Рішення № 133472847, 20.01.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 202/4703/25

Провадження № 2/333/463/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Березовської Д.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

13.08.2025 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з Індустріального районного суду м. Дніпра для розгляду за підсудністю надійшли матеріали справи за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.11.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1303-4962, відповідно до якого остання отримала в кредит грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі: знижена % ставка 1,20 % в день, стандартна % ставка 1,50 % в день, базовий період 14 днів; на строк 300 днів, комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту. Однак відповідач належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті процентів, у зв`язку з чим станом на 04.04.2025 року утворилась заборгованість в загальній сумі 111 660,00 грн., яка складається із простроченої заборгованості за кредитом 20 000,00 грн., простроченої заборгованості за процентами 89 160,00 грн., простроченої заборгованості по комісії за видачу кредиту 2 500,00 грн. Позикодавцем прийнято рішення про можливість застосування до позивальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 12 160,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 99 500,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, а саме: прострочену заборгованість за кредитом 20 000,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами 79 500,00 грн., що разом становить 99 500,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп.

Ухвалою суду від 13.08.2025 року було відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою суду від 07.10.2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти постановлення заочного рішення в справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстрованим постійним місцем проживання якої є тимчасово окупована територія Запорізької області, м. Мелітополь, повідомлена про розгляд справи шляхом подачі оголошення на офіційному сайті «Судова влада».

Приймаючи до уваги те, що судом виконані вимоги щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у спосіб передбачений законом та з огляду на те, що відповідач відзив на позов не подала, суд вважає за можливе постановити по справі судове рішення на підставі письмових доказів, які наявні у справі.

Ухвалою суду від 20.01.2026 року зазначений позов вирішено розглянути заочно на підставі наявних у справі доказів.

Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Частиною першою ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У п. 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, підкреслюється у п.п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»).

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Отже, без здійснення вказаних дій (введення одноразового паролю) кредитний договір не був би укладений сторонами.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, договір про відкриття кредитної лінії від 17.11.2023 року № 1303-4962 Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «НА ВСЕ», Паспорт споживчого кредиту Інформація, що надається споживачу для укладення договору про споживчий кредит, Додаток № 3 до договору про відкриття кредитної лінії від 17.11.2023 року № 1303-4962, Додаток № 4 до договору про відкриття кредитної лінії від 17.11.2023 року № 1303-4962, підписані ОСОБА_1 (позичальником) шляхом заповнення одноразового ідентифікатору (паролю А9428) відповідно до норм ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Окрім цього, факт отримання грошових коштів відповідачем від позивача в розмірі 20 000,00 грн. підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему LiqPay 17.11.2023 року суми кредиту на номер картки НОМЕР_1 , яка вказана в реквізитах позичальника (п. 12 договору) (а.с. 19-25, 26-28).

Як вже зазначалось, відповідно до п. 4.6. укладеного кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,50%.

Отже, суд вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин, узгодженість процентної ставки.

Окрім того, відповідач, підписуючи 17.11. 2023 року електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1303-4962 ознайомлювалася з умовами цього договору в повному обсязі.

Так, за розрахунком позивача, за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 20 000,00 грн. за період з 17.11.2023 року по 04.04.2025 року.

Перевіривши розрахунок відсотків за користування кредитом за період з 17.11.2023 року по 04.04.2025 року в сумі 89 160,00 грн., суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність умовам укладеного Договору про відкриття кредитної лінії від 17.11.2023 року № 1303-4962 та Додаткових угод до нього, які підписані відповідачем без жодних претензій та зауважень.

Скористатись Програмою лояльності для споживачів фінансових послуг є право позивача, тобто зменшити суму боргу, а отже сума відсотків в розмірі 79 500,00 грн., яка просить стягнути позивач не порушує умов укладеного договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.

Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Підписуючи 17.11.2023 року електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1303-4962 відповідач погодилася з усіма пунктами цього договору та взяла на себе низку зобов`язань, які в подальшому не виконала.

Договірні правовідносини, які виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг підпадають під дію ч. 1 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.04.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 03.07.2019 року № 342/180/17-ц зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Суд звертає увагу, що зазначені норми законодавства застосовуються у випадку укладення кредитного договору між фізичною особою та банківською установою, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг.

Спірні правовідносини в поточній цивільній справі виникли внаслідок укладення електронного Договору про відкриття кредитної лінії № 1303-4962 від 17.11.2023 року.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 401/9687/12 зазначено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу грошових коштів позивачем у розмірі 20 000,00 грн. за Договором про відкриття кредитної лінії № 1303-4962 від 17.11.2023 року.

Як вже неодноразово зазначалось, відповідно до п. 4.6. укладеного кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,50%.

Враховуючи викладене, матеріали справи містять належні та достатні докази, які дають можливість встановити суму заборгованості, як за тілом кредиту, так і за відсотками за його користування.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 20 000,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 79 500,00 грн. відсотків за користування кредитом є доведеними, обґрунтованими та підтвердженими доданими документами. У зв`язку з чим, задовольняються судом.

Згідно з ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 281-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, адреса: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) заборгованість за кредитним договором № 1303-4962 від 17.11.2023 року в розмірі 99 500 (дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, адреса: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) 40 коп.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 січня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик