Вирок № 133564427, 15.01.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/15144/25

Провадження № 1-кп/361/535/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2026 м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22025101110000086 від 07.02.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , офіційно не працевлаштований, , одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , інвалідом, депутатом чи адвокатом не являється, раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Досудовим розслідуванням встановлено, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація (далі - РФ).

Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного договору РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІ та ХІІІ Основного Закону України Конституції України.

Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та Збройних Сил РФ (далі ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій із використанням зброї, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Своїх злочинних цілей представники влади і ЗС РФ вирішили досягти зокрема шляхом збройного конфлікту та створення і фінансування терористичних організацій на території України.

Так, 07 квітня 2014 року в м. Донецьку Донецької області під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади РФ та ЗС РФ із застосуванням зброї створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб`єктами господарської діяльності та громадянами України, лояльно налаштованими до ідей та діяльності «ДНР».

Надалі, 27.04.2014 року в м. Луганськ, Луганської області під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади РФ та ЗС РФ із застосуванням зброї створено терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб`єктами господарської діяльності та

07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО) із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань, яка тривала до 30 квітня 2018 року та надалі отримала формат «операції Об`єднаних сил».

З квітня 2014 року учасники терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», реалізуючи злочинний умисел представників влади РФ і ЗС РФ щодо досягнення зазначених завдань, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації збройного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності «ЛНР» та «ДНР», влади її керівників, здійснюють захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури на території Луганської та Донецької областей, акти застосування збройної сили проти держави України, чинять збройний опір військовослужбовцям Збройних Сил України та правоохоронним органам України, задіяним у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.

Як наслідок, частина території Луганської та Донецької областей опинилась під контролем представників терористичної організації «ЛНР» та «ДНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.

Факт створення «ЛНР» та «ДНР» за підтримки та під контролем РФ визнано Резолюцією ПАРЄ від 12.10.2016. При цьому в Резолюції зазначено, що «ЛНР» та «ДНР», всі їх «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом.

У подальшому, 23.02.2022 керівники тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької та Луганської народних республік».

24.02.2024 Президент РФ ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам

п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2737 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували та розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ) на територію України.

Надалі, на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державний кордон України в Автономній республіці Крим, Київській, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви, інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України з 05 год. 30 хв., який набув чинності з дня його опублікування 24.02.2022. Згідно Указу Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, та у подальшому продовжено указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №470/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 год. 08.02.2025 строком на 90 діб.

Незважаючи на викладене, у громадянина України ОСОБА_4 , при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, але не пізніше 05.04.2023 року, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у поширенні матеріалів, у яких міститься у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

На виконання свого злочинного умислу, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою технічних пристроїв, що перебували у його користуванні, під`єднаних до глобальної мережі Інтернет, зареєстрував обліковий запис у соціально-орієнтованій мережі «Instagram» за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який на момент публікації від 05.04.2023 року нараховував 452 читача.

У подальшому, перебуваючи у смт. Баришівка Броварського району Київської області, більш точне місце та час не встановлені, але не пізніше 05.04.2023, ОСОБА_4 , з використанням раніше створеного ним акаунту « ОСОБА_7 » у застосунку «Instagram» за допомогою невстановленого електронного пристрою, поширив серед необмеженого кола користувачів соціальної мережі «Instagram», публікацію, яка починається словами: «Сначала вам лапшали что война…» та закінчується словами «… и успешно поддерживал войну как свой бизнес!!! Только в гораздо меньших масштабах (…)», в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

Таким чином, ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі «Instagram» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу Інтернет серед невизначеного кола осіб, переслідуючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, серед користувачів соціальної мережі «Instagram», розмістив на особистій сторінці вищевказану публікацію, чим поширив серед користувачів соціальної мережі «Instagram» матеріали, в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 14.04.2023 року перебуваючи у смт. Баришівка Броварського району Київської області, більш точне місце не встановлено, громадянин України ОСОБА_4 , в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, продовжуючи свій злочинний намір, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці з використанням раніше створеного ним акаунту « ОСОБА_7 » у застосунку «Instagram» поширив серед користувачів вказаної соціальної мережі публікацію, в якій міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, зокрема 14.04.2023 у період часу з 00 год. 00 хв. по 23 год. 59 хв. поширив публікацію, яка починається словами: «Пентагон решает …» та закінчується словами: «… тех кто за ним!!!», в якій міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році

Таким чином, ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі «Instagram» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу Інтернет серед невизначеного кола осіб, переслідуючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, серед користувачів соціальної мережі «Instagram», розмістив на особистій сторінці вищевказану публікацію, чим повторно поширив серед користувачів соціальної мережі «Instagram» матеріали, в яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у поширенні матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.

