Рішення № 133494311, 22.01.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13074/25

Провадження № 2/750/306/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді Косенка О.Д.,

секретар Ткаченко К.Д.,

за участю представника позивача адвоката Синиченко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та Відповідачем 11.06.2021 укладено договір позики грошових коштів № 3102731.

Первісним кредитором повністю виконані умови договору та надано Відповідачу кредитні ресурси на умовах строковості, платності, поворотності, проте Відповідач зі свого боку взяті на себе зобов`язання не виконав, у визначений договором строк кредит та нараховані відсотки у повному обсязі не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 158000,00 грн.

У подальшому право вимоги до Відповідача ТОВ «МІЛОАН» було відчужене за договором про відступлення права вимоги, унаслідок чого було набуте Позивачем.

Загальний розмір заборгованості до стягнення по договору Позивач визначив у 158000,00 грн, які просив стягнути на його користь із Відповідача.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

У підготовче судове засідання сторони не з`явилися, ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2025 року закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У зв`язку з неявкою Відповідача розгляд справи відкладено на 22.01.2026.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

В судове засідання Відповідач, будучим належним чином повідомленим про розгляд справи рекомендованим листом, не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі 496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, судом здійснено заочний розгляд справи.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як зазначає Позивач, 11 червня 2021 року Відповідач з використанням особистого електронного кабінету на офіційному сайті ТОВ «МІЛОАН» miloan.ua подав заяву-анкету на отримання кредиту № 3102731 (а.с. 59). Шляхом введення одноразового ідентифікатора, отриманого електронним повідомленням від ТОВ «МІЛОАН», Відповідач підтвердив прийняття умов Договору про споживчий кредит № 3102731 від 11.06.2021 (а.с. 64), тобто вступив з Товариством у кредитні правовідносини.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 6000 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3 договору визначено умови щодо пролонгації кредиту.

Пунктом 2.3.1.2 Договору визначена пролонгація на стандартних (базових) умовах, а саме: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, у тому числі, а не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту (пункт 2.4.2 Договору).

Пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договори сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору.

Позивачем долучено до матеріалів справи додатки до Договору №1 графік платежів за споживчий кредит (а.с. 49 зворот) та паспорт споживчого кредиту (а.с. 58).

Відповідно до умов Договору Відповідачу надано кредит у розмірі 20000 грн, що підтверджується квитанцією № 1673261129 про зарахування 11.06.2021 коштів на його платіжну картку (номер платіжного інструменту 516874*02), здійснене за допомогою системи «LiqPay» (а.с. 70).

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення без номера та дати (а.с. 66-68; 71-72) сума заборгованості Відповідача становить 88000,00 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 20000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить - 66000 грн, прострочена заборгованість за комісією становить - 2000 грн.

16 грудня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ укладено договір відступлення прав вимоги № 16/12-2021-43, за умовами якого Позивач отримав право грошової вимоги за кредитним договором № 3102731 (а.с. 31-35).

Згідно з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 16/12-2021-43 від 16.12.2021, заборгованість Відповідача становить 88000,00 грн (а.с. 42-45).

Факти приймання-передачі заборгованості та її оплати підтверджуються відповідним актом від 16.12.2021 (а.с. 41) та платіжною інструкцією (а.с. 40).

10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитним договором до позичальника, в тому числі за договором № 3102731 (а.с. 10-15).

Згідно з копією Реєстру Боржників до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за договорами у розмірі 29675,00 грн та 13813,50 (а.с. 26 зворот).

За розрахунком ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» станом на 10.01.2023 по кредитному договору № 3102731 Відповідачу нараховано за відсотковою ставкою 5% заборгованість по відсотках за кредитом за період після відступлення права вимоги первісним кредитором, а саме з 16.12.2021 по 23.02.2022, у розмірі 138000,00 грн, а загальний розмір заборгованості за кредитом склав 158000,00 грн (а.с. 9 зворот).

За розрахунком Позивача заборгованість Відповідача по кредитному договору № 3102731 становить 20000 грн за тілом кредиту, 136000 грн за відсотками та 2000 грн за комісією. Загальний розмір заборгованості за кредитом становить 158000,00 грн (а.с. 9).

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) та підтверджено факт зарахування коштів на вказану платіжну карту на суму 20000,00 грн від 11.06.2021 (а.с. 105-106).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів невимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Таким чином, вказаний вище договір вважається таким, що за правовим наслідком прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договорів на таких умовах.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим за розрахунками, наданими Позивачем, утворилася заборгованість за договором про споживчий кредит № 3102731 від 11 червня 2021 року в сумі 158000,00 грн 00 коп., до якої входить: 20000 грн заборгованість за тілом кредиту, 136000 грн. 00 коп. заборгованість за процентами, та 2000 грн. - заборгованість за комісією.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка і нарахована відповідачу за умовами договору, а тому нарахована комісія, яку суд приймає як плату за послуги фінансового посередника при здійсненні платежу на картковий рахунок Відповідача, підлягає стягненню у заявленому розмірі 2000 грн.

