Рішення № 133510767, 22.01.2026, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/910/25

Провадження № 2/353/45/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,

з участю: секретаря судового засідання Мороз М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту, -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», розташоване по вул. С.Бандери, 87/офіс 54, м. Львів, звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , зареєстрованого жителя АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за Договором № 298640 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.11.2019 року, що становить 8932,75 грн., та складається з: 2000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 5514,0 грн. заборгованості за процентами, 1418,75 грн. - інфляційне збільшення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 30.11.2019 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 298640 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. 22.02.2021 року, на підставі укладеного договору факторингу № 015-220221 ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС». В подальшому, 21.10.2024 року на підставі укладеного договору факторингу № 20241021/2 ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф». Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим допустив заборгованість по вищевказаному договору в загальній сумі 8932,75 грн., яку представник позивача просить стягнути на користь товариства. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.

29.10.2025 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

04.11.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачалось, що недоліки позовної заяви усунуто частково, однак з метою забезпечення доступу до правосуддя, суд вважав за можливе відкрити провадження у справі.

Також представник позивача подав клопотання про витребування доказів, а саме просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що містить банківську таємницю, в т.ч. виписку про рух коштів по банківському картковому рахунку № НОМЕР_1 , вказану позичальником ОСОБА_1 , за період з 30.11.2019 року і протягом трьох банківських робочих днів.

04.11.2025 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачці п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання нею відзиву на позовну заяву та п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання нею заперечення, а позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Також вказаною ухвалою суду було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати суду належним чином посвідчені документи, які містять про рух коштів по банківському картковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 30.11.2019 року по 02.12.2019 року включно з відображенням часу зарахування коштів на суму 2000,0 грн.

18.11.2025 року АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали суду направив на адресу суду витребувану інформацію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Представник позивача ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» в судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розгляд справи провести у його відсутності, а також не заперечив щодо винесення судом заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справив порядку ст. 128 ЦПК України, в т.ч. шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 Заочний розгляд справи.

Тому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 280 ЦПК України, та того, що відповідач про причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав, а позивач подав докази, які вважав достатніми для розгляду справи, суд ухвалив про проведення заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві доводи позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 30.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі - відповідач) укладено Договір № 298640 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах споживчого кредиту (далі - Кредитний договір), у електронному вигляді (а.с. 6 зворот 7 зворот).

Відповідно до умов Кредитного договору первісний кредитор зобов`язується надати відповідачу кредит у сумі 2000,00 грн. строком на 30 днів на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою 1,90% в день за стандартною процентною ставкою та 0,01 % за акційною процентною ставкою. Сукупна вартість позики за акційною ставкою складає 100,30% від суми позики або 2006,0 грн., а сукупна вартість позики за стандартною процентною ставкою складає 157,0% від суми позики або 3140,0 грн. (п.п. 1.1 1.5 Кредитного договору). Сторони домовились, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватимуться згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.1 Кредитного договору) (а.с. 8). Нарахування процентів за договором здійснюється за акційною процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за позикою за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Проценти за користування позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики (перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання позики, визначеного в п. 1.2. цього договору, за виключенням дати повернення позики та сплати нарахованих процентів зазначених у Графіку розрахунків (п. 3.2 Кредитного договору).

В свою чергу позичальник зобов`язався повернути позику, сплатити проценти за користування, штрафи та пені (у разі наявності), повідомляти товариство про зміну даних та виконати інші обов`язки, передбачені кредитним договором (п. 2.4 Кредитного договору).

Також 29.12.2019 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (відповідач) було укладено додатковий договір № 355155 до договору № 298640 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах споживчого кредиту від 30.11.2019 року, відповідно до умов якого було змінено строк кредитування та встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 30.12.2019 року. Також сторони погодили процентну ставку за користування позикою у розмірі 1,60 % від суми позики за кожен день користування позикою (584,0% річних) у межах строку повернення позики (а.с. 8 зворот).

Відповідно до п. 1.6. Кредитного договору позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.

30.11.2019 року кредитні кошти в розмірі 2000,0 грн. були перераховані відповідачу на його платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 17.09.2025 року (а.с. 18 зворот) та випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 (відповідач) за період з 30.11.2019 року по 02.12.2019 року (а.с. 75-76).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Так відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19.

Оскільки у наявних в матеріалах справи: копії Договору № 298640 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 30.11.2019 року, Додатку № 1 до нього (Графік платежів) та додатковому договорі № 355155 від 29.12.2019 року зазначені всі істотні умови кредитного договору, зокрема сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, вказані документи, підписані власноручним електронним підписом відповідача, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідач не підписував кредитний договір та не був проінформований про всі істотні умови кредитного договору.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому за змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Споживче кредитування».