22 грудня 2025 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участі захисника адвоката ОСОБА_5 була досягнута угода про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою провину у вчинених ним кримінальних правопорушеннях та активно сприяв у його розкритті.

Прокурор ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні просила затвердити угоду про визнання винуватості.

Така угода відповідає вимогам ст.ст. 469, 472 КПК України. Угода про визнання винуватості, містить положення про те, що сторони визнають правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України.

ОСОБА_4 під час судового розгляду беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України (поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році) та

ч. 3 ст. 436-2 КК України (поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчинений повторно).

Між сторонами зазначеної угоди узгоджено покарання ОСОБА_4 , за вчинення злочину, передбаченого

- ч. 2 ст. 436-2 у вигляді 3 років позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 436-2 у вигляді 5 років позбавлення волі.

У відповідності до ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у виді

5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Сторони розуміють наслідки ст. ст. 394,424 КПК України та наслідки невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені положеннями ст. 476 КПК України, зокрема те, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості, прокурор, який затвердив угоду, має право звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом (ст. 389-1 КК України).

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив добровільність укладення угоди про визнання винуватості між ним та прокурором, просив її затвердити і призначити йому узгоджену міру покарання. Наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості йому зрозумілі. Зазначив, що щиро розкаюється за вчинене. Вину визнав, обіцяв більше такого не вчиняти.

Прокурор в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості і призначити обвинуваченому узгоджену міру покарання.

Захисник ОСОБА_5 просив угоду затвердити.

Вивчивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку учасників судового провадження про можливість затвердження угоди, суд приходить до висновку, що угоду про визнання винуватості слід затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену сторонами угоди міру покарання, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, а також зі згоди потерпілого.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України. Вказані злочини відносяться до не тяжкого та тяжкого злочину відповідно.

Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст.472 КПК України. Підстави для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачені положеннями ч. 7 ст. 474 КПК України, відсутні.

Судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, визначені положеннями ст.ст. 473, 474 КПК України.

Судом враховано, що обвинувачений не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, що підтверджується відповідними довідками №№516725, 516726 від 22.07.20255, відповідно до характеристики за місцем проживання обвинувачений з 2023 року проживає без реєстрації по АДРЕСА_2 у власному будинку, одружений, проживає спільно з дружино, виховують двоє неповнолітніх дітей, займається веденням сільського господарства, на теперішній час конфліктів з сусідами чи непорозумінь немає. До адміністративної чи кримінальної відповідальності згідно з довідок з баз даних не притягувався.

Поясненнями сторін угоди встановлено, що вони уклали угоду про визнання винуватості добровільно.

Судом встановлено, що умови угоди про визнання винуватості відповідають вимогам КПК України та на її основі може бути ухвалений вирок, постільки умови угоди не порушують прав, свобод та інтересів сторін, укладення угоди було добровільним, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань, є фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченого. Крім того, суд бере до уваги той факт, що узгоджені сторонами вид і міра покарання є відповідними ступеню тяжкості кримінального правопорушення та характеристиці особи обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно..

Тому слід затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим ОСОБА_4 та прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та призначити обвинуваченому узгоджену сторонами міру покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Застосувати вимоги ст.ст. 75, 76 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Майнова шкода кримінальним правопорушенням не завдана.

У кримінальному провадженні понесено процесуальні витрати пов`язані із залученням експертів для проведення судових експертиз у загальному розмірі які підлягають стягненню з обвинуваченого у дохід держави відповідно до вимог ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 370, 374, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 22 грудня 2025 року, укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участі захисника адвоката ОСОБА_5 , досягнутої у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 22025101110000086 від 07.02.2025.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень та призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання:

- ч. 2 ст. 436-2 у вигляді 3 років позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 436-2 у вигляді 5 років позбавлення волі.

У відповідності до ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 зобов`язання в період іспитового строку: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Скасувати заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, накладені відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 05.11.2025 (справа № 760/30540/25), а саме: мобільний телефон «iPhone 11 Pro Max» S/N: НОМЕР_2 , IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 в чохлі чорного кольору.

Речовий доказ - мобільний телефон «iPhone 11 Pro Max» S/N: НОМЕР_2 , IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 в чохлі чорного кольору, повернути власнику - ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави:

10177,92 грн. (десять тисяч сто сімдесят сім грн. 92 коп.) за проведення експертного дослідження - акт №616;

12722,40 грн. (дванадцять тисяч сімсот двадцять дві грн. 40 коп.) за проведення експертного дослідження - акт №347;

загальна сума, що підлягає стягненню - 22 900,32 (двадцять дві тисячі дев`ятсот грн. 32 коп.) грн.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, через Броварський міськрайонний суд Київської області з підстав, передбачених ч. 3 ст. 394 КПК України, протягом 30 діб з дня його оголошення.

Суддя ОСОБА_8