Вирок № 133529681, 21.01.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4410/25

1-кп/357/41/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.2026 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 3 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024111030003778, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новий Донбас Сніжнянського району Донецької області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, утриманців не має, пенсіонера, фізичної особи-підприємця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження: прокурор Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_6 , представник потерпілої адвокат ОСОБА_7

У С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

24.11.2024 близько 16:48 год водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Київська, що в м. Узин, зі сторони вул. Гоголя в напрямку вул. Я. Мудрого, в м. Узин, Білоцерківського району, Київської області, де навпроти будинку №4 по вул. Київська, в м. Узин, Білоцерківського району, Київської області, в порушення вимог:п.1.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі по тексту - Правила дорожнього руху) в якому зазначено: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду та руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків», п.1.7 Правил дорожнього руху де вказано, «Водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності», п. 2.3 (б), (д) Правил дорожнього руху, зокрема б), «Для забезпечення дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі», д) «не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», п. 12.2 Правил дорожнього руху, де вказано, «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги», п. 12.3 Правил дорожнього руху, де вказано, « У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»,

проявив неуважність та безпечність, не був особливо обережний, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, в темну пору доби не вибрав безпечної швидкості у межах видимості дороги внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала на проїзні частини вул. Київська в напрямку до вул. Я. Мудрого, в м. Узин, Білоцерківського району, Київської області.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: численних переломів ребер зліва та справа; закриті переломи кісток таза; відкриті переломи обох кісток правої гомілки; закритий перелом 5 поперекового хребця; масивні крововиливи в м`яких тканинах нижніх кінцівок, тулуба та лівої поперекової області; крововилив в жирову клітковину навколо лівої нирки; крововилив в м`які покриви голови; субарахноїдальний крововилив; синці садна на кінцівках та тулубі; рана на правої гомілки.

Смерть гр. ОСОБА_8 , 1953 р.н., настала від численних ушкоджень кісток скелета та внутрішніх органів з крововтратою.

Сукупність допущених водієм ОСОБА_3 порушень вимог п.п. 1.5, 1.7, 2.3(6, д), 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням вказаної дорожньо-транспортної пригодою та її наслідками.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (Постанова ВС від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к).

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Частиною 2 статі 286 КК України передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Основним безпосереднім об`єктом зазначеного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких поданий у примітці до ст. 286 КК, а його додатковим обов`язковим об`єктом - життя та здоров`я особи. Об`єктивна сторона цього правопорушення включає такі обов`язкові ознаки: 1) діяння; 2) обстановку; 3) наслідки та 4) причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Стаття 286 КК України є бланкетною, а тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, і які були допущені особою, котра керувала транспортним засобом.

Під час судового розгляду судом встановлено, що дії водія ОСОБА_3 під час керування ним автомобілем Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не відповідали вимогам пунктів п.п. 1.5, 1.7, 2.3(6, д), 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням її суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_8 , 1953 р.н..

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в порушенні правил дорожнього руху визнав повністю та підтвердив усі фактичні обставини, викладені в обвинувальному акту. Так, обвинувачений суду показав, що 24.11.2024 близько 16:45 - 16:48 год він рухався на автомобілі марки Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Київська в м. Узин в напрямку вул. Я. Мудрого, у темну пору доби, зі швидкістю 50-60 км/год. Вуличні ліхтарі ще не були увімкненні, він їхав з увімкненим ближнім світлом фар. На дорожньому покритті була легенька ожеледиця, ні дощу ні снігу тоді не було.

Так сталося, що він дуже пізно, за 3-4 метри, на проїзній частині дороги помітив людину, яка була нахилена. Людина знаходилася на його смузі руху ближче до лінії дорожньої розмітки. Він одразу почав гальмувати, але наїзду не вдалося уникнути. Він вдарив її середньою частиною капоту автомобіля. Він одразу зупинився, вийшов з дружиною з автомобіля, підбігли до потерпілої. Потерпілу відкинуло на зустрічну смугу руху, ближче до лінії дорожньої розмітки, вона лежала на спині і стогнала. Відразу зупинився автомобіль, який рухався по зустрічній смузі руху, потім ще люди підбігли. Він попросив присутніх, щоб викликали швидку медичну допомогу. Люди дали подушку на яку вони посадили потерпілу. Через 5-10 хвилин приїхала карета швидкої медичної допомоги, за нею відразу приїхала поліція. Потерпілу відразу забрала ШМД, а він залишився на місці події до кінця оформлення ДТП. На місці події поліція допитала його та свідків події. Під час досудового розслідування він приймав участь у всіх слідчих діях, в тому числі за його участю був проведений слідчий експеримент.

Потерпіла перебувала у лікарні, де через 10 днів померла. Він відвідував її у лікарні, давав її дочці ОСОБА_6 гроші на її лікування. Просить вибачення у потерпілої. Попереду, за 300 метрів від місця зіткнення горіли вогні від АЗС, а по зустрічній смузі проїхав автомобіль і в результаті його трохи присліпило, а потерпіла була нахилена і тому він її не помітив вчасно. Наразі він з потерпілою ОСОБА_6 дійшли згоди, він відшкодував їй завдану моральну шкоду, дякує їй за розуміння.

У нього водійський стаж 30 років, раніше він ніколи не притягувався ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Щиро кається у вчиненому, йому шкода людини, дуже прикро що так сталося. Усвідомив свою вину, зробив для себе висновки. Він є пенсіонером та фізичною особою-підприємцем, займається ремонтом транспортних засобів. Просить суворо не карати, щодо міри покарання погоджується з позицією потерпілої.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції, тому його показання суд визнає достовірними.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду не заперечували проти не дослідження доказів щодо тих обставин, що ніким не оспорюються, та судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши їм про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати зазначені обставини у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

За таких обставин суд визнає доказаними фактичні обставини справи щодо дати, часу, місця, способу скоєння ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а також інші обставини, визначені ч. 1 ст. 91 КПК України.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена у повному обсязі.

Підстав у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Потерпілою ОСОБА_6 надано в судовому засіданні письмові заяви в яких вона доводить до відома про те, що з обвинуваченим примирилася, зла на нього не тримає, жодних матеріальних і моральних претензій до нього не має. Просить залишити поданий нею цивільний позов без розгляду, обвинуваченого просить суворо не карати та призначити йому мінімальне покарання не пов`язане з позбавленням волі, а також не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Таку свою позицію потерпіла підтвердила особисто в судовому засіданні.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Відповідно до положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення.

Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами скоєного, особою винного.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

При призначенні виду та терміну покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте додатковим об`єктом посягання являється життя людини, наслідком вчинення якого є смерть потерпілого, що вказує на високу суспільну небезпеку скоєного.

Також, суд враховує наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, дані про особу винного та інші обставини, які впливають на ступінь відповідальності, в тому числі, важкі наслідки злочину у вигляді смерті потерпілої, а також позицію потерпілої сторони.

В судовому засіданні знайшла своє підтвердження пом`якшуюча відповідальність обвинуваченого обставина, відповідно до ст. 66 КК України, щире каяття.

Відповідно до практики Верховного Суду, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватості у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої. Тобто надав критичну оцінку своїй протиправній поведінці, засудив її, під час судового розгляду щиро жалкував про вчинене, намагався залагодити провину, неодноразово просив вибачення у потерпілої, повністю відшкодував завдану їй моральну шкоду, продемонстрував готовність понести покарання, що узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

При призначенні покарання враховує суд і особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності і злочин скоїв вперше; відсутність будь-яких попередніх адміністративних правопорушень, пов`язаних з порушенням ПДР; позитивну характеристику обвинуваченого за місцем проживання, його сімейний стан, який є одруженим, утриманців не має, є пенсіонером, фізичною особою-підприємцем, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Також враховує суд і посткримінальну поведінку обвинуваченого, який з`являвся до правоохоронних органів та давав правдиві свідчення, бажаючи усунути наслідки, які настали від його протиправних дій, просив вибачення у потерпілої, добровільно відшкодував потерпілій завдану кримінальним правопорушенням шкоду, що має важливе значення для призначення справедливого покарання, усвідомив свою провину у порушенні ПДР, засудив свої дії, щиро розкаявся у вчиненні хоча необережного, але тяжкого злочину, просив суворо не карати.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, …, при призначенні покарання у виді … позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Наведені вище конкретні обставини даного кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин; позиція в судових дебатах прокурора, яка вважала за можливе призначити покарання обвинуваченому, не пов`язане з ізоляцією від суспільства; позиція потерпілої сторони у справі, в тому, що вони примирилися, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, просить не позбавляти його волі, дають підстави для висновку про можливість досягнення мети покарання, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, без відбування обвинуваченим реального покарання у виді позбавлення волі.

Застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд вважає, що у даному конкретному випадку, виправлення і перевиховання, попередження з боку обвинуваченого ОСОБА_3 , здійснення нових кримінальних правопорушень і досягнення інших цілей покарання можливе й доцільне без ізоляції його від суспільства, а тому останньому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, у мінімальній межі санкції статті Кримінального Закону, зі звільненням його від реального відбування призначеного покарання з випробуванням в умовах контролю за його поведінкою на середній строк та з покладенням на нього обов`язків, передбачені ст. 76 КК України.

На думку суду, застосування звільнення від покарання з випробуванням, у даному випадку є дієвим заходом впливу на обвинуваченого, оскільки перебуваючи під наглядом уповноваженого органу з питань пробації він відчуватиме відповідний тиск відповідальності, при цьому залишаючись соціально адаптованою особою, як такою, що поважає сімейні і соціальні цінності, має позитивне ставлення до праці, тобто працюючи, забезпечить утримання себе та своєї сім`ї, відповідно зменшивши ймовірний тягар його утримання у місцях позбавлення волі.

Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України (призначення більш м`якого покарання) немає з огляду на відсутність для цього передумов.

Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає також застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без застосування.

Підстав не призначати додаткового покарання судом не встановлено. Разом з тим, суд вбачає підстави для застосування додаткового покарання на мінімальний термін, з огляду на ту обставину, що обвинувачений хоча наразі є пенсіонером, утриманців не має, але, поряд з тим, зі слів, є фізичною особою-підприємцем, його діяльність пов`язана з ремонтом транспортних засобів, що потребує використання транспортного засобу та посвідчення водія для закупівлі запчастин, а також з огляду на позицію потерпілої, яка просила не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами. Суд вважає, що позбавлення ОСОБА_3 права керування транспортними засобами убезпечить його самого та суспільство від вчинення ним нових кримінальних правопорушень, пов`язаних з порушенням Правил дорожнього руху при керуванні транспортними засобами.

Суд, враховуючи особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, отримував у встановленому порядку посвідчення водія, керував транспортним засобом у тверезому стані, його зізнавальні показання, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, вважає за доцільне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у мінімальному розмірі, а саме: строком на один рік.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом.

Запобіжний захід ОСОБА_3 під час досудового слідства не обирався.

Підстав для вирішення питань пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого не має з огляду на відсутність таких клопотань в учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Питання про процесуальні витрати слід вирішити відповідно до ст. 122, 124 КПК України, які передбачають, що у випадку винесення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно довідок про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12024111030003778 загальна сума витрат становить 7 959,00 грн, з них на проведення судової інженерно-технічної експертизи (висновок № СЕ-19/111-24/70728-ІТ від 29.01.2027) 1989,75 грн; на проведення судової інженерно-технічної експертизи (висновок № СЕ-19/111-24/69872-ІТ від 07.01.2025) 3 183,60 грн.; на проведення судової інженерно-транспортної експертизи ( (висновок № СЕ-19/111-25/12436-ІТ від 27.02.2025) 2 785,65 грн.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації.

Таким чином, з метою вирішення долі речових доказів: автомобіля марки «Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , слід скасувати арешт накладений на майно ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2024.

Долю речових доказів, суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , після набрання вироком законної сили слід повернути його володільцю ОСОБА_3 .

У рамках кримінального провадження потерпілою ОСОБА_6 пред`явлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_3 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У судовому засіданні представник потерпілої просив залишити без розгляду цивільний позов, пред`явлений потерпілою до обвинуваченого та страхової компанії у зв`язку з відшкодуванням обвинуваченим завданої їй злочином шкоди. Стягувати шкоду із страхової компанії вони мають намір у цивільному порядку.

Потерпіла в судовому засіданні підтримала заяву про залишення цивільного позову без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Так, із наданої стороною захисту копії договору про відшкодування шкоди від 16.01.2026, укладеного між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілою ОСОБА_6 вбачається, що останні підтверджують, що перераховані обвинуваченим раніше в добровільному порядку потерпілій грошові кошти на загальну суму - 49499,00 грн. (29.11.2024 в розмірі 29999,00грн., 02.12.2024 в розмірі 19500,00 грн.) виключно на відшкодування витрат у зв`язку з лікуванням постраждалої ОСОБА_8 , яка на той час була ще жива та перебувала на лікуванні в КПП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2». Сторони домовились, що матеріальну шкоду, а саме витрати у зв`язку із смертю матері - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпіла ОСОБА_6 буде стягувати на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зі страховика, у якого була застрахована цивільно-правова відповідальність обвинуваченого, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Із наданої стороною обвинувачення розписки від 16.01.2026 встановлено, що потерпіла ОСОБА_6 на виконання домовленостей, закріплених у договорі про відшкодування шкоди від 16.01.2026 отримала від ОСОБА_3 500 000,00 грн в якості відшкодування спричиненої їй моральної шкоди у зв`язку зі смертю матері в рамках кримінального провадження № 12024111030003778 від 25.11.2024. Претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_3 не має та в майбутньому мати не буде.

За викладеного, суд вважає наявні підстави для задоволення заяви потерпілої ОСОБА_6 про залишення без розгляду цивільного позову.

Враховуючи, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 залишається без розгляду, суд вважає, що підлягає скасуванню арешт накладений ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2025 з метою забезпечення відшкодування шкоди (цивільного позову) на належне обвинуваченому майно, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0032, площею 0,1га; земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0031, площею 0,1621га; земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0029, площею 0,1га,; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,0 кв.м.

Керуючись статтями 368, 371, ч. 2 ст. 373, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 в період іспитового строку обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Залишити без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2025, на належне ОСОБА_3 майно, а саме:

земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0032, площею 0,1га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1628207132204; земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0031, площею 0,1621га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1628146632204,; земельну ділянку кадастровий номер 3220410500:02:037:0029, площею 0,1га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1548812032204; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 550282), загальною площею 57,0 кв.м..

Скасувати арешт на автомобіль «Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2024.

Речовий доказ по справі:

автомобіль марки Volkswagen Golf 4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: автодорога Біла Церква-Володрака, 4 км, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_9 , після набрання вироком законної сили - повернути безоплатно його володільцю ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судової експертизи розмірі 7 959,00 грн. (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень).

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя ОСОБА_10