Факт отримання відповідачем коштів за вказаними договорами підтверджується копією квитанції від 11 червня 2021 року (а.с. 70), листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» а також випискою по особовому рахунку Відповідача (а.с. 70,105,106).

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, Відповідач суду не надав.

За вказаних обставин, враховуючи умови договору про споживчий кредит № 3102731 від 11 червня 2021 року та те, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, не повернув отримані грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними як первісному кредитору, так і Позивачу, а тому суд дійшов висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за тілом кредиту за цим договором у сумі 20000,00 грн підлягають задоволенню.

Однак, суд враховує, що за умовами договору позики № 3102731 від 11 червня 2021 року Відповідач отримала кредит у сумі 20000 грн строком на 30 днів.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування,що узгоджується з висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року, у справі № 910/4518/16.

Також позивачем підтверджено правонаступництво у питанні стягнення боргу, що виникло на підставі укладених договорів факторингу.

Стосовно стягнення процентів за користування кредитними коштами суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зробила правові висновки, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, а саме у боржника припиняється обов`язок сплачувати проценти за користування кредитом.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Розмір відсотків за користування кредитом визначено Анкетою заявою та п. 1.5.2 Договору 1,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Пунктами 1.6 п. 2.2.3 Договору передбачено стандартну (базову) процентну ставку 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, за якою здійснюється нарахування процентів за користування кредитом поза межами первісного строку кредитування, визначеного у п. 1.3 Договору.

Умовами Договору (п. 1.3, 1.4) визначено, що кредит надається строком 30 днів, терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 11.07.2021.

Разом з тим, пункт 2.3 Договору передбачає його пролонгацію, як на пільгових, так і на стандартних умовах.

Зокрема, пунктом 2.3.1.2 визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього договору.

Указане свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.4.1 Договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, у тому числі, а не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно пункту 1.3 та пункту 2.3 цього договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4 , пунктом 3.2.5 договору (пункт 2.4.2 договору).

Пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договори сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Відтак відповідач продовжив користуватись кредитними коштами, частково погашав кредит, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично на 60 календарних днів, з наступного дня після визначеної договором дати його повернення (11.07.2021), тобто з 12.07.2021 по 08.09.2021 включно.

Отже суд вбачає підстави для стягнення заборгованості за відсотками (плати за користування кредитом) в період користування кредитом згідно з п. п. 1.3, 1.4 Договору та після закінчення попередньо визначеного строку кредитування, у період, на який його було пролонговано, тобто по 08.09.2021 включно.

Стосовно визначення в Кредитному договорі умови сплати процентів на період після закінчення строку кредитування як міру відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. п. 4.1, 4.2 договору), суд звертає увагу на таке.

Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі.

Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, про що і зазначено у тексті договору. У даному випадку неможливе стягнення процентів за користування відповідачем кредитом після закінчення строку кредитування в якості відповідальності за порушення грошового зобов`язання, визначеної ст. 625 ЦК України.

згідно із Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Аналогічні положення Законом № 2120-IX внесено до розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (п. 61).

Системний аналіз положень Закону № 2120-IX дає підстави для висновку, що в частині зупинення примусового стягнення штрафних санкцій, дія правових норм у часі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та пункту 61 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» мають ретроспективну дію, тобто поширюється також на кредитні договори і позики, які укладені до 17.03.2022 (набрання чинності законом № 2120).

За встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 20000 грн., процентів за користування кредитом в сумі 66000 грн, а також комісії за надання кредиту у розмірі 2000 грн, а всього 88 000 грн.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» на підставі договору № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року (а.с. 53-55).

Згідно з копією витягу із акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31 серпня 2025 року вартість послуг Адвокатського об`єднання «ЛігалАссістанс» становить 25000 грн (а.с. 57).

Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Оскільки Позивачем підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути їх пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки судом частково задоволено позов (56%), стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1356 грн. 54 коп.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 3102731 від 11.06.2021 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором № 3102731 від 11.06.2021 у розмірі 88000,00 (вісімдесят вісім тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені Позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 1356 (тисяча триста п`ятдесят шість) гривень 54 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», 01133, Київська область, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок № 3, офіс № 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Олег КОСЕНКО