Ухвала суду № 133515190, 16.10.2025, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2538/24 Провадження № 1-кп/450/254/25

УХВАЛА

підготовчого судового засідання

16 жовтня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

при розгляді у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити обвинувального акту у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62023000000000549 від 26.06.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 368 КК України, -

розглянувши клопотання власника майна ОСОБА_7 про скасування арешту майна від 05.09.2025 року, -

встановив:

в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023000000000549 від 26.06.2023 року, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 368 КК України.

05.09.2025 року на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_8 подано клопотання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/55925/23-к від 09.01.2024 року, а саме арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування, належної ОСОБА_8 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 827317446236.

В обґрунтування клопотання ОСОБА_8 зазначає, що підставою набуття квартири був договір купівлі-продажу квартири №192, укладений 27.02.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_9 . Право власності ОСОБА_8 було зареєстровано 27.02.2016 року. Водночас, звертає увагу що реєстрація обтяження проведена 01.05.2024 р. на підставі ухвали слідчого судді. Також ОСОБА_8 зазначає, що її майно на яке накладено арешт придбано задовго до подій про які зазначається в ухвалі про арешт майна, вона не була допитана як свідок, їй не повідомлялось про підозру, відсутні підстави для застосування конфіскації чи спеціальної конфіскації.

В підготовчому судовому засіданні прокурор зазначив, що клопотання про скасування арешту майна, є передчасним на даній стадії кримінального провадження.

Інші учасники справи в підготовчому судовому засіданні щодо клопотання представника власника майна ОСОБА_7 про скасування арешту майна, не заперечили.

Розглянувши клопотання та матеріали обвинувального акту, заслухавши думку присутніх сторін кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно із ч. 1ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 3статті 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Так, арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2Кримінального кодексу України.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичного особою, щодо якої здійснюється провадження (ч. 6 ст. 170 КПК України).

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч.10ст.170 КПК України).

Отже, слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна ОСОБА_8 повинен був встановити чи відповідають підстави зазначені у клопотанні прокурора вимогам закону та чи існують докази які підтверджують такі підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час судового провадження розглядається судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи з наведеного, дана норма пов`язує право суду на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед суддею їх переконливості.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що при розгляді клопотання про скасування арешту суддя з урахуванням наданих доказів має з`ясувати питання обґрунтованості арешту, накладеного з тих чи інших підстав, визначених у ч.2ст.170 КПК України, а також доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Статтею 174 КПК України передбачено лише дві виключні підстави для скасування арешту майна: (1) арешт накладено необґрунтовано, (2) відпала потреба в його застосуванні.

У той же час, з матеріалів обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4 , обвинувачується у проханні службовою особою надати неправомірну вигоду в особливо великому розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії' з використанням наданої їй влади та службового становища, та в одержанні службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Окрім того, ОСОБА_4 , обвинувачується у проханні службовою особою надати неправомірну вигоду в особливо великому розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, та в одержанні службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої, з використанням наданої їй влади та службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

А тому, суд визнає необґрунтованим накладення арешту на майно ОСОБА_8 , оскільки надані суду докази належності таких прав певній особі є допустимими, а мотиви слідчого судді не є переконливими. Також слід врахувати неприпустимість свавільного втручання суду у здійснення права власності фізичною особою, яка не має у цьому кримінальному провадженні будь-якого процесуального статусу, в тому числі цивільного відповідача.

Судом встановлено, що підставою набуття квартири у власність ОСОБА_8 став договір купівлі-продажу квартири №192, укладений 27.02.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_9 , право власності ОСОБА_8 було зареєстровано 27.02.2016 року.

Отже, набуття права власності відбулось задовго до подій про які зазначено у обвинувальному акті. Тому суд вважає, що нерухоме майно не є та не могло бути об`єктом чи засобом вчинення злочину, і відсутні підстави вважати що таке майно набуто у протиправний спосіб.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Крім того, у ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

При цьому, у Рішенні ЄСПЛ «Серявін проти України» зазначено, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч.1 ст.1 Першого Протоколу до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Також, у Рішенні ЄСПЛ «Серявін проти України» зазначено, що вимога законності, яка випливає з «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права.

Необхідно зазначити, що у Рішенні «Серявін проти України», ЄСПЛ розглянув справу у якій йшлося про втручання органів державної влади у володіння майном особи, тому суддя вважає, що вказане рішення певним чином відображає природу правовідносин, які склалися у цій справі.

Як вже було зазначено вище, положення КПК України, зокрема ст. 170 КПК України, передбачають накладення арешту на майно, проте такий арешт може бути накладений при певних умовах.

Щодо дотримання принципу верховенства права, то відповідно до ч.1 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також, відповідно до ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд, вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку втручання у мирне володіння майном особи державними органами не буде законним та таким, що відповідає принципу верховенства права, так як відповідно до матеріалів справи не вбачається, що вказане майно будь-яким чином використовувалося для скоєння вказаного кримінального правопорушення або було набуто в результаті його скоєння.

З викладеного вбачається, що, в даному випадку, втручання органів влади у захищене право суперечить загальній нормі, зазначеній у ст.1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

Суд вбачає, що потреби подальшого застосування заходу забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у право власності ОСОБА_8 , оскільки станом на день розгляду такого клопотання, не доведено відношення такого до кримінального провадження № 62023000000000549 від 26.06.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 368 КК України, нових доказів, що для вчинення вказаних кримінальних правопорушень використовувалось прямо чи опосередковано нерухоме майно заявника, стороною обвинувачення не надано.

Крім того, власнику майна, не повідомлено про підозру, чи не висунуто обвинувачення у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконливого висновку, що клопотання ОСОБА_8 про скасування арешту майна, є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 174, 314-316, 350, 372, 376 КПК України, суд -

у х в а л и в :

клопотання власника майна ОСОБА_7 про скасування арешту майна від 05.09.2025 року задоволити.

Скасувати арешт майна із забороною відчуження, розпорядження та користування, ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений ухвалою слідчого судлі Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/55925/23-к від 09.01.2024 року, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 827317446236.

Ухвала остаточна та окремому оскарженню не підлягає.

СуддяОСОБА_1