Рішення № 133542827, 23.01.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/379/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"23" січня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, в якому вказував, що з березня 2010 року до березня 2012 року він перебував з відповідачкою у сімейних стосунках без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , який тривалий час проживав з матір?ю.

Однак у лютому 2016 року ОСОБА_5 був відібраний від матері та поміщений до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Криворізької міської ради», в подальшому - переведений до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Вознесенської міської ради, після чого переданий в родину бабусі ОСОБА_6 .

У той же час відповідачка ОСОБА_4 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема: з сином не підтримує жодного зв`язку; не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймає жодної участі у його вихованні; не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням, успіхами, потребами ОСОБА_7 ; не утримує сина матеріально.

У зв`язку з цим ОСОБА_8 протягом тривалого часу проживає та знаходиться на повному утриманні батька.

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивач просив позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо ОСОБА_7 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України, причину неявки суду не повідомила.

Представниця третьої особи без самостійних вимог - Дробинська Н.В. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивач та його представник не заперечували проти такого порядку розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог Дробинської Н.В., думку неповнолітнього ОСОБА_8 (опитаного в присутності психолога ОСОБА_9 ), дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 2016 року проживає з батьком та знаходиться на його утриманні.

Також з пояснень позивача ОСОБА_1 , представниці третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , а також досліджених матеріалів справи (а.с. 9, 10, 11, 12) встановлено, що з 2016 року ОСОБА_4 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема: з сином не підтримує жодного зв`язку; не піклується про стан здоров`я (останній має незадовільний стан здоров?я), фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймає жодної участі у його вихованні; не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням, успіхами, потребами ОСОБА_7 ; не утримує сина матеріально.

В матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на поважність причин невиконання відповідачкою батьківських обов`язків в минулому та докази, що свідчать про її свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України при вирішенні спору з`ясував думку неповнолітнього ОСОБА_8 , який не заперечував проти позбавлення відповідачки батьківських прав, пояснивши, що він постійно проживає з батьком, взагалі не пам?ятає свою матір, яка не підтримує з ним жодного зв?язку, взагалі не цікавиться його життям, навчанням, не утримує його матеріально, що на думку ОСОБА_7 не є належним виконанням матір`ю батьківських обов`язків.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради на виконання ухвали суду від 20 травня 2025 року про витребування висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав не надав суду відповідний висновок, мотивуючи своє рішення неможливістю відібрання пояснень з приводу спору від відповідачки, яка відсутня на підпорядкованій органу території, з метою врахування її позиції щодо спору, а також встановлення підстав та мотивів ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Однак Верховний Суд у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у своїй постанові від 11 грудня 2023 року по справі № 523/19706/19 зазначив, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Тому ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, приймаючи до уваги думку представниці органу опіки та піклування і дитини, суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_8 , що буде відповідати інтересам останнього.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (останнє відоме місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 ; ідент. номер: НОМЕР_1 ) 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В.Вуїв