Ухвала суду № 133504734, 21.01.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/232/26

Провадження №: 2/755/653/26

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"21" січня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Катющенко В.П., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду міста Києва 16.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка 08.01.2026 передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

У відповідності до вимог ч.6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, судом витребувана інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, яка отримана головуючим суддею 19.01.2026.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, доходжу наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.ст. 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Відповідно до частин першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За вимог п.5, ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 в справі № 287/167/18-ц, провадження № 14-505цс19).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Юридичні факти у цивільному законодавстві - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами в контексті цивільного законодавства. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Також один і той же факт може мати безспірний характер у відносинах з одними особами та, водночас, в залежності від меж здійснення особою своїх прав на підставі цього факту, породжувати спір про право у відносинах з іншими особами.

Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 у справі № 201/5972/22 зазначив наступне.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Таким чином справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільного суду та розглядаються у порядку окремого провадження за сукупності таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ (документи), який посвідчує факт, що має юридичне значення.

В той же час, звертаючись до суду з позовом, а не в порядку окремого провадження, про встановлення факту родинних зв`язків між позивачем і померлою особою, з метою отримати право на спадкування після останнього, позивач жодним чином не наводить обґрунтувань наявності спору про право у розрізі заявлених вимог, не наводить підстав такого звернення до ОСОБА_2 та не зазначає, яким чином у справі щодо встановлення юридичного факту, дана особа має відповідний процесуальний інтерес.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частиною 1 стаття 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Згідно частини 3 статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

В роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.

Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У позовній заяві позивачем жодним чином не обґрунтовані вимоги до відповідача ОСОБА_2 , не зазначено яким чином та у який спосіб такий відповідач не визнає або оспорює права та інтереси відповідача у справі щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Крім того, правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в § 3 Глави 2 Розділу I ЦПК України.

Приписами ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлено випадки виключної підсудності цивільних справ судам.

Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред`явленні позову норм інших видів територіальної підсудності.

Згідно ч.1 ст.30 Цивільного процесуального кодексу України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №404/3167/18 виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. В даній постанові Верховний Суд зауважив, що з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/180).

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати визначити додатковий строк для прийняття спадщини за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Таким чином спір, що виник між сторонами має предметом встановлення наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини та має виключну підсудність за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Проте матеріали позовної заяви не містять будь-якої інформації щодо складу спадщини, її місця знаходження та її вартості, що унеможливлює перевірку дотримання позивачем правил підсудності при зверненні з цим позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, що підлягає усуненню позивачем.

Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без руху, позивачу необхідно в п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки. Для усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду позовну заяву в новій редакції, з додержанням вимог ст.175 ЦПК України, з урахуванням недоліків, наведених в даній ухвалі, долучивши докази на підтвердження викладених у позові обставин, а також постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).

Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов`язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.

За таких обставин, суддя дійшов висновку, про необхідність залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 30, 95, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 до Київської міської ради, Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попередити, що у випадку не виконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню.

Суддя: