Рішення № 133544193, 26.01.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/2439/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Мартинюк О.І. звернулася до суду з позовом та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 159114,15грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 20.04.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 75880грн., що еквівалетно згідно курсу НБУ на той час було 14000 доларів США, з кінцевим терміном повернення 20.04.2002р. Згідно договору доручення ОСОБА_2 діяла від ОСОБА_3 .

В забезпечення договору позики ОСОБА_3 передав позивачці у заставу свій житловий будинок у АДРЕСА_1 , що посвідчено договором застави від 20.04.2001р.

З метою виконання договору позики 23.12.2003 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу будинку, однак наміру на реальний продає такого не було. Станом на момент звернення до суду борг не погашений а сума згідно теперішнього курсу НБУ еквівалентна 3835 доларам США. Посилаючись на норми чинного законодавства просить стягнути таку суму боргу в судовому порядку.

29.07.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Клопотань сторін про відкладення або про розгляд справи в загальному порядку до суду не надходило.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Романів С.І. просить відмовити у позові у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не була стороною договору позики а лише діяла в інтересах ОСОБА_3 що підтверджено самою позивачкою та матеріалами справи. Окрім того, сума боргу у розмірі 159114,15грн. є необґрунтованою та не доведеною позивачкою, відсутній розрахунок боргу та докази наявності такого.

Також, посилаючись на норми 71 ЦК УРСР (чинного на дату виникнення спірних зобов`язань) просить застосувати строк позовної давності, оскільки у договорі позики зазначено термін виконання 20.04.2002р. тому термін загальної позовної давності закінчився 21.04.2005р., що є самостійною підставою для відмови у позові.

В ході розгляду даної справи представник позивача подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно житловий будинок з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 , що належить відповідачу на праві власності з метою виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та посилається на рішення суду однак такого не долучено до справи а також не долучено доказів що такий будинок на праві власності належить відповідачу оскільки у матеріалах справи наявна інформація про житловий будинок АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 4Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову на даний час є передчасною та у її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.01.2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за дорученням якого діє ОСОБА_2 уклали договір позики згідно якого ОСОБА_3 взяв у борг суму 755580грн., що на день виплати згідно курсу НБУ становить 14000 доларів США з кінцевим терміном 20.04.2002р.

У пункті 6 договору позики визначено, якщо ОСОБА_3 не поверне позичені кошти до вказаного терміну то ОСОБА_4 вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і строки передбачені чинним законодавством.

Позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу у гривнях, пеню в розмір 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

В забезпечення своєчасного повернення суми позики сторони також уклали договір Застави згідно якого ОСОБА_3 , по дорученню якого діяла ОСОБА_2 , передав у заставу майно житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який сторони оцінили в сумі 37646грн. який залишається в користуванні заставодавця.

Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Довгополовою С.В. та зареєстровані в реєстрі, копії яких долучено до матеріалів справи.

23.12.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який здійснено за 74200грн., що еквівалентно складає 14000 доларів США по курсу НБУ, які покупець сплатив повністю до підписання цього договору.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Довгополовою С.В. та зареєстровано в реєстрі, по дорученню інтереси продавця представляла ОСОБА_2 в інтереси покупця ОСОБА_5 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 23.12.2004р. ДКП «Червоноградське МБТІ» проведено реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_1 .

Згідно з Витягу з Державного реєстру речових прав №401887670 встановлено, що житловий будинок у АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_1 .

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частини перша, третя статті 238 ЦКУкраїни).

Згідно положень статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися також на акті органу юридичної особи.

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Тобто цей документ свідчить, що його пред`явник - повірений - є представником особи, яка видала довіреність, довірителя і має право здійснювати від імені останнього визначені дії.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником для цього надав доручення яке посвідчено приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Довгополовою С.В. право здійснювати конкретні дії, зокрема і укладати договір позики.

Отже судом беззаперечно встановлено, що отримані кошти за договором позики ОСОБА_2 діяла в інтересах ОСОБА_3 та вчинила дії як довірена особа, згодом довірена особа підписала договір-купівлі продажу нерухомого майна на користь повірителя, що свідчить про прийняття до виконання умов.

Доказів того, що ОСОБА_2 , як представник по дорученню, з власної ініціативи вчинила дії, на які її взагалі не уповноважував ОСОБА_3 , суду не надано, отже в даній ситуації не можна вважати перевищенням повноважень ОСОБА_2 , що тягнуло б за собою недійсність правочину та не може вважатись перевищенням повноважень.

З огляду на вказане, положення статті 241 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі.

Також у суду відсутні належні докази про намір або вчинення дій, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , розпорядилася коштами за договором поруки іншим шляхом ніж тим що були перераховані довіреною особою ОСОБА_3 .

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Також, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм статей 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміні від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

При цьому, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні висновки.

Суд вважає встановлений факт, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , інтереси якого представляла ОСОБА_2 , було укладено договір позики, що підтверджує право вимоги за договором позики до ОСОБА_3 , однак такий до розгляду справи взагалі не залучений.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування стст.1046, 1047 ЦК суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Представником відповідача заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Відповідно до положень пунктів 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За змістом статті 374 ЦК Української РСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Відповідно до положень пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Станом на 01 січня 2004 року позовна давність за вимогами про повернення позики не спливла, оскільки термін повернення грошових коштів за договором позики становить 20.04.2002р. тому саме з цієї дати слід застосовувати положення ЦК України про позовну давність.

Главою 19 цього Кодексу визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Оскільки термін для повернення суми позики згідно із договором був встановлений на квітень 2002 року, відповідно, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплинула у квітні 2005 року. Водночас, позивач звернулася із позовом до суду лише у 2025 році, тобто поза межами позовної давності.

Позовна давність забезпечує захист таких засад судочинства, як юридична визначеність і остаточність.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на важливості інституту позовної давності, який захищає саме відповідачів від прострочених позовів, адже в разі, коли суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу, запобігти несправедливості буде вкрай складно. Такий висновок покладений в основу Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 752/10864/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 сформульовано висновок про те, що: "Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Водночас, поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим".

Враховуючи, що позивач не зазначив обставин, які б підтверджували існування об`єктивних непереборних труднощів для своєчасного звернення до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики, позивач була обізнана про порушення її права, проте з позовом звернувся до суду лише у 2025 році, суд приходить до висновку про відмову у позові оскільки позовна давність за цими вимогами спливла.

Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволені позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу за договором позики

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса:

АДРЕСА_1 .

Головуючий: Л. Ю. Фарина