Рішення № 133579066, 26.01.2026, Талалаївський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/633/25

Провадження № 2/747/43/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

26.01.2026 року селище Талалаївка

Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі головуючої судді Тіщенко Л.В. за участю секретаря Зірки В.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 про стягнення збитків від інфляції та 3% річних, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Білий В.С. звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.03.2016 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АЕ/8257923. 31.12.2026 в м Київ сталося ДТП за участю автомобіля ГАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля Сюзукі, д.р.н. НОМЕР_2 . Згідно постанови Голосіївського районного суду м Києва від 09.02.2017 року (справа № 752/1289/17) ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України. На підставі договору обов`язкового страхування та вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт них засобів» ПрАТ «УНІКА» складено страховий акт та виплачено страхове відшкодування в розмірі 100 000 грн. 11.10.2017 Талалаївський районний суд виніс рішення у справі № 747/602/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «УНІКА» 100 000, 0 грн. На підставі даного рішення було видано та пред`явлено для примусового виконання виконавчий лист у справі. 30.07.2025 року рішення суду у справі № 747/602/17 виконано в примусовому порядку. Оскільки боржник ОСОБА_1 довий час не виконував свого зобов`язання про відшкодування збитків, яке є способом виконання зобов`язання по відшкодуванню збитків, дане порушення є триваючим правопорушенням, тому у кредитора виникає право на позов про стягнення коштів в порядку ст 625 ЦК України з моменту порушення грошового зобов`язання. Тому позивач отримав право на стягнення з відповідача інфляційних втрат від знецінення грошової одиниці України внаслідок інфляційних процесів в державі та 3% річних в період з 11.10.2017 року по 29.07.2025 року.

Інфляційні витрати розраховуються наступним чином: Основна сума заборгованості за договором з 11.10.2017 до 29.07.2025 - 100 000,00 грн. Інфляційні витрати з врахуванням індексу інфляції - жовтень 2017 - 101,20, листопад 2017 - 100,90, грудень 2017 - 101,00, січень 2018 - 101,50, лютий 2018 - 100,90, березень 2018 - 101,10, квітень 2018 - 100,80, травень 2018 - 100,00, червень 2018 - 100,00, липень 2018 - 99,30, серпень 2018 - 100,00, вересень 2018 - 101,90, жовтень 2018 - 101,70, листопад 2018 - 101,40, грудень 2018 - 100,80, січень 2019 - 101,00, лютий 2019 - 100,50, березень 2019 - 100,90, квітень 2019 - 101,00, травень 2019 - 100,70, червень 2019 -99,50, липень 2019 - 99,40, серпень 2019 - 99,70, вересень 2019 - 100,70, жовтень 2019 - 100,70, листопад 2019 - 100,10, грудень 2019 - 99,80, січень 2020 - 100,20, лютий 2020 - 99,70, березень 2020- 100,80, квітень 2020 - 100,80, травень 2020 - 100,30, червень 2020 - 100,20, липень 2020 - 99,40, серпень 2020 - 99,80, вересень 2020 - 100,50, жовтень 2020 - 101,00, листопад 2020 - 101,30, грудень 2020 - 100,90, січень 2021 - 101,30, лютий 2021 - 101,00, березень 2021 - 101,70, квітень 2021 - 100,70, травень 2021 - 101,30, червень 2021 - 100,20, липень 2021- - 100,10, серпень 2021- 99,80, вересень 2021 - 101,20, жовтень 2021- 100,90, листопад 2021- 100,80, грудень 2021- 100,60, січень 2022 -101,30, лютий 2022 - 101,60, березень 2022 - 104,50, квітень 2022 - 103,10, травень 2022 - 102,70, червень 2022 - 103,10, липень 2022 - 100,70, серпень 2022 - 101,10, вересень 2022 - 101,90, жовтень 2022 - 102,50, листопад 2022 - 100,70, грудень 2022 - 100,70, січень 2023 - 100,80, лютий 2023 - 100,70, березень 2023 - 101,70, квітень 2023 - 100,20, травень 2023 - 100,50, червень 2023 - 100,80, липень 2023 - 99,40, серпень 2023 - 98,60, вересень 2023 - 100,50, жовтень 2023 - 100,80, листопад 2023 - 100,50, грудень 2023 - 100,70, січень 2024- 100,40, лютий 2024 - 100,30, березень 2024 - 100,50, квітень 2024 - 100,20, травень 2024 - 100,60, червень 2024 - 102,20, липень 2024 - 100,00, серпень 2024 - 100,60, вересень 2024 - 101,50, жовтень 2024 - 101,80, листопад 2024 - 101,90, грудень 2024 - 101,40, січень 2025 - 101,20, лютий 2025 - 100,80, березень 2025 - 101,50, квітень 2025 - 100,70, травень 2025 - 101,30, червень 2025 -100,80, липень 2025 - 99,80.

Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІС : 100 ) х ( ІІ2 : 100 ) х ( ІІ3 :100 ) х ( ІІZ :100 ) ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період ІІс (101,20:100) х (100,90 :100) х (101,00:100) х (101,50 : 100) х (100,90 :100) х (101,10:100) х (100,80 :100) х (100,00:100) х (100,00 :100) х (99,30:100) х (100,00:100) х (101,90: 100) х (101,70 :100) х (101,40 :100) х (100,80 :100) х (101,00:100) х (100,50:100) х (100,90:100) х (101,00:100) х (100,70:100) х (99,50 :100) х (99,40 :100) х (99,70:100) х (100,70:100) х (100,10 :100) х (99,80:100) х (100,20:100) х (99,70 :100 ) х (100,80: 100) х (100,80:100) х (100,30:100) х (100,20 :100) х (99,40:100) х (99,80:100) х (100,50 : 100) х (101,00:100) х (101,30 :100) х (100,90:100) х (101,30:100) х (101,70:100) х (100,70 :100) х (101,30 :100) х (100,20:100) х (100,10 :100) х (99,80:100) х (101,20 :100) х (100,90 :100) х (100,80 :100) х (100,60:100) х (101,30:100) х (101,60:100) х (104,50 :100) х (103,10:100) х (102,70:100) х (103,10:100) х (100,70:100) х (101,10:100) х (101,90:100) х (102,50 :100) х (100,70:100) х (101,50:100) х (100,20:100) х (100,50:100) х (100,80:100) х (99,40 :100) х (98,60 :100) х (100,50 :100) х (100,20:100) х (100,60:100) х (102,20:100) х ( 100,00:100) х (100,60:100) х (101,50:100) х (101,80:100) х (101,90 :100) х (101,40:100) х (101,20 :100) х (100,80:100) х (101,50:100) х (100,70:100) х (101,30:100) х (100,80:100) х (99,80:100) = 2.15393297.

Розрахунок інфляційного збільшення 100 000, 00 х 2,15393297 100 000, 00 = 115 393, 30 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С х З х Д х :365:100, де С сума заборгованості, Д-кількість днів прострочення, всього штрафних санкцій :23 400,00 грн. Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов`язання 2849 днів; 115 393,30 (інфляційне збільшення)+23 400,00 (3% річних)=138 793,30 грн.

Тому представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 втрати від інфляції 115 393, 30 грн, 3% річних 23 400, 00 грн, а всього 138 793, 30 грн. Також просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в с умі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 0 грн.

Ухвалою від 01 грудня 2025 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 08 січня 2026 року. Ухвалою від 08 січня 2026 року вирішено проводити заочний розгляд справи, відповідача повідомити шляхом поміщення оголошення на сайті судової влади України, розгляд справи відкладено на 26 січня 2026 року.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просили суд розглянути справу без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечують. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився, відзиву на позов не подав, про дату час і місце судового розгляду повідомлений належним чином шляхом поміщення оголошення на сайті судової влади України яке розміщене 08 січня 2026 року, тому у відповідності до положень ч.11 ст 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи. Суд, за згодою позивача, ухвалює провести розгляд справи на підставі доказів, що містяться у справі, з винесенням заочного рішення по справі, що відповідає положенню ст. 280 ЦПК України, коли у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, заперечення на позов не подав, позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування даних умов. Крім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що рішенням Талалаївського районного суду від 11.10.2017 року задоволено позовні вимоги ПрАТ «УНІКА» та стягнуто з ОСОБА_1 100 00 грн сплаченого страхового відшкодування. (а.с.20-22) Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Встановлено, що на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист, який позивачем пред`явлено до виконання, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження № 77431850 від 07.03.2025 року (а.с.23-24) Відповідно до платіжного доручення № 23136 від 30.07.2025 року, заборгованість у розмірі 101 600, 0 грн за виконавчим провадженням № 77431850 було погашено (а.с. 25).

При розгляді даної справи судом застосовуються положення цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)). Окрім того, в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 у справі № 686/7081/21). Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19.

Щодо визначення початку періоду прострочення відповідачем грошового зобов`язання, то у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, висловила таку правову позицію. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Велика Палата Верховного Суду вважала помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов`язання саме на підставі рішення суду. Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, адже одна сторона зобов`язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу. Тобто Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію з приводу того, що грошове зобов`язання з відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду. Положення частини другої статті 625 ЦК України мають застосовуватись з урахуванням вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обов`язок боржника відповідача ОСОБА_1 сплатити 3% річних та відшкодувати інфляційні втрати вини кає з моменту встановлення обв`язку відповідача сплатити страхове відшкодування, тобто з моменту винесення рішення Талалаївським районним судом у жовтні 2017 року, оскільки підставою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є наявність її вини у формі умислу або необережності (ст.614 ЦК України), тобто обов`язок відповідача відшкодувати спричинену ним шкоду виник у нього в момент її спричинення.

На підставі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до вимог ч.2 ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили той факт, що вимоги до відповідача від перейшли від первісного кредитора. Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

З огляду на надані позивачем належні та допустимі докази, які залишились не спростовані відповідачем, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційного відшкодування та 3% річних з 11 жовтня 2017 року до 29 липня 2025 року, відповідають вимогам наведеного вище законодавства, тому суд приходить до висновку про задоволення позову в межах вимог позивача.

Крім того, ч.5 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Враховуючи вищевказане та те, що зазначені витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, типовість позовних заяв характерних позивачу, критерії реальності адвокатських витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд доходить висновку, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді у розмірі 4 000 грн.

Відповідно до ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.11.2025. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в ході розгляду справи суд прийшов до висновку про задоволення позову, Тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачена позивачем сума судового збору.

На основі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 18, 89, 95, 133, 141, 247, 258, 263-265, 279 ЦПК України, ст. 526, 530, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про стягнення збитків від інфляції та 3% річних - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» інфляційні втрати у розмірі 115 393 (сто п`ятнадцять тисяч триста дев`яносто три) грн 30 коп, 3% річних - 23 400 (двадцять три тисячі чотириста) грн, всього 138 793 (сто тридцять вісім тисяч сімсот дев`яносто три) грн 30 коп

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» судовий збір в сумі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», код ЄДРПОУ: 20033533, адреса: вул. Олени Теліги 6, корп.4, м. Київ, Україна, 04112.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_3 .

Суддя Л.В.Тіщенко