Ухвала суду № 133541377, 23.01.2026, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 635/4607/25

провадження № 2/631/244/26

У Х В А Л А

п р о п е р е д а ч у с п р а в и н а р о з г л я д і н ш о г о с у д у

23 січня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Мащенко С. В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна»,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в Харківський районний суд Харківської області з позовом до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна».

Зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 просить суд:

- скасувати заборону на відчуження нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за реєстраційним номером обтяження 2406475 від 20 травня 2005 року;

- виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 20 травня 2005 року № 2406475 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом виключення інформації про скасоване обтяження та забезпечити актуалізацію відомостей у всіх відповідних державних реєстрах;

- а також покласти судові виграти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Харківського районного суду Харківської області зазначену позовну заяву було розподілене головуючому судді Омельник М. М.

Однак, дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали суддя дійшов висновку про не підсудність її цьому судові та постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Нововодолазькому районному суду.

Відтак, вказана справа за позовом ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» надійшла в порядку частини 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України, зареєстрована за вхідним № 4017/25-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 635/4607/25 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.

Натомість, у межах строку, обумовленого абзацом 2 частини 1 статті 187 цивільного процесуального кодифікованого закону України, проаналізувавши фактичні обставини позову, їх правову кваліфікацію, характер спірних правовідносин та предмет захисту, судом встановлено, що Харківським районним судом Харківської області позовну заяву ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» надіслано помилково, через що було сповіщено суд та сторони відповідним листом.

Однак впродовж тривалого часу справу відізвано не було, з апеляційного суду через оскарження сторонами не витребувано, а тому з метою недопущення судового провадження у безладний рух та вирішуючи питання щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у надісланій справі, суд зауважує таке.

Статтею 8 Конституції України, прийнятою 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР), обумовлено, що вона має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Крім того, згідно зі змістом частини 2 статті 19 Основного Закону нашої Держави органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, державні органи наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, які визначені законом і не можуть на свій розсуд привласнювати повноваження інших державних органів.

Нормою права, викладеною у статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Стаття 2 вказаного закону обумовлює, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також, в силу приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі та ратифікованої Україною 17.07.1997 року відповідним Законом № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституція України у частині 1 своєї статті 19 констатує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Натомість авторитет суду та судових рішень у суспільній свідомості пов`язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності.

У всіх випадках судді зобов`язані діяти таким чином, щоб слугувати прикладом доброчесності для своїх колег та учасників судових проваджень, громадськості, тому несуть повну відповідальність за вирішення питань, що виникають в процесі виконання ними функції зі здійснення правосуддя.

Також стаття 6 Кодексу суддівської етики, затвердженого 18.09.2024 року XХ черговим з`їздом суддів України, наголошує, що суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику.

Одночасно із цим, загальними правилами, які відображені у Бангалорських принципах поведінки судді, прийнятих 19.05.2006 року та схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 року, об`єктивність судді є обов`язковою умовою належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки в змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вказане повністю кореспондує зі змістом статті 55 Конституції України, яку відповідно до рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, і суд не може відмовити у правосудді, а також у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства.

Отже, незважаючи на те, що звернення особи до суду є її абсолютним правом, однак воно повинно ґрунтуватись на приписах матеріального та процесуального законів.

Крім того, статтею 8 та частинами 1 і 2 статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обумовлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом колегією суддів, а також за участю присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд та розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону.

Проте відповідно до статті 32 цивільного процесуального кодифікованого закону України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Натоміть, з огляду на зміст частини 1 статті 378 Цивільного процесуального кодексу України порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) є підставою для скасування судового рішення.

Отже, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи та всі фактичні данні, які мають значення для вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, перевіривши їх письмовими доказами, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, суд вважає, що справу слід надіслати за підсудністю з наступних підстав.

З огляду на чинне законодавство України підсудність це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.

Тобто, підсудність визначає компетенцію конкретних судів всередині судової системи щодо розгляду й вирішення конкретних цивільних справ.

Зокрема, підсудність поділяється на види, серед яких виокремлено: функціональну, родову та територіальну підсудності.

Під територіальною підсудністю розуміється компетенція щодо розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність.

Положеннями чинного цивільного процесуального законодавства України визначені правила територіальної юрисдикції (підсудності) цивільних справ, яка поділяється на:

-підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя;

-підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача;

-підсудність справ за вибором позивача;

-підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами;

-виключну підсудність.

Відтак, правилом частини 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України встановлені загальні правила територіальної підсудності, відповідно до яких позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачене законом.

Приписом статті 28 зазначеного кодифікованого акту обумовлені підстави, за наявності яких позивач має право вибору суду, до якого він має звернутись із своїм позовом, проте вибрати територіально позивач може лише той суд, який передбачений цієї нормою процесуального права й перелік зазначених підстав є вичерпним.

Втім, статтею 30 цивільного процесуального кодифікованого закону України визначені випадки виключної підсудності, яка превалює над іншими й вважається особливою, оскільки нею передбачений вичерпний перелік цивільних справ, які з урахуванням їх природи пред`являються до певного, передбаченого цивільним процесуальним законодавством, суду.

