Рішення № 133488004, 21.01.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2026 Справа № 917/1855/25

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу

за позовною заявою Селянського фермерського господарства "Каміла", вул. Миру, 72-А, с.Рудка, Лубенський район, Полтавська область, 37461

до відповідача Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром", вул.Григорія Левченка, 1, м.Полтава, Полтавська область, 36039

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 109 520,00 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.,

Без виклику учасників справи,

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Селянське фермерське господарство "Каміла" просить суд зобов`язати Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу та стягнути з відповідача 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2024 року; копія договору від 03 червня 2019 року № 728/2019; копія платіжної інструкції від 10.06.2019 року; копія платіжної інструкції від 27.08.2019 року; копія платіжної інструкції від 23.12.2019 року; копія платіжної інструкції від 17.01.2020 року; копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців на громадських формувань щодо повноважень голови СФГ «Каміла»; копія Додаткової угоди до договору № 728/2019 від 03 червня 2019 року; копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром"; копії заяви від 10 лютого 2025 року про з`явлення кредитором своїх вимог до боржника на суму 109 520,00 грн, опису вкладенння у цінний лист, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, накладної, фіскального чека; копії заяви з проханням повідомити чи визнана вимога СФГ «Каміла» на суму 109 520,00 грн обґрунтованою, чи відмовлено у задоволенні вимог кредитора СФГ "Каміла" та інш., опису вкладень у цінний лист, накладної, фіскального чека.

Інших заяв по суті спору не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

30.09.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Селянського фермерського господарства "Каміла" до відповідача Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу та стягнення 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 справу № 917/1855/25 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 06.10.2025 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025, яка направлялась відповідачу за адресою, наявною в матеріалах справи, та яка співпадає із зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Суд зазначає, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 ГПК України ухвала суду від 06.10.2025 вважається врученою відповідачу 13.10.2025 року.

Неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем офіційної реєстрації (ухвала від 06.10.2025), свідчать про те, що відповідачем не вживались заходи щоб дізнаватись про стан існуючих судових проваджень.

Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суду не надав.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, господарський суд здійснює розгляд справи №917/1855/25 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

03.06.2019 року між Селянським фермерським господарством "Каміла" (далі - Замовник) та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" (далі - Виконавець) було укладено договір на створення (передачу) науково-технічної документації №728\2019 (далі-Договір, арк.с. 6-10).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг, щодо створення (передачі) науково-технічної продукції (далі - НТП), а саме: Робочий проект "Нове будівництво цеху по переробці молока потужністю 10 т/зміну за адресою вулиця Миру, 154, с. Рудка, Гребінківського району Полтавської області" 1 етап (п. 1.1 Договору);

- термін надання послуг по договору : до 03 серпня 2019 (п. 1.3 Договору);

- за виготовлену НТП відповідно до даного договору Замовник перераховує Виконавцю, у відповідності з даним договором 124 200,00 грн, крім того ПДВ 20 відсотків 24 840,00 грн. Разом з ПДВ - 149 040.00 грн. Оплата проводиться : авансовим платежем у розмірі 50 відсотків договірної ціни : 52 100,00 грн, крім того ПДВ 20 відсотків 12 420,00 грн. Разом з ПДВ - 74 520.00 грн. Виконавець розпочинає виконання зазначених договором робіт, що стосуються надання послуг по даному Договору, після одержання від Замовника авансу (п. 2.1-2.2 Договору);

- в разі зміни державного порядку визначення, вартості послуг, що надаються у відповідності з цим договором, їх обґрунтована вартість відповідним чином перераховується і сплачується замовником. Повний розрахунок проводиться шляхом безготівкового перерахування Замовником грошових коштів на банківський рахунок Виконавця протягом 5 (п`яти) календарних днів після підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на підставі рахунку Виконавця (п. 2.3-2.4 Договору);

- при завершенні робіт Виконавець направляє Замовнику акт передачі-приймання наданих послуг (науково-технічної продукції). Разом з актом передачі-приймання наданих послуг (науково-технічної продукції) Виконавець передає Замовнику три примірника створеної НТП в паперовому вигляді та один примірник - на електронному носію. Акт передачі-приймання наданих послуг та Науково - технічна продукція відправляється Замовнику поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення одержувачу) чи передається відповідальному представнику замовника по пред`явленню доручення з одночасним оформленням накладної. В разі відсутності зауважень, Замовник протягом 10 днів від дня отримання акту передачі-приймання зобов`язаний підписати його і повернути Виконавцю (п. 3.2-3.5 Договору);

- строк дії договору : початок - червень 2019; закінчення - серпень 2019 року або до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань, відповідно до умов даного Договору (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 109520,00 грн. Ця обставина підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій : №855 від 10.06.2019 року 74 520,00 грн, №56 від 27.08.2019 року 5 000,00 грн, №638 від 23.12.2019 року 15 000 грн, № 715 від 17.01.2020 року 15 000,00 грн (арк.с. 11-14).

В порушення умов Договору відповідач не надав позивачу замовлених послуг. Доказів у спростування викладеного суду не надано.

Актом звірки сторони підтвердили, що станом на 30.11.2024 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 109 520,00 грн (арк.с. 5). Означений Акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін.

Позивач зазначив, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" знаходиться в стані припинення, 13.12.2024, 1009571100024000409, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Вимоги кредиторів розглядаються до: 14.02.2025 року.

Ці обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.с. 18) і не спростовуються Відповідачем.

10.02.2025 року позивач подав відповідачу заяву про заявлення кредитором своїх вимог до боржника на суму 109 520,00 грн. У означеній заяві позивач просив відповідача сплатити борг у сумі 109 520,00 грн шляхом перерахування на рахунок позивача. Ця обставина підтверджується відповідною заявою, описом вкладень у цінний лист, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, накладною, фіскальним чеком (арк.с. 19-22).

Позивач зазначає, що вказана вимога не була виконана відповідачем, кошти на рахунок позивача не перераховані, в порушення положень ст. 105 ЦК України відповідач не надав відповіді на вказану вище вимогу, не розглянув кредиторські вимоги господарства та не повідомив позивача про рішення щодо включення таких вимог до проміжного ліквідаційного балансу.

Оскільки відповідачем борг не був повернутий позивачу, останній 26.06.2025 року звернувся до ліквідатора відповідача Слєдкова В.В. з заявою вих. № 125 (арк.с.23) в якій просив повідомити наступне : чи визнана вимога СФГ "Каміла" на суму 109 520,00 грн обґрунтованою; чи включено СФГ "Каміла" до реєстру кредиторів; чи відмовлено у задоволенні вимог кредитора СФГ "Каміла"; якщо відмовлено, то з яких підстав. Направлення означеної заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, накладною, фіскальним чеком (арк.с. 24-25).

Позивач зазначає, що даних щодо задоволення його вимог чи то ухилення від розгляду заяви йому не надано.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу та стягнення 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати Від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується наступне :

- 03.06.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг №728/2019 до умов якого позивач доручає і проводить оплату, а відповідач приймає на себе зобов`язання надати позивачу послуги.

- позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату за договором у розмірі 109 520,00 грн.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання за Договором щодо надання позивачу послуг, проте, на теперішній час послуги не надано. Ця обставина відповідачем не спростована.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Статтею 906 ЦК України визначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належних та допустимих доказів надання послуг згідно Договору або повернення позивачеві коштів суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та відповідачем не спростований.

Стосовно долученого позивачем до матеріалів справи двостороннього акта звірки взаєморозрахунків від 30.11.2024 господарський суд зазначає наступне.

21.12.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатися формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Таким чином, із наведеного, зважаючи, що акт звірки взаєморозрахунків від 30.11.2024 підписано уповноваженою особою боржника (відповідача) та скріплення його печаткою відповідача, суд дійшов висновку, що означений акт звірки від, як юридичний документ, свідчить про визнання відповідачем боргу.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість на підставі ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування підстав для стягнення відповідача заборгованості за ст. 1212 ЦК України, позивач зазначив, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач перебуває в стані припинення, 13.12.2024, 1009571100024000409.

Відповідно до ч.1 ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 ЦК України).

Проте, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач перебуває в стані припинення, проте останній не є ліквідований або припинений.

Статтею 1212 ЦК України регламентовано зобов`язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як вже зазначалось судом у цьому рішенні, у п. 9.1 Договору сторони узгодили, що строк дії договору закінчується у серпень 2019 року або до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань, відповідно до умов даного Договору.

Тобто, зобов`язання сторін (позивача, щодо внесення передоплати, а відповідача, щодо надання послуг) виникли на підставі Договору, а тому сплачені позивачем на рахунок відповідача кошти не є безпідставно отриманими останнім.