За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

22.02.2021 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (первісний кредитор) та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» (новий кредитор) було укладено Договір факторингу № 015-220221 (а.с. 9-11).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3 договору факторингу права грошових вимог, що відступаються клієнтом факторові, їх кількість, сума та деталізація, визначаються відповідним реєстром. На виконання умов цього договору, переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами акта прийняття-передання відповідного реєстру прав грошових вимог та виконання фактором зобов`язання з передачі клієнтові суми фінансування, після чого фактор стає кредитором до боржників стосовно їх зобов`язань.

Пунктом 3.1. договору факторингу передбачено, що сума фінансування, що передається фактором в розпорядження клієнту, порядок та строки його надання, розмір та порядок оплати за надання фінансування погоджуються сторонами в додатковій угоді до цього договору.

19.05.2021 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (первісний кредитор) та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» (новий кредитор) було укладено додаткову угоду № 02 до договору факторингу та погоджено суму фінансування у розмірі 1760928,99 грн. (а.с. 12).

Платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 41 від 25.05.2021 року ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» (новий кредитор) здійснило повну оплату на рахунок ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» згідно договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 року на загальну суму 1760928,99 грн. (а.с. 12 зворот).

Відповідно до витягу з акту прийому-передачі реєстру прав вимоги № 015-220221/01 від 22.02.2021 року ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» (новий кредитор) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року на сумарну заборгованість 7514,0 грн., яка складається з: 2000,0 грн. заборгованості по основному боргу; 5514,0 грн. заборгованості по процентах за користування позикою (а.с. 16-17),

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило право вимоги за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС».

В свою чергу з розрахунку заборгованості первісного кредитора ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», складеного станом на 21.02.2021 року, вбачається, що заборгованість за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року становить 5150,0 грн. та складається з: 2000,0 грн. заборгованості по основному боргу; 2094,0 грн. заборгованості по процентах за користування позикою, нарахованих за період з 30.11.2019 року по 02.02.2020 року; 1056 грн. штрафні санкції (а.с. 19 зворот - 20).

В подальшому, 21.10.2024 року, між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» (попередній кредитор) та ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» (позивач) було укладено Договір факторингу № 20241021/2 (а.с. 9-11).

Відповідно до п. 2.1.3 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 4.1. договору факторингу загальна сума прав вимоги, що відступається за відповідним реєстром, розмір фінансування та одиничнв ціна визначаються окремо для кожного реєстру і вказується в таких реєстрах.

Відповідно до копії реєстру прав вимоги № 20241021/2 від 21.10.2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» (позивач) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року на сумарну заборгованість 7514,0 грн., яка складається з: 2000,0 грн. заборгованості по основному боргу; 5514,0 грн. заборгованості по процентах за користування позикою (а.с. 18, 43 зворот - 46). Також вказаним реєстром прав вимоги встановлено ціну придбання, належну до сплати клієнту у розмірі 39835,48 грн.

Платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 840 від 29.10.2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» (позивач) здійснило повну оплату на рахунок ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» згідно договору факторингу № 20241021/2 від 21.10.2024 року на загальну суму 39835,48 грн. (а.с. 15 зворот).

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило право вимоги за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» (позивач).

Листом ТзОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» від 13.03.2025 року повідомило боржника ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та необхідності погасити заборгованість за кредитним договором (а.с. 21).

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року та станом на 23.10.2025 року допустив перед позивачем заборгованість, яка становить 8932,75 грн. та складається з: 2000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 5514,0 грн. заборгованості за процентами, 1418,75 грн. інфляційне збільшення, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 19).

13.03.2025 року позивач направив відповідачу досудову вимогу, в якій просив погасити заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 7514,0 грн.(а.с. 20 зворот). Однак, як зазначає позивач, вказана заборгованість погашена не була.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором, відповідачем по справі не представлено.

Водночас, як вже було зазначено вище, з розрахунку заборгованості первісного кредитора ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» вбачається, що заборгованість за Кредитним договором № 298640 від 30.11.2019 року станом на 21.02.2021 року становить 5150,0 грн. та складається з: 2000,0 грн. заборгованості по основному боргу; 2094,0 грн. заборгованості по процентах за користування позикою, нарахованих за період з 30.11.2019 року по 02.02.2020 року; 1056 грн. штрафні санкції (а.с. 19 зворот - 20).

Будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення заборгованості за процентами до суми 5514,0 грн. та за який саме період відбулось таке нарахування, суду не надано.

Крім цього стосовно нарахування заборгованості за відсотками суд виходить з наступного.

Умовами кредитного договору № 298640 від 30.11.2019 року, укладеного з ОСОБА_1 , зокрема п.п. 1.2, 1.4 передбачено, що позика надається строком на 30 днів. В подальшому на підставі додаткового договору № 355155 від 29.12.2021 року строк кредитування було встановлено до 30.12.2019 року.

Отже за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише до 30.12.2019 року, починаючи з дня укладення договору.

