Рішення № 133583493, 26.01.2026, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/2617/25

Провадження №2/190/179/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючої судді Кудрявцевої Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки (включно) у розмірі 11563 грн. 69 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював в «Дніпровське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця», 01.08.2025 продовжено дію трудового договору у ВП «Дніпровське локомотивне депо» філії «Локомотивна компанія» AT «Українська залізниця» де і працює по цей час на посаді слюсаря з огляду та ремонту локомотивів. У 2017 році, 2018 році, 2019 році, 2020 році, 2021 році, 2022 році йому надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу він звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, що був прийнятий на конференції трудового колективу залізниці 24.02.2015, який є чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, та п.3.1.14 Колективного договору Дніпровського локомотивного депо, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідач не попереджав його про погіршення існуючих умов оплати праці. В порушення Колективних договорів не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.

Враховуючи, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, що Колективний договір РФ «Придніпровська залізниця» є вищим колективним договором над колективними договорами структурних підрозділів, які в свою чергу не можуть погіршувати становище працівника порівняно з колективним договором вищого порядку, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. За таких обставин відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги позивачу.

Таким чином, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою П?ятихатського районного суду від 19.12.2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у строк, який не може перевищувати п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали, подати відзив на позов та заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами у повному обсязі та заперечуючи проти їх задоволення, представник відповідача - адвокат Григоріва О.Ю. 13.01.2026 р. подала відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування зазначила, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам законодавчих і нормативних актів, а позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм та гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Наведені положення колективного договору узгоджувалися з приписами ст.6 ЗУ «Про оплату праці» згідно якої основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Отже починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону №1774-VIII від 06 грудня 2016 року АТ «Українська залізниця» було зобов`язано при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб. З наданих позивачем документів жодним чином не вбачається, що голова профспілкової організації, виступаючи особою, яка діє в інтересах членів учасників профспілки - працівників підприємства та виступає від їх імені згідно статутних документів профспілки, як представник колективної угоди діяв з порушення вимог колективного договору чи законодавства. Так само з огляду на зазначене є необґрунтованими і висновки щодо одностороннього встановлення з боку відповідача умов, що погіршують оплату праці. Отже з набранням чинності ЗУ №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення позивача із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону, а тому незважаючи на положення колективного договору, відповідач правомірно здійснював обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення з використанням базового показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом у відповідний період.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що розгляд справи проводиться без виклику сторін, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

За приписами ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до таких висновків.

В даній справі предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді слюсаря з огляду та ремонту локомотивів ВП «Дніпровське локомотивне депо» філії «Локомативна компанія» АТ «Українська залізниця» з 01.07.2005 р. (а.с.18).

Згідно довідки про відпустки, - ОСОБА_1 надавалися відпустки в періоди: 20.01.2017-15.02.2017; 19.01.2018-14.02.2018; 18.01.2019-13.02.2019; 17.01.2020-12.02.2020; 19.01.2021-14.02.2021; 18.01.2022-13.02.2022. (а.с.33)

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За приписами ст.3.КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами ст. 10 Кодексу законів про працю України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно довідки №21 від 19.11.2025р., - сума виплаченої (нарахованої) матеріальної допомоги ОСОБА_1 з 01.01.2017 по 14.03.2022 становить: 2017 рік січень у сумі 1600 грн. 00 коп; 2018 рік січень у сумі 2197 грн.72 коп.; 2019 рік січень у сумі 2401 грн.25 коп.; 2020 рік січень у сумі 2756 грн.84 коп.; 2021 рік січень у сумі 2837 грн.50 коп; з 01.01.2022 по 14.03.2022 рік- 4962 грн.00 коп. (а.с.34)

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України встановлено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України,положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2007-2015 роки, укладеного між ВСП «Дніпропетровське локомотивне депо» та Головою Первинної профспілкової організації ВСП «Дніпропетровське локомотивне депо», який схвалений конференцією трудового колективу ВСП «Дніпропетровське локомотивне депо» від 25.03.2014 року, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 1.4 Колективного договору зазначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників структурного підрозділу вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва структурного підрозділу і Первинна профспілкова організація, а всі інші на конференції трудового колективу.

В.о. начальника філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та Голова профспілкової організації Придніпровської залізниці, як єдиний представник трудового колективу, прийняли спільний наказ від 31.03.2017 № Н-32/20, яким застосовано з 01.04.2017 у діючому Колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб", що підтверджується копією відповідного наказу, долученого до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, з розрахунку на місяць, становив на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000 грн., мінімальний розмір заробітної плати становила 3200 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, становив на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні становила 3 723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2019 року - 1921 грн., з 1 липня - 2007 грн., з 1 грудня - 2102 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2508,75 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, становив 2102 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні складала 4723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, становив 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні складала 6000 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6500,00 грн., з 01.01.2022 р. по 30.09.2022 р.

Статтею 5 Закону України« Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповіднодо чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Частиною 1 ст. 12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємної згоди сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю,є недійсними. При цьому ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Пунктом 5 розділу 2 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.

Згідно із статями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України у договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 501/4788/21 (провадження № 61-9100св23) зазначено, що з набранням чинності Закону України№ 1774-VIII від 06грудня 2016 року обчислення місячної тарифної ставки позивача з застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону (п. 77 постанови ВС).

Водночас, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14 Колективного договору.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Так, у 2017 році недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення складає 1600 грн. (3200 мінімальна заробітна плата - 1600 сума виплаченої матеріальної допомоги), у 2018 році 1525 грн.28 коп. (3723 -2197,72), у 2019 році 1771 грн.75 коп (4173-2401,25), у 2020 році 1966,16 грн. (4723 -2756,84), у 2021 році 3162,50 грн.(6000-2837,50), у 2022 році 1538 грн. (6500-4962)

Таким чином, суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення розмірі 11563,69 грн. є неправомірними.

Щодо доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Крім того, Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відтак, вимога представника відповідача про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 наслідків спливу строку позовної давності, задоволенню не підлягає.

Тому, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При розподілі судових витрат суд враховує положення статті 133 ЦПК України,відповідно до якої до судових витрат відноситься, зокрема, судовий збір.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати.

Відтак, у зв`язку з задоволенням позову, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік у сумі 11563 (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн. 69 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця",ЄДРПОУ:40075815, розташоване за адресою: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ,03150.

Суддя Ю.В. Кудрявцева