Зокрема, частиною 1 вказаної статті імперативно унормовано положення, відповідно до якого позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з частиною 2 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Крім того, відповідно до правила, викладеного у частині 8 наведеної статті вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

Положеннями статті 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Одночасно із цим цивільне законодавство при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.

За змістом статті 181 Цивільного кодексу до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів до земельної ділянки та неможливість їх переміщення без знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 42 своєї Постанови «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року роз`яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, а його місцезнаходження має бути підтверджено документально.

При цьому, зазначений Пленум у наведеному пункті своєї постанови зауважив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364 і 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 і 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, таким позовом безумовно є позов про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, оскільки з огляду на зміст частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України спір виник між сторонами з приводу нерухомого майна.

Відтак, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

До такого правового висновку у своїй правозастосовній практиці дійшов Верховний Суд у складі Великої Палати за наслідками розгляду 07.07.2020 року справи з єдиним унікальним № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Між тим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані на обґрунтування позовних вимог докази, суд вбачає, що спір виник з приводу майнових прав на об`єкт нерухомості, адресою розташування якої є: АДРЕСА_1 ,- тобто речі, якій притаманні усі ознаки нерухомого майна, й тому цей спір у відповідності до вимог чинного цивільного процесуального законодавства має розглядатись за правилом виключної підсудності.

Доходячи такого, суд також зважає й на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений нею у постанові, прийнятій 04.12.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 823/588/16 (провадження № 11-797апп19), а саме: спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Відтак, виходячи з правила, викладеного у частині 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, цей спір не підсудний Нововодолазькому районному суду Харківської області, оскільки він виник з приводу нерухомого майна, яке територіально розташоване у місті Костянтинівка Донецької області.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 наведеного нормативно-правового акту обумовлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Натомість, у зв`язку із неможливістю з об`єктивних причин здійснювати правосуддя Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області під час воєнного стану за поданням Голови Верховного Суду на підставі частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідним рішенням Вищої ради правосуддя № 2994/0/15-24 від 10.10.2024 року змінено з 21 жовтня 2024 року територіальну підсудність судових справ цього суду і передано її до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Разом із цим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-ІХ від 26.02.2025 року найменування Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська змінено на Шевченківський районний суд міста Дніпра.

З урахуванням зазначеного та беручи до уваги імперативний припис цивільного процесуального законодавства України щодо правил підсудності, суд вважає, що справу з єдиним унікальним № 635/4607/25 (провадження № 2/631/244/26) за позовом ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» слід передати на розгляд Шевченківському районному суду міста Дніпра як таку, що належить до його територіальної юрисдикції (підсудності).

Водночас, слід зауважити, що правило, викладене у частинах 1 і 2 статті 32 Цивільного процесуального кодексу України, мовить про те, що спори між судами про підсудність не допускаються, й справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Натомість передаючи справу, що помилково надіслана до Нововодолазького районного суду Харківської області із порушенням правил підсудності, належному та повноважному суду, який згідно із чинним законодавством повинен вирішити спір за суттю, суд зауважує, що у випадку прийняття спору до свого провадження головуючого суддю відповідно із підпунктом «д» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненням) може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

Відтак, постановляючи ухвалу, суд ураховує, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа надходила на розгляд належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі та ратифікованої Україною 17.07.1997 року відповідним Законом № 475/97-ВР; статтями 8, 9, 19, 55 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 2, 8, 15, 48, 106, 107 і пунктом 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води); статтями 181 і 190 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 6 Кодексу суддівської етики, затвердженого 18.09.2024 року XХ черговим з`їздом суддів України; Бангалорськими принципами поведінки судді, прийнятими 19.05.2006 року та схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 року; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року; Постановами Великої Палати Верховного Суду, прийнятими 07.07.2020 року справи з єдиним унікальним № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) і 04.12.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 823/588/16 (провадження № 11-797апп19), а також статтями 1 5, 13, 17, 18, 27 - 32, 76 80, 89, 187, пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259 260, частиною 2 статті 261, частинами 5 та 11 статті 272, частиною 1 стаття 378, частиною 2 статті 352, пунктом 9 частини 1 статті 353, частиною 2 та 3 статті 354 та підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),

у х в а л и в:

Справу з єдиним унікальним № 635/4607/25 (провадження № 2/631/244/26) за позовом ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» передати на розгляд Шевченківському районному суду міста Дніпра за встановленою Цивільним процесуальним кодексом України підсудністю з підстав належності її до територіальної юрисдикції цього суду.

Здійснити передачу справи з єдиним унікальним № 635/4607/25 (провадження № 2/631/244/26) за позовом ОСОБА_1 до КОСТЯНТИНІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ КОНТОРИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про скасування заборони на майно та виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» з Нововодолазького районного суду Харківської області до Шевченківського районного суду міста Дніпра на підставі цієї ухвали не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Копію ухвали надіслати позивачу ОСОБА_1 та іншим учасникам судового процесу протягом двох днів з дня її складення в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Сторони можуть отримати інформацію щодо справи та цієї ухвали на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з цього дня.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, що набрала законної сили, обов`язкова для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання ухвали є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Ухвалу постановлено, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко