Рішення № 133517464, 20.01.2026, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1941/25

Провадження № 2/352/101/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Струтинського Р.Р.

секретаря Гребінника В.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Тлумацької міської ради, про визначення місця проживання дітей та встановлення факту,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визначення місця проживання дітей та встановлення факту.

Заявлений позов обґрунтовував тим, що в зареєстрованому з відповідачкою шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2023 року вони з відповідачкою припинили спільне проживання, та у 2024 році шлюб розірвали. Малолітні діти залишилися проживати разом з ним. Мати не займається вихованням дітей, не надає коштів на їх утримання. Згідно судового наказу від 10.10.2024 з відповідачки стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно. Після розірвання шлюбу він з відповідачкою 09.10.2024 уклали письмовий договір № 912 про визначення місця проживання дітей та участь батьків у їх вихованні, згідно якого діти повинні проживати разом з батьком. Отже, він самостійно виховує дітей, відповідачка фактично створила іншу сім`ю, дітьми не цікавиться. Просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_6 разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 , та встановити факт самостійного виховання дітей їх батьком.

Відповідачка 25.09.2025 подала письмовий відзив на позов, в якому погодилася з викладеними позивачем обставинами, підтвердила, що після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з батьком, який їх виховує та утримує. Щодо задоволення позовної заяви не заперечувала.

Ухвалою судді від 27.08.2025 у даній справі призначено підготовче засідання в рамках її розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 08.12.2025 у даній справі закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився, в поданій суду заяві просив справу розглянути в його відсутності, позов підтримав, просив його задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задоволити.

Відповідачка в судовому засіданні позов визнала, не заперечувала щодо задоволення.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Тлумацької міської ради, в поданій суду заяві просила справу розглянути у відсутності свого представника обставини справи підтрвердила, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Установлено, що 08.02.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано Бортниківською сільською радою, про що було зроблено відповідний актовий запис №1.

В даному шлюбі народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постійно проживають з позивачем в селі Бортники Івано-Франківського району Івано-Франківської області та перебувають на його утриманні, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 05.09.2025року, зі змісту якого вбачається що ОСОБА_3 сам виховує двох неповнолітніх дітей.

Спільне життя між подружжям не склалося, відповідачка в 2023 року покинула сім`ю та проживає зі своїм новим чоловіком в с. Пшеничники Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

У 2024 році, після припинення між сторонами шлюбних відносин, відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, в якому вказала, що вона тривалий час проживає окремо, спільне господарство із ОСОБА_3 не веде, має інші погляди на життя та сімейні цінності, вимог щодо проживання сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_9 з нею, не заявляла.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 20.11.2024 по справі №353/904/24 позовну заяву ОСОБА_2 задоволено, та розірвано шлюб між нею та ОСОБА_3 .

Ще до розірвання шлюбу неповнолітні син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 фактично були залишені матір`ю на проживання та виховання з батьком ОСОБА_3 .

На даний час, відповідачка ОСОБА_2 не підтримує тісний зв`язок з дітьми, а саме з сином ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_10 , не займається їх вихованням, утриманням та матеріальним забезпеченням.

Згідно судового наказу від 10.10.2024, виданого Тлумацьким районним судом по справі №353/985/24 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_7 та дочки ОСОБА_11 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Отже, позивач ОСОБА_3 самостійно виховує малолітніх дітей, приділяє належну увагу їх вихованню, відводить їх в школу, дані обставини підтвердила в судовому засіданні і відповідачка.

Позивачем створені належні житлові умови для їх проживання у власному житлі. Позивач дбає про всебічний розвиток дітей та проводить з дітьми дозвілля. Це підтверджується інформацією про участь батьків у вихованні дітей наданою Бортниківською гімназією, зі змісту якої вбачається, що мати дітей ніколи не питає про дітей, не цікавиться їх навчанням.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку що відповідачка ОСОБА_2 , створивши нову сім`ю, не цікавиться дітьми і не здійснює будь- яких кроків до того, щоб діти проживали з нею та фактично погодилася на проживання дітей з батьком ОСОБА_3 .

Згідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Однак, у зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 разом не проживають, існує спір щодо визначення місця проживання дітей, про що відповідачка зазначила у відзиві на позов при цьому підтвердивши той факт, що батьком ОСОБА_3 створені належні умови для проживання дітей.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Суд в обов`язковому порядку повинен був визначити місце проживання дитини, так як вона не може проживати сама за місцем реєстрації.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Позивач самостійно займається вихованням малолітніх дітей, піклується про них, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, з урахуванням віку сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_12 .

Тому, суд вважає, що проживання дочки та сина з батьком, який фактично проживає з ними, буде відповідати саме інтересам дітей, які потребують постійного догляду та турботи й позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному, так і фізичному,

Залишення дитини проживати разом із батьком (констатація цього факту) не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини. Тому, враховуючи практику Європейського суду з прав людини суд повинен встановити наявність підстав для встановлення факту одноосібного виховання дітей та визначення місця їх проживання.

До розгляду справи залучено орган опіки і піклування Тлумацької міської який не заперечує про встановлення місця проживання дітей з батьком та позовних вимог в цілому.

Також в матеріалах справи міститься інформація надана органом місцевого самоврядування та навчальним закладом про те, в яких умовах проживають діти, підтверджено факт одноосібного виховання дітей позивачем ОСОБА_3 та конкретно зазначено про те, що відповідачка не виконує своїх материнських обов`язків з виховання дітей, самоусунулася від участі у їх житті, в недостатній мірі спілкується з дітьми для їх нормального самоусвідомлення та створення умов для отримання ними освіти.

Більше того, матеріалами справи та письмовими доказами абсолютно підтверджено, що відповідачка ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, про їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: нею не забезпечується необхідне харчування, медичний огляд, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання. Відповідачка не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі та не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу.

Установлення факту самостійного виховання дітей не буде мати негативні наслідки для відповідачки, так як в матеріалах справи відсутні докази такого взагалі.

При цьому, суд наголошує, що факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, тому його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

Ураховуючи, що у цих правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції.

Більше того, чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві.

Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання дітей, суд досліджує обставини (події), які є виключними (непереборними, винятковими, неординарними та особливими) у конкретних життєвих ситуаціях. Зокрема, в даному випадку - це небажання відповідачки в повній мірі брати участь у вихованні дітей і свідоме нехтування нею своїми материнськими обов`язками.

Адже ті докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать саме про те, що відповідачка не виконує своїх материнських обов`язків по вихованню дітей та самоусунулася від участі у їх житті.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Суд зауважує, що відповідачка не скористалася способами захисту своїх прав як мати, не надала до суду доказів намагання брати участь у вихованні дитини, вона не ініціювала питання про встановлення способу та порядку участі у вихованні дітей, а отже, погодилася з відсутністю необхідності у спілкуванні та вихованні дітей саме нею як матір`ю. Саме поведінка відповідачки, яка полягає у тривалій бездіяльності, підтверджує факт самостійного виховання дітей батьком та необхідності визначення місця проживання дітей з ним.

Отже, в даній справі, має місце свідоме невиконання відповідачкою материнських обов`язків та наявність конфлікту між колишнім подружжям, так як сторони не можуть дійти порозуміння, щодо виховання спільних дітей.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Крім цього, визначення місця проживання дітей разом із батьком, не позбавляє матір ОСОБА_2 права на особисте спілкування з дітьми та прийняття участі у їх вихованні.

Також, як зазначає позивач, встановлення факту самостійного виховання дітей, необхідно йому для оформлення соціальної допомоги для малозабезпечених, одиноких батьків та вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері. Зі змісту позову вбачається, що він не стосується питання оформлення відстрочки по мобілізації.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ у суді першої інстанції» стаття 16 ЦПК України не забороняє об`єднувати в одному провадженні вимоги, що розглядаються за різними видами провадження, насамперед, позовного і окремого.

З урахуванням викладеного, суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі, прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 319, 321, 328, 334, 387, 392, 875, 876 ЦК України, керуючись ст. 2, 4, 12, 28, 76-80, ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Тлумацької міської ради, про визначення місця проживання дітей та встановлення факту - задоволити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт самостійного виховання дітей а саме: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: служба у справах дітей Тлумацької міської ради, вул. Макуха,12, м. Тлумач Івано-Франківської області, код 44000853.

Повне судове рішення складено 23.01.2026.

Cуддя Руслан СТРУТИНСЬКИЙ