Рішення № 133512644, 21.01.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/7538/25

Провадження № 2/463/636/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Ціпивко І.І.

з участю секретаря Метеллі Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (далі ТОВ «Укр кредит фінанс») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1426-5871 від 27.07.2024 на користь ТОВ «Укр кредит фінанс» в розмірі 50875,00 грн, поклавши судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 27.07.2024 між сторонами за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів та які в процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1426-5871. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор А6281 для підписання договору № 1426-5871 від 27.07.2024, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 11000,00 грн; строк кредитування 365 днів; базовий період 14 днів; комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; знижена % ставка 1,50 % в день; стандартна % ставка: 1,50 % в день, за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору; 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 дня і до закінчення дії договору. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором станом на 15.07.2025 утворилась заборгованість у розмірі 60550,60 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 11000,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 49550,60 грн. Разом з тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр кредит фінанс», а саме: часткового списання заборгованості за нарахованими процентами в загальній сумі 9675,60 грн, а тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з кредитним договором у розмірі 50875,00 грн, а саме: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 11000,00 грн, прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 39875,00 грн.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Зачепіло З.Я. подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечено повністю. Наголошує, що позивач не надає до справи належних і допустимих доказів, які надають можливість верифікувати (перевірити) інформацію про отримання відповідачем ОСОБА_1 вказаного електронного підпису, факт його накладання (використання) при підписанні у вказаному у позові порядку обміну електронними повідомленнями, з відповідною ідентифікацією, як це визначено у ст.ст. 1, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Також вказує, що позивач не надав до суду відповідних доказів, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачеві ОСОБА_1 . Відповідного договору чи іншого документа, який підтверджував надсилання та отримання позичальником вказаного електронного підпису на номер телефона позичальника у СМС повідомленні, як зазначено у позові та у візуальній формі послідовності дій Клієнта, після його верифікації та ідентифікації - матеріали справи не містять. Надані позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів позичальника, довідка про здійснення переказів не є платіжним інструментом у розумінні вищевказаних норм Закону, а тому не є належним документом, що підтверджують надання платіжних послуг. У справі відсутні відповідні докази про належність позивачу вказаного платіжного інструменту, платіжної картки, який використовується лише фізичними особами. Нараховані за довогором проценти суперечать принципу добросовісності та створюють дисбаланс на шкоду споживачу.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15.12.2025 заяву представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02.10.2025 року у цивільній справі №463/7538/25 задоволено. Заочне рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02.10.2025 року у цивільній справі №463/7538/25 скасовано. Постановлено справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначити до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 00 хв. 08 січня 2025 року в приміщенні Личаківського районного суду міста Львова за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 грудня 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І /а.с. 136/.

31.12.2025 представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Зачепіло З.Я. подано відзив на позовну заяву.

08.01.2026 справу знято з розгляду у зв?язку з перебуванням судді у відпустці /а.с. 152/.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зачепіло З.Я. в судове засідання не прибула, клопотала про розгляд справи в його відсутності. Разом з тим, позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частину п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.01.2026, є дата складення повного тексту судового рішення 22.01.2026.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс», був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1426-5871, який разом із Правилами надання споживчих кредитів складає єдиний договір, в якому визначаються всі істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор А6281 для підписання кредитного договору № 1426-5871 від 27.07.2024, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачеві кредит для особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 11000,00 грн; строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 365 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику; дата повернення кредиту 26.07.2025; базовий період складає 14 календарних днів; комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; знижена % ставка 1,50 % в день; стандартна % ставка: 1,50 % в день, за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору; 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 дня і до закінчення дії договору.

Відповідно до п.п. 2.1-2.2 п. 2 кредитного договору кредитодавець ТОВ «Укр кредит фінанс» відкриває позичальнику кредитну лінію на умовах, визначених цим договором. Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п.п. 4.13 п. 4 договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику, 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 26.07.2025. Строк дії договору є рівним строку кредитування.

Видача кредитних коштів у сумі 11000,00 грн ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № 1426-5871 від 27.07.2024 підтверджена довідками ТОВ «Укр кредит фінанс» та відомостями АТ КБ «ПриватБанк».

З розрахунку заборгованості за договором № 1426-5871 від 27.07.2024 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 14.07.2025 становить 60550,60 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 11000,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 49550,60 грн.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії на спеціальних умовах.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно зі ст. 64 ЦПК України.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази щодо укладення позичальником ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії № 1426-5871 від 27.07.2024 шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6281, вичерпну інформацію про отримання ним коштів та наявність заборгованості.

Аналіз досліджених доказів свідчить, що позивач довів факт отримання ОСОБА_1 кредиту на умовах визначених у кредитному договорі № 1426-5871 від 27.07.2024. Як зазначено вище, згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.07.2025 за допомогою системи LIQPAY здійснено платіж 2494767277 від 27.07.2024 на платіжну картку НОМЕР_1 за договором № 1426-5871 від 27.07.2024 на суму 11000,00 грн. Перерахування коштів відповідачу, також підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Разом з тим, відповідачем не спростовано не зарахування коштів за договором про відкриття кредитної лінії на його рахунок.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Доводи представника відповідача про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не можна вважати належним доказом про наявність заборгованості, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Слід зазначити, що товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі, яку з урахуванням застосованої Програми лояльності для споживачів фінансових послуг позивач визначив у розмірі 50875,00 грн (прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 11000,00 грн, прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 39875,00 грн) частково списавши заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 9675,60 грн, що є безумовним правом позивача.

Однак суд вважає, що заявлений до стягнення розмір відсотків, що становить 39875,00 грн, порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно з умовами договору № 1426-5871 від 27.07.2024 реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 27261,47 %.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальниці, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальницю на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для неї умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктом 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність, та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 65448,00 гривень не є співрозмірною сумі кредиту за договором № 1426-5871 від 27.07.2024, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд вважає за необхідне стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 11000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити частково з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 1047,52 грн (пропорційно частці задоволених вимог), підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1408-7369 від 14.06.2024 в розмірі 22000,00 грн (двадцять дві тисячі грн 00 коп.), яка складається з: 11000,00 грн (одинадцять тисяч грн 00 коп.) прострочена заборгованість за кредитом; 11000,00 грн (одинадцять тисяч грн 00 коп.) прострочена заборгованість за нарахованими процентами та 1047,52 грн (одна тисяча сорок сім грн 52 коп.) судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 січня 2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО