Рішення № 133490949, 20.01.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/1648/25

РІШЕННЯ

іменем України

"20" січня 2026 р. с-ще Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Дідус Т.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, відповідно до вимог ст.247 ч.2 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати земельну ділянку загальною площею 0,1739 га, кадастровий номер 1821780401:09:003:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок загальною площею 106,70 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , їх спільною сумісною власністю; визнати за нею та відповідачем право власності на частину вказаних земельної ділянки та житлового будинку.

Вимоги мотивує тим, що 08.03.1983 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. В період з 1983 року по 2001 рік вони за спільні кошти побудували житловий будинок на земельній ділянці з кадастровим номером 1821780401:09:003:0101. Вказаний житловий будинок був введений в експлуатацію в 2009 році.

Позивач зазначила, що відповідач у 2010 році повідомив їй, що проживає у м. Києві з іншою жінкою. Після припинення шлюбних відносин поділ майна не проводився, оскільки між ними була домовленість про те, що вона з дітьми залишаються проживати у спірному будинку, а відповідач буде проживати окремо у м. Києві. У березні 2025 року відповідач приїхав до неї та заявив, що хоче продати спірний будинок із земельною ділянкою, зазначивши, що це майно належить йому.

Ухвалою судді Ємільчинського районного суду від 05.01.2026 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та справу призначено до розгляду по суті з викликом сторін.

У судове засідання позивач не з`явилася, надала суду заяву, в якій змінила позовні вимоги та просила залишити їй та відповідачу спірні житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у спільній частковій власності по частині вказаних житлового будинку та земельної ділянки за кожним, зазначивши, що компенсувати відповідачу частку спірного майна не може через відсутність коштів. Просила справу розглянути у її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій змінені позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив спірне майно залишити у їх спільній частковій власності по частині за кожним, зазначивши, що компенсувати позивачу частку спірного майна не може через відсутність коштів. Просив справу розглянути у його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст.206 ч.4 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ксерокопії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.03.1983 року ОСОБА_2 08.03.1983 року уклав шлюб із ОСОБА_1 .

Відповідно до ксерокопії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 11.12.2025 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 11.12.2025 року.

Ксерокопією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 15.12.2009 року стверджується, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Барашівської сільської ради №90 від 20.11.2009 року.

Право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 15.01.2010 року зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом №25045956 від 15.01.2010 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради.

Згідно ксерокопії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №286230 ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_1 , на підставі рішення від 15.04.2005 року 22 сесії 24 скликання Барашівської сільської ради є власником земельної ділянки площею 0,1739 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Таким чином, судом встановлено, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 відповідач отримав земельну ділянку площею 0,1739 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на якій був побудований сторонами житловий будинок. Право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 15.01.2010 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що спірні земельна ділянка та житловий будинок є об`єктами права спільної сумісної власності сторін.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 03.12.2025 року, вартість земельної ділянки площею 0,1739 га, яка розташована в АДРЕСА_1 становить 431729,42 грн.; житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 474902,36 грн.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК України).

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив у п.22, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до п.25 зазначеної вище Постанови, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Матеріалами справи встановлено, що спірне майно придбано та побудовано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі і є їх спільною сумісною власністю.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Сторони не зверталися до суду з клопотаннями про призначення відповідної будівельно-технічної експертизи для визначення варіантів поділу житлової будівлі та земельної ділянки, при цьому кожен з них не погоджується на присудження грошової компенсації за частку спірного майна.

Зважаючи на те, що сторони не зазначали можливі варіанти поділу житлового будинку та земельної ділянки, не клопотали перед судом про призначення будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз з можливим визначенням варіантів поділу, висновок про неподільність зазначених житлового будинку та земельної ділянки суду не надали, суд вважає за необхідне визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності по 1/2 частині спірних житлового будинку та земельної ділянки за кожним.

Визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Позивачкою при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 4533,15 грн.

Згідно ч.1 ст.142 ЦПК України, ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зважаючи на те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при подачі позову, та решту стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 60, 63, 68, 70, 71 СК України, ст.ст.12, 13, 81, 82, 141, 158, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1739 га, з кадастровим номером 1821780401:09:003:0101, яка розташована в АДРЕСА_1 у їх спільній частковій власності по 1/2 частині вказаних житлового будинку та земельної ділянки за кожним.

Повернути позивачу ОСОБА_1 , з рахунку (Отримувач: ГУК у Жит. обл./ТГ смт Ємільчине 22030101, номер рахунку: UA518999980313121206000006757, код отримувача: 37976485, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), призначення платежу: «Судовий збір, ОСОБА_1 ») з державного бюджету 50 відсотків від суми 4533 (чотири тисячі п`ятсот тридцять три) грн. 15 коп. судового збору, сплаченого нею при подачі позову за касовим чеком переказу готівки №JngSdoC-8BM від 19.12.2025 року, тобто 2266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) грн. 58 коп.

Стягнути з відповідача на користь позивачки, сплачений нею при подачі позовної заяви, судовий збір в розмірі 2266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) грн. 58 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Заполовський