 08.09.2025 року ОСОБА_4 , як опікуну ОСОБА_2 держаним нотаріусом було видано постанову про відмову вчинити нотаріальну дію, а саме відмовлено в оформленні спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який на день смерті проживав разом із дружиною ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину фактично з підстав відсутності у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 . Просить визнати за ОСОБА_2 право забудовника на 1/2 частину неприйнятого в експлуатацію та незареєстрованого житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами, який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сторона позивача в судове засідання не з`явилася, але в позовній заяві просить розглядати справу без їх участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача Тернівської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть, видане 21.03.2023 року Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до повторного свідоцтва про шлюб, виданого 04.07.1966 року ЗАГС м. Копейськ, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 25.08.1960 року зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 .

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року по справі №194/1893/23 позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме за ОСОБА_1 визнано право забудовника на 1/2 частину неприйнятого в експлуатацію та незареєстрованого житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами, який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні вимог ОСОБА_2 було відмовлено з підстав того, що остання, яка фактично прийняла спадщину не надала до суду доказів її звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а тому її вимога про задоволення позовних вимог є передчасною та не може розглядатися судом за відсутності постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Як вбачається з рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року:

відповідно до Витягу з рішення виконавчого комітету Тернівської міської ради від 22 лютого 2019 року №704-43/VІІ, ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 надано дозвіл на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з орієнтовною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 ;

відповідно до довідки від 05 червня 1990 року, ОСОБА_3 рішенням виконкому Павлоградської міської ради народних депутатів виділено земельну ділянку розміром 20,0 на 30,0 м під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 .;Відповідно до акту від 05 червня 1990 року, складеного представником тех. бюро ОСОБА_7 , ОСОБА_3 виділена в натурі земельна ділянка на підставі рішення виконавчого комітету міської ради депутатів від 16 травня 1990 року №156 в АДРЕСА_2 .

відповідно до дозволу №57, ОСОБА_3 надано дозвіл на виконання робіт будівництва житлового будинку розміром 9,3 на 9,6 м., гаражу площею 18 м.кв., сараю площею 15 м.кв., літньої кухні площею 10,0 м.кв. на дільниці АДРЕСА_2 ;

відповідно до акту від 23 вересня 1999 року встановлено, що на підставі рішення Тернівського міськвиконкому №156 від 16 травня 1990 року на дільниці побудований житловий будинок розміром 5,75 х 12,15 м., сіни розміром 3,0 х 9,78 м., сарай розміром 3,20 х 4,15 м. Будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 проводилося відповідно до санітарних та протипожежних норм. Фасад будинку необхідно облицювати та виконати благоустрій прибудинкової території, ОСОБА_8 мешкає в будинку. Висновки комісії: житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , придатний до проживання;

відповідно до виписки з рішення виконкому від 09 грудня 1992 року №759 «Про узаконення земельної ділянки за фактичним користуванням» ОСОБА_3 узаконено земельну ділянку площею 0,04 га за фактичним користуванням за адресою: вулиця НОМЕР_1 дільниця НОМЕР_1 ;

відповідно до довідки виконавчого комітету Тернівської міської ради від 19 вересня 2023 року №1511, ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та разом з ним на день смерті була зареєстрована ОСОБА_2 ;

відповідно до рішення виконавчого комітету Тернівської міської ради від 13 жовтня 1993 року №603 «Про перейменування вулиць індивідуальної забудови в районі підстанції», вулиця №1 перейменована на вулицю Сонячна;

згідно Інформації КП Тернівське БТІ від 08 липня 2023 року №39 право власності на будинок АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2013 рік не зареєстровано;

відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Богданівської сільської ради Пахомової О. від 30 жовтня 2023 року, відмовлено в реєстрації права власності оскільки не надані документи, які необхідні для проведення державної реєстрації прав власності.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 30.06.2025 року по справі №194/1083/24 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною та призначено ОСОБА_1 її опікуном.

Згідно постанови про відмову вчинити нотаріальну дію від 08.09.2025 року, ОСОБА_4 , як опікуну ОСОБА_2 держаним нотаріусом було видано постанову про відмову вчинити нотаріальну дію, а саме відмовлено в оформленні спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який на день смерті проживав разом із дружиною ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину фактично з підстав відсутності у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали суду від 27.11.2025 року державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтока З.В. надала копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 05.04.2023 року подала до державного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Також, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 08.09.2025 року подала до державного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцем є дружина спадкодавця ОСОБА_2 . Заповіти не посвідчувалися.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є час смерті особи.

Згідно ч.1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частиною першою статті 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не булла їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), та від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19.

З роз`яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у пункті 8 своєї постанови від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", вбачається, що якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки. а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності. Таким чином спадкоємець має право звернутися до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною першою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно зі ст.ст. 13, 15, 16, 20, 22, 25, 36 ЗК Української РСР 1970 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, земля в Українській РСР надається в користування:колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам. Земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по господарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється. Права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. відновлення прав здійснюється відповідно до постанови Ради міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласних, міських, районних, селищних і сільських Рад народних депутатів, а у випадку, передбаченому статтею 167 цього Кодексу, - судом. Право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: добровільної відмови від користування земельною ділянкою; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених чатсиною другою статті 1061 цього Кодексу; припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; смерті всіх членів двору або сім`ї; виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб. Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана. Припинення права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

Разом з тим Земельний кодекс УРСР №561-ХІІ було прийнято Верховною Радою Української РСР 18 грудня 1990 року та введено в дію з 15 березня 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР".

Пунктами 3, 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18 грудня 1990 року встановлювалося, що цей Кодекс застосовується до правовідносин, що виникнуть після введення Кодексу в дію, тобто з 15 березня 1991 року, крім правовідносин, передбачених главою 5 Кодексу, до яких ця глава застосовується з 01 липня 1992 року. До земельних правовідносин, що виникнуть до 15 березня 1991 року (а до правовідносин щодо земельного податку і орендної плати до 01 липня 1992 року), Земельний кодекс Української РСР застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення Кодексу в дію.

Громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої прав на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на змелю або землекористування.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК Української РСР 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

При цьому дію норми ст. 23 ЗК Української РСР 1990 року щодо власників земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва зупинено Декретом Кабінету України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.

Згідно ч. 1 ст. 67 ЗУ «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 4 від 24.06.1993 року, судам слід мати на увазі, що відповідно до гл. 7 Закону України від 2 вересня 1993 р. Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право спадщини вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

В рішенні Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 року по справі №194/1893/23 судом встановлено, що на виділеній за життя земельній ділянці та за наявністю дозволів на будівництво ОСОБА_3 побудував будинок по АДРЕСА_1 , але державну реєстрацію зазначене нерухоме майно не проходило, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла фактично, але не оформила своїх спадкових прав, та дочка ОСОБА_1 , яка як спадкоємець за законом першої черги, своєчасно 05.04.2023 року, звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, а тому позовні вимоги останньої були задоволенні вищезазначеним рішенням.

ОСОБА_1 , яка діє як опікун в інтересах ОСОБА_2 , надала суду докази звернення останньої до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, на яку отримала відповідь про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76, 77, 81, 141, 247, 258, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права забудовника в порядку спадкування за законом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право забудовника на 1/2 частину неприйнятого в експлуатацію та незареєстрованого житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами, який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року.

Головуючий суддя: В.О. Корягін