В свою чергу ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» нарахував заборгованість за відсотками за період з 30.11.2019 року по 02.02.2020 року, про що свідчить відповідний розрахунок заборгованості складений первісним кредитором ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (а.с. 19 зворот 20).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги розрахунок первісного кредитора та наявні у ньому відомості про погашення відповідачем заборгованості за процентами 29.12.2019 року в сумі 6,0 грн., нарахованими за період з 30.11.2019 року по 29.12.2019 року, залишок заборгованості за відсотками станом на 30.12.2019 року (кінцевий термін повернення позики) становив 32,0 грн., а тому суд приходить до висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування за Договором № 298640 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.11.2019 року та Додатковим договором № 355155 від 29.12.2019 року саме у 31 день (до 30.12.2019 року), а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідно до п. 1.2 кредитного договору, до якого було внесено зміни додатковим договором, термін повернення кредиту визначено 30.12.2019 року, тому правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам після спливу такого строку відсутні.

Позивачем відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування за кредитним договором був вдруге пролонгований кредитодавцем, також не було надано оновлених графіків платежів, тому строк кредитування за договором від 30.11.2019 року становив 31 день (до 30.12.2019 року). Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту, в т.ч. шляхом укладення додаткових договорів, матеріали справи не містять.

Щодо нарахованої позивачем заборгованості по інфляційних збільшеннях в сумі 1418,75 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, нарахування індексу інфляції від простроченої суми за весь час прострочення до 23.02.2022 року відповідає вимогам п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України відповідно до яких-у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до розрахунку позивача інфляційне збільшення розраховано за період з 31.12.2019 року по 23.02.2022 року (а.с. 19). Проте нарахування інфляційних витрат відбулось з розрахунку загальної суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 7514,0 грн.

Враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, а саме відмовлено в частині складової заборгованості за відсотками та загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 2032,0 грн. (2000,0 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 32,0 грн. - заборгованість за процентами), нарахування інфляційних витрат за період з 31.12.2019 року по 23.02.2022 року слід здійснити у наступному порядку:

Сума інфляційного збільшення: [Сукупний індекс інфляції] = 100,20% х 99,70% х 100,80% х 100,80% х 100,30% х 100,20% х 99,40% х 99,80% х 100,50% х 101,00% х 101,30% х 100,90% х 101,30% х 101,00% х 101,70% х 100,70% х 101,30% х 100,20% х 100,10% х 99,80% х 101,20% х 100,90% х 100,80% х 100,60% х 101,30% х 101,60 % = 118,881 %.

[Інфляційні нарахування] = 2 032,00 грн (сума боргу) ? 118,881% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 2 032,00 грн (сума боргу) = 383,67 грн.

Інфляційне збільшення: 383,67 грн.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані сторонами докази у їх сукупності, перевіривши відповідність позовних вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № 298640 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 30.11.2019 року, яка станом на 23.10.2025 року становить 2415,67 грн. та складається з: 2000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 32,0 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за період з 30.11.2019 року по 30.12.2019 року; 383,67 грн. інфляційного збільшення, нарахованого за період з 31.12.2019 року по 23.02.2022 року. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При такому вирішенні позову з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 655,01 грн. (платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 2122 від 24.10.2025 року, а.с. 25).

В ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,0 грн. представником позивача додано копії ордеру серії ВС № 1269270 (а.с. 6), свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю (а.с. 23 зворот), договору про надання правової допомоги № 211100229 від 22.10.2025 року (а.с. 22), розрахунку суми судових витрат (а.с. 22 зворот), рахунку № 1 від 22.10.2025 року (а.с. 22 зворот), акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 22.10.2025 року (а.с. 23), платіжної інструкції в національній валюті № 2111 від 24.10.2025 року (а.с. 23).

Отже при такому вирішенні позову з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1892,80 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 89, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280-282, 354-355 ЦПК України, на підставі ст.ст. 11, 16, 202, 205, 206, 207, 525, 526, 530, 610-612, 625, 626, 629, 639, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», юридична адреса: м. Львів, вул. С.Бандери, 87/офіс 54, код ЄДРПОУ 42655697, р/р НОМЕР_4 в АТ «ОТП Банк» МФО 300528, заборгованість за Договором № 298640 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 30.11.2019 року, яка станом на 23.10.2025 року становить 2415,67 грн. (дві тисячі чотириста п`ятнадцять гривень 67 копійок) та складається з: 2000,0 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) заборгованості за тілом кредиту; 32,0 грн. (тридцять дві гривні 00 копійок) заборгованості за процентами, нарахованими за період з 30.11.2019 року по 30.12.2019 року; 383,67 грн. (триста вісімдесят три гривні 67 копійок) інфляційного збільшення, нарахованого за період з 31.12.2019 року по 23.02.2022 року.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», юридична адреса: м. Львів, вул. С.Бандери, 87/офіс 54, код ЄДРПОУ 42655697, р/р НОМЕР_4 в АТ «ОТП Банк» МФО 300528, - 655,01 грн. (шістсот п`ятдесят п`ять гривень 01 копійку) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору та 1892,80 грн. (одну тисячу вісімсот дев`яносто дві гривні 80 копійок) понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА