Ухвала суду № 133558132, 26.01.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 26.01.2026

Справа № 334/2790/24

Провадження № 2/334/60/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., представника позивача адвоката Науменко М.В., представника відповідача Булки Л.Л.

розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги

в с т а н о в и в :

Позивач в особі Представника Концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137) звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Разом з позовом представником позивача надано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 08.04.2024 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання /перебування відповідача ОСОБА_1 , який не має статусу підприємця, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Ухвалено розглянути цю справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її сторін та без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у цій справі. З-поміж іншого, запропоновано відповідачеві ОСОБА_1 у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам, встановленим ст. 178 ЦПК України. До відзиву на позовну заяву слід додати докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення вказаного відповідача, якщо такі докази не надані позивачем Концерном «Міські теплові мережі» та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів вказаному позивачеві. Роз`яснено відповідачеві ОСОБА_1 , що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Повідомлено відповідача ОСОБА_1 , що у випадку визнання позову у строк, встановлений судом для надання відзиву, він може надіслати до суду заяву про визнання позовних вимог. Повідомлено також відповідача ОСОБА_1 про те, що, відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву, він має право пред`явити зустрічний позов.

12 листопада 2024 року, відповідач ОСОБА_1 через канцелярію суду подав зустрічну позовну заяву, за змістом якої просить: надати ФОП ОСОБА_2 обґрунтований помісячний розрахунок за комунальну послугу з постачання теплової енергії у відповідності до договору № 100304 від 01 грудня 2006 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді з ФОП ОСОБА_2 з фактично наданою комунальною послугою за адресою: АДРЕСА_2 ; з`ясувати у підготовчому судовому засіданні, яка саме комунальна послуга фактично здійснювалася Концерном «Міські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення 73 у відповідності до нормативно-правових актів у сфері надання комунальних послуг; здійснити по нежитловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_2 , помісячний перерахунок за заявлений період часу з 01.02.2023 по 31.01.2024 р. за комунальну послугу з постачання теплової енергії у відповідності з фактично наданою комунальною послугою за період її ненадання, надання невідповідної якості у відповідності до Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з постачання теплової енергії в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. № 151; зобов`язати Концерн «Міські теплові мережі» скасувати зайві нарахування за комунальну послугу з постачання теплової енергії за увесь спірний період, які не підтверджені фактичними даними щодо кількості та якості наданих послуг у відповідності до чинного законодавства України. Спірний період на даний час неможливо зазначити у зв`язку з відсутністю обґрунтованих розрахунків за будь-який період. Обсяг фактично наданої послуги та фактично понесених Концерном витрат на надання такої послуги повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця послуг, зокрема наказами, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами- завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо. Акти первинної бухгалтерської звітності Концерном не надано. Звільнити позивача зустрічної позовної заяви на захист права споживачів від судового збору.

Ухвалою суду призначено судове засідання для вирішення питання про прийняття зустрічного позову.

У судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання про закриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи своє клопотання представник відповідача зазначав, що відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем тому, спір між сторонами повинен бути розглянутий в порядку господарського судочинства.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував та доводив суду, що у відповідністю зі усталеною практикою апеляційних та касаційних інстанцій, даний спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, просив суд відмовити у його задоволенні.

Вислухавши думку представника позивача, позицію представників відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження виходячи з наступного:

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій. якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є. по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по- друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є. як правило, фізична особа).

Відповідно до пунктів 1.5, 10. 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правовиків у господарській діяльності, крім правочинів. стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів. укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5. 10. 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18): від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19): від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс 19): від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19): від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП, фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах: як фізична особа та як ФОП. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те. що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17це18) від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-І50цс18)).

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № І4-39цс18). від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19). від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19) від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.

Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові віл 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Під час розгляду даної справи, представник відповідача доводила суду, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, що підтверджується витягом з реєстру фізичних осіб підприємців, тому дані правовідносини належать юрисдикції господарського суду.

На думку суду, таке твердження не відповідає нормам чинного законодавства з огляду на наступне:

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесені зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті (http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Відповідно до ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Системний аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії є укладеними між сторонами з 01.11.2021 через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання. В свою чергу, договори, які були укладені сторонами до введення в дію зазначеного Закону, вважаються розірваним з 01.11.2021.

Таким чином, станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення 77 важаться укладеним. За даним договором, ОСОБА_1 є споживачами послуг Концерну «МТМ».

Отже, Концерн «Міські теплові мережі», звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 43, 49, 121, 197, 198, 200, 258-261 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги - залишити без задоволення.

Відкласти судовий розгляд цивільної справи за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на 26 лютого 2026 року на 11-00 годину у приміщенні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя, за адресою м. Запоріжжя, вул. Незалежної України , каб. 8.

Ухвала суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст ухвали суду проголошено 26.01.2026 року о 15 год.00 хв.

Суддя: Козлова Н. Ю.