Рішення № 133567444, 26.01.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 січня 2026 р. Справа № 120/12600/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Павловської Ольги Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , законний представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) з позовною заявою до Агрономічної сільської ради (далі - Агрономічна сільрада, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 15 травня 2025 за №3536 (72 сесії 8 скликання), яким відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 ;

- зобов"язання повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення городництва в оренду на 49 років, орієнтовною площею 0,10 га, земельна ділянка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1715 на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог законний представник позивача зазначає, що звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під городництво в розмірі 0,10 га, зазначивши суміжну земельну ділянку (кадастровий номер: 0520680200:01:004:1715) для ідентифікації бажаного місця розташування земельної ділянки. За наслідком розгляду клопотання , відповідачем прийнято рішенням , яким відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду з підстав надання відповідного дозволу іншій особі, а також те, що згідно Плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області (зонінг) слідує, що земельна ділянка, щодо якої позивачем подано заяву , знаходиться в Зоні Ж-1.2, ьлбто призначена для розташування житлових будинків, а не городництва, що є невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Позивачка з таким рішенням не погоджується, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою від 11.09.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження і визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з підстав того, що згідно з Планом зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області (зонінг) земельна ділянка, щодо якої позивачкою подано заяву про надання дозволу перебуває в Зоні Ж-1.2 (призначена для розташування житлових будинків, а не городництва) , що, в свою чергу, є невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. А отже, спірне рішення є правомірним.

Ухвалою від 19.01.2026 р. витребувано додаткові докази.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.

17.04.2025 представник позивачки звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під городництво площею 0,10 га, зазначивши суміжну земельну ділянку (кадастровий номер: 0520680200:01:004:1715) для ідентифікації бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду клопотання 15.05.2025 р. прийнято рішення №3536, яким відмовлено у передачу земельної ділянки в оренду, адже надано дозвіл іншій особі , а також, що згідно Плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області (зонінг) слідує, що земельна ділянка, щодо якої позивачем подано заяву , знаходиться в Зоні Ж-1.2 - призначена для розташування житлових будинків, а не городництва, що є невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Не погоджуючись із цим законний представник позивача, звернулась до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Ч. 1 ст. 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Положення ч. 1 ст. 22 ЗК України визначають, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідо до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно ч. 1 ст. 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.

Відповідно до положень статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до абз. 16 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Із аналізу наведених правових норм випливає, що передача земельних ділянок в оренду для городництва здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений ст. 123 ЗК України.

У свою чергу частиною першою зазначеної статті установлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В силу приписів ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, підставою для відмови в наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду слугувало те, що земельна ділянка, щодо якої позивачкою подано клопотання, знаходиться в Зоні, яка призначена для розташування розташування житлових будинків, що є невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У відзиві відповідач посилається на рішення Агрономічної сільської ради №106 від 18.05.2016, яким затверджено план зонування села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Разом з тим, суд зауважує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 128/2833/17, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 та постановою Верховного Суду від 27.03.2024, визнано протиправним та нечинним рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 21.08.2015 "Про затвердження генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області".

На переконання суду, визнання в судовому порядку нечинним рішення, яким затверджено генеральний план села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, саме по собі призводить до втрати чинності рішенням цього ж органу місцевого самоврядування, яким затверджено план зонування території, оскільки план зонування території є складовою генерального плану та розробляється в складі такого генерального плану.

Тобто, з набранням законної сили рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 128/2833/17, яким визнано нечинним рішення Агрономічної сільської ради від 21.08.2015 "Про затвердження генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області", втрачає чинність і рішення Агрономічної сільської ради від 18.05.2016 № 106 "Про затвердження плану зонування села Агрономічне Вінницького району Вінницької області".

Відтак, на момент прийняття спірного рішення план зонування території не був чинним актом, а тому не міг бути правовою підставою для відмови у задоволенні клопотання позивачки.

Суд вказує, що відповідачем не надано жодних доказів затвердження іншого генерального плану чи плану зонування території села Агрономічне, який би був чинним станом на дату прийняття оскаржуваного рішення. Матеріали справи не містять відомостей про наявність будь-якої іншої містобудівної документації, яка у встановленому законом порядку визначала б функціональне призначення відповідної території та могла б слугувати законною підставою для відмови позивачу.

Окремо стосовно надання дозволу іншій особі, то тут суд зауважує наступне.

Положення ЗК України не передбачають таку підставу для відмови в передачі в оренду земельної ділянки, як надання дозвову на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.

А отже, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому , суд зауважує, що надає оцінку лише тим підставам відмови в наданні земельної ділянки в оренду, які обґрунтовані посиланням на надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з метою подальшої передачі цієї ділянки у власність іншій особі для городництва..

Оцінюючи ж вимогу зобов`язального характеру, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В свою чергу, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 17.04.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивачка звільнена від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Водночас суд звертає увагу, що позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1, 4 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 14.08.2024, акт наданих послуг від 03.10.2025 р., квитанцію від 03.10.2025 р. та ордер .

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, містить лише один епізод спірних відносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Також суд враховує й те, що відповідачем заявлено про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є завищеним.

Виходячи з викладеного, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 132, 139, 143, 245, 246, 255, 293, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позовну заяву заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Агрономічної сільської ради від 15.05.2025 №3536.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.04.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути з Агрономічної сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Законний представник: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

Відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Центральна, 12, с.Агрономічне, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04525998)

Повний текст рішення сформовано 26.01.2026 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна