Рішення № 133473106, 20.01.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7008/25

Провадження №: 2/336/349/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі судового засідання Уткіній Є.А.,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Запорізької міської ради ,департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,-

встановив:

В липні 2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначає,що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Запоріжжі померла його мати ОСОБА_2 ,яка заповіту не залишила, відкрилася спадщина за законом,до складу якої входить частина земельної ділянки та 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач як спадкоємець за законом першої черги у встановлений законом строк звернувся до П`ятої Запорізької державної нотконтори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ,де була заведена спадкова справа,інші особи на спадщину не претендують.

02.07.2025 р. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на 308/500 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 .

Постановою нотаріуса від 03.07.2025 р.позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав,що договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна був укладений 14.06.1996 р.на Запорізькій будівельній торговій біржі та не посвідчений нотаріально,зазначений правовстановлюючий документ нотаріусом не прийнятий до уваги на підтвердження права власності спадкодавця на вказане вище нерухоме майно як такий,що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на те,що в інший,позасудовий спосіб,захистити майнові права спадкоємця неможливо, позивач просить суд визнати за ним право власності на 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 28.07.2025 р.відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Витребувано від П`ятої Запорізької державної нотконтори спадкову справу до майна померлої ОСОБА_2 .

Відповідачами Запорізькою міською радою,департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради відзиву на позов не подано.

Ухвалою суду від 09.09.2025 р.закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та просив позов задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились,в системі «Електронний суд» відповідачами сформовано документ -заяву про розгляд справи без їх участі та ухвалення рішення на розсуд суду.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Як передбачено ст.223 ч.1 ЦПК України,неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови,що його належним чином повідомлено про дату,час і місце цього засідання,не перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі викладеного,враховуючи зміст заяв всіх учасників справи про розгляд справи без їх участі суд розглянув справу за їх відсутності,на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно вивчивши обставини справи,дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений обґрунтовано,підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до вимог ст.1220 ч.1,1222 ч.1,1223 ч.2,1261 ч.1 ЦК України, позивач є спадкоємцем за законом першої черги,до якого право власності на спадкове майно переходить на загальних підставах.

З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_2 № 15/2022 встановлено,що 19.01.2022 р.до П`ятої Запорізької державної нотконтори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 звернувся син спадкодавиці ОСОБА_1 ,який вказав про відсутність інших спадкоємців .

До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 входить 308/500 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ,а також 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

За заявою уповноваженого представника ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки за вказаною вище адресою, 02.07.2025 р. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину на 308/500 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 .

Постановою нотаріуса від 03.07.2025 р.було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав,що договір купівлі-продажу цього нерухомого майна був укладений 14.06.1996 р.на Запорізькій будівельній торговій біржі та не посвідчений нотаріально,зазначений правовстановлюючий документ нотаріусом не прийнятий до уваги на підтвердження права власності ОСОБА_2 на вказане вище нерухоме майно як такий,що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.4.9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,затвердженого наказом від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595,свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Згідно п.4.16 цього ж Порядку, видача свідоцтва про право на спадщину на майно,право власності на яке підлягає державній реєстрації,проводиться нотаріусом після подання документів,що посвідчують право власності на таке майно,та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Як передбачено ст.49 Закону України «Про нотаріат»,главою 13 розділу 1 вказаного вище Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії,якщо не подано документи,необхідні для її вчинення.

Відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно постановою від 03.07.2025 р.нотаріус вказав,що право власності ОСОБА_2 на спадкове майно підтверджується договором купівлі-продажу частини житлового будинку,який не посвідчений нотаріально,з цих підстав не прийнятий до уваги як документ,необхідний для вчинення нотаріальної дії.

З матеріалів справи вбачається,що право власності на 11/25 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 спадкодавець ОСОБА_2 ,набула 14.06.1996 р.на підставі договору купівлі-продажу,укладеного на Запорізькій будівельній товарній біржі за № 394.

Згідно із пунктом 5 цього договору, продаж вчинено за 73675632 карбованця, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору.

Також у договорі (п.9)зазначено, що він підлягає реєстрації в Запорізькому бюро технічної інвентаризації.

Даний договір відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу»,укладений на Запорізькій будівельній товарній біржі та зареєстрованоий ЗМБТІ за №9469 у реєстрову книгу № 58 25.06.1996 року.

Згідно зі статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

У даному випадку біржова угода укладена у 1996 року, тому спірні правовідносини щодо набуття права власності ОСОБА_2 на майно,яке входить до складу спадщини після її смерті ,врегульовані нормами Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов?язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов?язків.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року, далі Цивільний кодекс УРСР) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Частина перша статті 47 Цивільного кодексу УРСР вказує на те, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частина друга статті 47 Цивільного кодексу УРСР).

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди. Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ "Про товарну біржу" N 1956-XII від 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству N 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за N 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року за N 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання договору купівлі-продажу 14.06.1996 р.існувала певна правова невизначеність у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК УРСР (1963 року) договір купівлі-продажу житлових будинків повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано :судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 14.06.1996 року № 394 слідує, що ця угода укладена на Запорізькій будівельній товарній біржі відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу».

Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ (в редакції станом на 16 лютого 1993 року), біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

За своїм змістом договір № 394 від 14.06.1996 р. відповідає вимогам, переліченим у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ.

Зважаючи на приписи частини четвертої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» означена біржова угода не підлягала нотаріальному посвідченню. Відповідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) ця біржова угода підлягала реєстрації у відповідному Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомості.

Зазначена вимога чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства була виконана та проведена реєстрація отриманої у власність ОСОБА_2 квартири, про що свідчить реєстраційне посвідчення на договорі,наданому до матеріалів справи.

Зі змісту договору від 14.06.1996 року № 394 слідує, що його сторонами дотримано вимог статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме: продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього обумовлену суму.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу (у редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

Суд при розгляді цієї справи встановив, що при вчиненні договору купівлі-продажу частини будинку дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов?язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу будинку. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

На час звернення позивача до суду з цим позовом,нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу вказаного вище нерухомого майна неможливо,права ОСОБА_2 на майно,яке є предметом спору,ніким не оспорюються,було набуто у власність спадкодавцем правомірно,відповідно до чинного на той час законодавства.

Як роз`яснено п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р.»Про судову практику у справах про спадкування»,свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, вимоги спадкоємця про визнання права власності на спадкове майно можуть бути предметом розгляду судом після завершення процедури нотаріального розгляду письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством,яка завершується винесенням нотаріусом відповідної постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Зазначені вище обставини перешкоджають позивачу захистити свої спадкові права в позасудовий спосіб і є підставою для визнання за ним права власності на спадковий житловий будинок,що відповідає приписам ст.16 ЦК України про право на захист особою свого цивільного права шляхом визнання за ним права власності на майно.

На підставі ст.ст. 49,128,153 ЦК УРСУ(в ред.1961 р.),ст.16, 1220 ч.1,1222 ч.1,1223 ч.2,1261 ч.1 ЦК України ,ст.3,10,11,57,60,61,212 -215,218,224-225,294 ЦПК України,суд-

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11/ 25 (одинадцять двадцять п`ятих)часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України,зазначаються наступні відомості:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідач:Запорізька міська рада,адреса місцезнаходження м.Запоріжжя,проспект Соборний 206.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 20.01.2026 р.

Суддя Ю.А.Галущенко