Суд зауважує, що позивач помилково ототожнює закінчення строку дії договору та припинення зобов`язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 662/397/15-ц вказала, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із установлених фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню, є складовою класичного принципу jura novit curia. ВП ВС наголосила, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Адже згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Натомість відмова у задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.55, 124 Конституції. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

За таких обставин, суд здійснює самостійну кваліфікацію позову відповідно до обставин справи та правової природи спірних правовідносин та дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 109 520,00 грн, як такої, що є документально доведеною, обґрунтованою та відповідачем у встановленому ГПК України порядку не спростованою, у зв`язку з чим позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу суд зазначає таке.

Згідно зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення Позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Суд встановив, що укладений між сторонами договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору про надання послуг, є підставою для виникнення у сторін за цим договором правовідносин, що регулюються положеннями глави 63 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 109 520,00 грн.

Судом встановлено правомірність заявленої позивачем до стягнення з відповідача означеної заборгованості.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" знаходиться в стані припинення, 13.12.2024, 1009571100024000409, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Вимоги кредиторів розглядаються до: 14.02.2025 року.

Ці обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.с. 18) і не спростовані Відповідачем.

10.02.2025 року позивач подав відповідачу заяву про заявлення кредитором своїх вимог до боржника на суму 109 520,00 грн. У означеній заяві позивач просив відповідача сплатити борг у сумі 109 520,00 грн шляхом перерахування на рахунок позивача. Ця обставина підтверджується відповідною заявою, описом вкладень у цінний лист, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, накладною, фіскальним чеком (арк.с. 19-22).

Позивач зазначає, що вказана вимога не була виконана відповідачем, кошти на рахунок Позивача не перераховані і в порушення положень ст. 105 ЦК України відповідач не надав відповіді на вказану вище вимогу, не розглянув кредиторські вимоги господарства та не повідомив позивача про рішення щодо включення таких вимог до проміжного ліквідаційного балансу. Доказів у спростування викладеного суду не надано.

Оскільки відповідачем борг позивачу не був повернутий, останній 26.06.2025 року звернувся до ліквідатора відповідача Слєдкова В.В. з заявою вих. № 125 (арк.с. 23) в якій просив повідомити наступне : чи визнана вимога СФГ "Каміла" на суму 109 520,00 грн обґрунтованою; чи включено СФГ "Каміла" до реєстру кредиторів; чи відмовлено у задоволенні вимог кредитора СФГ "Каміла"; якщо відмовлено, то з яких підстав. Направлення означеної заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, накладною, фіскальним чеком (арк.с. 24-25).

Відповідач в особі ліквідаційної комісії не надав суду доказів вчинення ним дій щодо вимог Банку, відповідно до вимог ч. 8 ст.111 ЦК України, відповідно до якої ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Правові відносини між сторонами, серед іншого, регулюються положеннями ст. 112 ЦК України, якою передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Отже, зазначені норми ЦК України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами. Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 ЦК України строк. Виходячи із змісту статті 112 цього Кодексу, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач в особі ліквідаційної комісії не заперечив наявність заборгованості перед позивачем, водночас ухилився від розгляду, визнання та включення вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу відповідача. У такому випадку обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача визнати та включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу не суперечить положенням статті 112 ЦК України, статті 55 Конституції України, статті 4 ГПК України, та статей 15, 16 ЦК України.

Суд вважає, що відсутні підстави вважати, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призведе до дійсного, повного та остаточного захисту порушеного права або інтересу позивача, без необхідності повторного звернення до суду з іншими вимогами.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу є правомірними та підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення судом враховано правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні даного позову позивачем платіжною інструкцією № 16002 від 24.09.2025 було сплачено судовий збір в розмірі 6 056,00 грн.

Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою.

З огляду на задоволення позову у повному обсязі та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 6 056,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" (вул.Григорія Левченка, 1, м.Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 21049938) в особі ліквідаційної комісії (ліквідатора) включити грошові вимоги Селянського фермерського господарства "Каміла" (вул. Миру, 72-А, с.Рудка, Лубенський район, Полтавська область, 37461, код ЄДРПОУ 25165044) у сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 до проміжного ліквідаційного балансу.

3. Стягнути з Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіппром`ясомолпром" (вул.Григорія Левченка, 1, м.Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 21049938) на користь Селянського фермерського господарства "Каміла" (вул. Миру, 72-А, с.Рудка, Лубенський район, Полтавська область, 37461, код ЄДРПОУ 25165044) кошти в сумі 109 520,00 грн авансу, сплаченого за договором від 03.06.2019 № 728/2019 та 6 056,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази із набранням рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписане 21.01.2026 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик