Рішення № 133558183, 23.01.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/10129/25 2/335/417/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Чибінової Н.І., розглянувши в залі суду м. Запоріжжя у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янсько-Дніпровської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок у зв`язку із втратою правовстановлюючих документів,

ВСТАНОВИВ:

09.10.2025 ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Мазур О.С., звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Кам`янсько-Дніпровської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок у зв`язку із втратою правовстановлюючих документів.

Позовні вимоги вмотивовані тим, щопозивачці на підставі договору міни жилих будинків, укладеного 18 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Железняк О.І., зареєстрованого в реєстрі за №1716, належить жилий будинок АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі вказаного договору у власність позивачки була передана земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 площею 0,13 га для особистого підсобного господарства (державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №059260). У 2022 році, після початку повномасштабної війни російської федерації проти України, позивачка з родиною була змушена залишити місто Кам`янка-Дніпровська, у якому постійно проживала. При цьому, оригінал договору міни вищевказаного жилого будинку залишився у тимчасово окупованому російською федерацією місті Кам`янка-Дніпровська. Разом з тим, у позивачки наявний оригінал державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1 площею 0,13 га для особистого підсобного господарства, фотокопія договору міни, справжність якої була засвідчена приватним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Железняк О. І., в день укладення договору 18 грудня 1999 року та зареєстрована в реєстрі за №1717.; оригінал будинкової книги, згідно з якої на теперішній час в будинку окрім неї зареєстровані її донька ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 ; технічний паспорт на будинок, який був складений на ім`я попередніх власників будинку. Інші правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності на будинок, в тому числі оригінал договору міни залишився на території міста Кам`янка-Дніпровська. На підтвердження того, що право власності на будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано за іншими особами до позову додається інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У зв`язку з тим, що право власності на будинок позивачка реєструвала в 1999 році, то в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про речове право. На теперішній час оригінал договору міни втрачено, у зв`язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Враховуючи викладене просила суд, визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,8 кв. м., жилою площею 45,39 кв.м.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 13.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явилася, разом з тим її представник адвокат Мазур О.С. у судове засідання надала заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, у якій зазначила про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник Кам`янсько-Дніпровської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області у підготовче судове засідання не з`явився. Водночас 02.12.2025 року через систему "Електронний суд" від представника за довіреністю Грицюка А.І. надійшла заява, у якій він просить суд ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства та здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

20.01.2026 судом завершено розгляд справи та суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши перерву для виготовлення його повного тексту до 23.01.2026.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до наступних висновків.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 1999 року, ОСОБА_1 уклала договір міни АВЕ № 354472 з ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Кам`янсько- Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Железняк О. І. 18.12.1999 року, та зареєстровано в реєстрі за №1716, відповідно до умов якого ОСОБА_1 обміняла належний їй жилий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_2 на жилий будинок АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_5 .

На підставі вказаного договору у власність позивачки була передана земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 площею 0,13 га для особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю виданого Кам`янсько-Дніпровською міською Радою народних депутатів.

Відповідно до будинкової книги в будинку АДРЕСА_1 , крім позивачки зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості житловий будинок АДРЕСА_1 має загальну площу 67, 8 кв. м. та жилу площу 45, 39 кв.м., оціночна вартість зазначеного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 02.09.2025 становить 655 882,31 грн.

При цьому, надані позивачкою технічний паспорт на житловий дім індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_3 (реєстровий номер 3897) від 30.03.1988 та рішення про дозвіл будівництва житлового будинку ОСОБА_6 на земельній ділянці виділеного радгоспом «Кам`янка» по АДРЕСА_3 від 11.08.1970 № 83, суд не бере до уваги, оскільки зазначені докази відносяться до житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивачка у позові, оригінал договору міни жилих будинків, укладеного 18 грудня 1999 року посвідченого приватним нотаріусом Кам`янсько- Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Железняк О. І., зареєстрованого в реєстрі за №1716, втрачено.

Право власності на спірний будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна не зареєстровано.

У прохальній частині позову, позивачка просила визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак докази перейменування зазначеної вулиці матеріали справи не містять.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За правилом абз.4 ч. 5 ст.3 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

Так, ч. 3 ст.10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Відповідно до п. 53 Постанови КМУ від 25.12.2015 № 1127«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судом встановлено, що доказів здійснення реєстрації права власності позивачки на будинок АДРЕСА_1 , після укладення договору міни від 18.12.1999 року, відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, матеріали справи не містять.

Позивачка, звертаючись з позовом до суду про визнання за нею права власності на житловий будинок, посилалася на те, що іншого, окрім судового способу для підтвердження права власності на житловий будинок через втрату оригіналу договору міни жилих будинків, не існує.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталася до державного реєстратора з вимогою проведення державної реєстрації її права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 і їй відмовлено у проведенні такої реєстрації.

Суд зауважує, що чинним законодавством врегульовано питання здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно у разі втрати правовстановлюючого документа виданого на це майно до 01.01.2013.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу, у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Як встановлено судом, позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивачки на спірне нерухоме майно, як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорення її прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачці, а відповідач позовні вимоги визнає.

При цьому, обставини втрати правовстановлюючого документу також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивачки як власника спірного об`єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки, як встановлено, позивачкою не доведено, що остання не змогла реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність оригіналу зазначеного документу, зокрема, отримала відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,8 кв. м., жилою площею 45,39 кв.м., у зв`язку з втратою правовстановлюючого документу, на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення прав позивачки як власниці спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність (втрата) правовстановлюючого документа перешкоджає у реалізації останньою права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна.

Таким чином суд, належно оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позов ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, через його необґрунтованість та безпідставність.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 10, 11, 13, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам`янсько-Дніпровської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок у зв`язку із втратою правовстановлюючих документів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 січня 2026 року.

Суддя Рибалко Н.І.