Ухвала суду № 133492090, 22.01.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"22" січня 2026 р. Справа № 363/2873/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Підопригори Х.О., розглянувши у судовому засідання позовну заяву ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми заподіяних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

27.05.2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача вартість електричної енергії не облікованої внаслідок порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії в розмірі 272 422, 63 грн., а також витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 15 609 грн. та судовий збір.

05.06.2025 року ухвалою зазначена цивільна справа прийнята, вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, справа призначена до розгляду у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Вишгородського районного суду Київської області.

Ухвалою суду від 06.08.2025 року закрито підготовче провадження та вказана справа призначена до судового розгляду.

17.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Костюк Л.Т. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з тим, що відповідач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання 2 корпусу Національної гвардії України з 29.09.2025 року по теперішній час. На підтвердження вказаної інформації до клопотання долучено копію довідки за №6847 від 18.10.2025, копію військового квитка та витяг з наказу від 29.09.2025 року. Зазначене клопотання представник відповідача просила суд розглянути за її відсутності та відсутності відповідача.

Представник позивача в судове засідання 22.01.2026 року спрямував заяву, в якій просив вирішити це клопотання за його відсутності, проти нього не заперечував.

Позивач, відповідач та представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не прибули, клопотань та/або заяв суду не спрямували.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, необхідні для прийняття відповідного рішення, суд прийшов до наступного висновку:

Так, зупинення провадження по справі - це врегульоване законом й оформлене ухвалою суду тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, викликане наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Зупинення провадження у справі не повинно призводити до необґрунтованого затягування розгляду справи та поставлення учасників справи в стан невизначеності.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст. 251, ст. 252 ЦПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі.

У заяві про зупинення провадження представник відповідача посилається на положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та вказує,

що відповідач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_2 НГУ.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналіз п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України свідчить про те, що вказана норма покладає на суд імперативний обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. Якщо учасник справи служить у ЗСУ, надає відповідні докази та клопоче про зупинення провадження у справі з цих підстав, у суду немає дискреції відмовити в задоволенні такого клопотання. За правилами п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд вправі відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження на підставі вказаного пункту лише за умови недоведеності факту перебування заявника у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО.

Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України. Так, за змістом положень ст. 17 Конституції України - захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Законом України від 06.12.1991 року за №1932-XII «Про оборону України» встановлюються засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Так, оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам. Отже, саме ці структури становлять основу сектору безпеки і оборони, на які держава покладає функцію збройного захисту країни, зокрема в період воєнного стану.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК).

Так, у постанова ВП ВС від 12.11.2025 року у справі за №754/947/22 (провадження за №14-74цс25) сформовано правовий висновок про те, що:

- з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення - Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

- упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації, належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

- якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Отже, беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, Велика Палата ВС погодилася з висновками апеляційного суду про необхідність зупинення провадження у справі.

У справі, що розглядається, суд дослідив надану представником відповідача копію довідки за №6847 від 18.10.2025 року за підписом начальника відділення кадрової роботи в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , копію військового квитка ОСОБА_1 та копію витягу з наказу за №265 від 29.09.2025 року, врахував позицію відповідача по справі військовослужбовця за призовом під час мобілізації та правовий висновок ВП ВС від 12.11.2025 року у справі за №754/947/22, а відтак дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у цій справі.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції - кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст. 6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 28.05.1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії», рішення від 30.05.2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 рішення Європейського суду з прав людини від 21.10.2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява за №19164/04). Тобто, принцип правової визначеності передбачає зрозумілість, прогнозованість та усталений порядок застосування процесуальних норм.

У даному випадку норми процесуального права, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, які покладають на суд безумовний обов`язок зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, є чіткими та прогнозованими в частині того, що вони встановлюють неможливість вирішення спору у відношенні сторони, яка перебуває у складі ЗСУ під час воєнного стану, а тому позивач не вправі мати законних очікувань з приводу розгляду та вирішення справи за такої обставини.

Розгляд справи у відношенні сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України в період воєнного стану з порушенням приписів процесуального закону та за підстав, які не видаються переконливими, буде порушувати законні права та інтереси такої сторони і суперечити принципу юридичної визначеності

(рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 29.10.2015 року у справі «Устименко проти України»).

Суд звертає увагу на те, що ст. 6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу, а й іншій стороні - відповідачу, в тому числі при вирішенні питання щодо його перебування у складі Збройних Сил України.

За таких обставин постановлення судом ухвали про зупинення провадження у справі на час перебування відповідача на військовій службі за призовом під час мобілізації, ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Стаття 253 ч. 1 ЦПК України (строки на якій зупиняється провадження у справі) зазначає, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, тобто, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан, ОСОБА_1 зобов`язаний повідомити про це суд.

За таких обставин, суд вважає за необхідне клопотання представника відповідача задовольнити та зупинити провадження у даній справі до припинення перебування відповідача у складі ЗСУ.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 81, 251, 253, 258 - 261, 293 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Костюк Л.Т. про зупинення провадження у справі - задовольнити.

Зупинити провадження у справі за №363/2873/25 за позовом ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми заподіяних збитків на підставі ст. 251 ч. 1 п. 2 ЦПК України, до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, або ж до припинення воєнного стану на території України.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, зобов`язати відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Костюк Л.Т. невідкладно повідомити про це суд.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Головуюча суддя Дьоміна О.П.