Рішення № 133454479, 20.01.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 р. № 640/10145/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. у порядку письмового провадження розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Світ-БУД ЛТД", вул. Привокзальна, 1А,м. Шостка,Шосткинський р-н, Сумська обл.,41100,вул. Соборна, 16,с. Софіївська Борщагівка,Бучанський р-н, Київська обл.,08131 до відповідачаКиївської митниці, бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124, провизнання протиправним та скасування рішення від 11.12.2019 №UA 100000/2019/100002/2,

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Світ-БУД ЛТД" (далі позивач, ТОВ "Світ-БУД ЛТД") з адміністративним позовом до Київської митниці (далі - відповідач) та просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2019 року № UA100000/2019/100002/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 22.05.2019 року 34-SB, укладеного між ТОВ "Світ-БУД ЛТД" і компанією «XINHUA ELEKTRICAL CO.LTD OF GUANGDONG», (Китай), до Київської митниці 10.12.2019 року було подано митну декларацію № UA100320.2019.633731, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України. Однак, не зважаючи на подання позивачем всіх передбачених Митним кодексом України документів, відповідачем винесено рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2019 року № UA100000/2019/100002/2, згідно з яким заявлену декларантом митну вартість товару скориговано «за резервним методом». Просить задовольнити позов.

Ухвалою від 21.04.2025 року суд прийняв до свого провадження справу за вищевказаним позовом та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 12.06.2025 року суд замінив по адміністративній справі №640/10145/20 відповідача Державну митну службу України на належного відповідача Київську митницю.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих документів за митною декларацією № UA100320.2019.633731 встановлено, що надані декларантом для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, Надані платіжні документи №№ 4JBKLJ0, 80JBKLJC в графі призначення платежу містять лише посилання на ЗЕД контракт. А так як, загальна вартість контракту становить 187 240 EUR, то невідомо яка частина коштів сплачувалася. Також, зазначив, що платіжний документ № 4JBKLJ0 датований 03.06.2019, при цьому інвойс № XHUKR191553 від 21.10.2019. В той же час відповідно до пункту 1.1 контракту № 34-SB Покупець оплачує товар за інвойсом щодо кожної поставки. Тобто, платіжний документ № 4JBKLJ0 не стосується даної поставки товару. Варто звернути увагу, що відповідно до п. 4.1 контракту № 34-SB повна передплата за товар здійснюється перед виробництвом товару. При цьому платіжний документ № 80JBKLJC датований 05.12.2019 тобто після дати коносаменту. Таким чином, в митного органу виникли сумніви щодо можливого здійснення більшої кількості платежів. На підтвердження даних про вартість перевезення товару декларант надає Довідку про транспортні витрати № 743 від 05.12.2019, проте згідно статті 9 Закону України «Про транспортно- експедиторську діяльність» у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Декларантом до митного оформлення подано копію митної декларації країни відправлення від 28.10.2019 №№ 515820190589264298, в якій зазначено, що поставка товару здійснюється за коносаментом № WLC 19101023. Коносамент № WLC 19101023 не подано до митного оформлення. Натомість було надано внутрішній коносамент перевізника BILL OF LADING. Розбіжності, також були виявлені АСАУР, що є додатковим підтвердженням правомірності висновків митниці та спірного рішення. Тому, відповідач вважає своє рішення правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти обґрунтувань відповідача, повністю підтримує позовні вимоги та додатково зазначає, що відповідно до умов контракту від 22.05.2019 №34-SB, покупець повинен оплатити 20 % передплати, а залишок 80% визначеної вартості партії товару після отримання копії коносаменту. Так платіжним дорученням від 03.06.2019 зроблено передплату відповідно до зробленого замовлення, а залишок суми, вже після виготовлення замовлення, визначення остаточної вартості партії товару, вже по інвойсу від 21.10.2019 05.12.2019 після отримання копії коносаменту від 28.10.2019. Сума обох платіжних доручень відповідає сумі зазначеній в інвойсі і складає 42147,18 доларів США. Тобто платіжні доручення можливо ідентифікувати з поставленою партією товару. А також, надає пояснення, що на адресу відповідача було надано довідку про транспортні витрати від 05.12.2019 №483 по доставці контейнеру на адресу ТОВ «СВІТ-БУД ЛТД» від місця завантаження (на умовах FOB LELIU) до митного кордону України (Одеський морський торговий порт) на підставі коносаменту від 28.10.2019 №G0119101013, договір транспортного експедирування від 15.06.2017 №06/17-2017. За умов надання такої довідки про транспортні витрати перевізника, договору транспортного експедирування, додаткової угоди до договору транспортного експедирування, коносаменту, інші документи, не потрібні.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких додатково надає пояснення щодо Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів, що забезпечує застосування автоматизованого контролю із застосуванням СУР для визначення форм та обсягів митного контролю і наполягає, що у контексті цієї справи, спрацьовування профілів ризику 105-2, 106-2 є додатковою, обґрунтованою підставою для посадової особи митного органу прийняти рішення про витребування додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість.

Від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких повністю підтримує позовні вимоги та додатково пояснює хронологію подій щодо придбання ввезеного на митну територію товару.

Від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що докази надані до позову повинні бути подані державною мовою.

Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та компанією XINHUA ELECTRICAL CO LTD OF GUANDONG (Китай) укладено зовнішньоекономічний контракт від 22.05.2019 року № 34-SB.

Позивачем з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання вищезазначеного контракту було подано електронну митну декларацію № UA100320.2019.633731, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України.

При подані відповідачу були подані документи: пакувальний лист від 21.10.2019 року, рахунок фактура (інвойс) №XHUKR191553, коносамент від 28.10.2019 року №G0119101013, автотранспортна накладна від 09.12.2019 року №483, банківські документи №80JBKLJC від 05.12.2019 року та № 4JBKLJ0 від 03.06.2019 року, рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг № 2387 від 05.12.2019 року, документ на підтвердження вартості перевезення товару від 05.12.2019 року №473, прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 21.10.2019 року, зовнішньоекономічний дговір (контракт) від 22.05.2019 року № 34-SB, договір про надання послуг митного брокера, договір про перевезення від 15.06.2017 року № 06/17-2017, доручення №20/07 від 16.06.2019 року, доручення №55 від 20.11.2019 року, декларація країн відправлення та її переклад.

10.12.2019 року від відповідача надійшло повідомлення про необхідність подати додатково наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, в якому зазначено, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом з митною декларацією документів, встановлено що документи містять розбіжності та запропоновано додаткові документи.

12.12.2019 року позивачем подано відповідачу додатково: договір про транспортно експедиційні послуги № 06/177-2017, довідка про транспортні витрати № 743 від 05.12.2019 року, рахунок фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №2387 від 05.12.2019 року, прайс-лист виробника від 21.10.2019 року, банківські документи №80JBKLJC від 05.12.2019 року та № 4JBKLJ0 від 03.06.2019 року, доручення на транспортно-експедиційні послуги №55 від 20.11.2019 року, декларація країни відправлення та її переклад.

Також, в заяві позивачем надані пояснення щодо неможливості надання висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією та про неможливість подати страхові документи оскільки товар додатково не страхувався.

Розглянувши надані позивачем документи Київською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2019 року №UA100000/2019/100002/2.

Вважаючи протиправним рішення відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Положення ст. 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Із положень частин 1 та 2 ст. 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

За приписами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

За приписами ч. 5 ст. 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).

За приписами положень статей 57, 58 МК України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Єдиними підставами, які надають митному органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Водночас, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 по справі 809/1469/16, від 04.06.2020 у справі №1.380.2019.001823, від 01.04.2021 у справі № 260/695/19.

Так, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598).

Отже, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18.

У спірному рішенні про коригування митної вартості товарів від 25.09.2024 року №UА100380/2024/000083/2 вказано, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, зокрема в оскаржуваному рішенні митний орган посилається на неподання декларантом до митного оформлення перевізних документів.

Відповідно до "Правил заповнення декларації митної вартості" затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 № 599, та для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

В даному випадку позивачем надавалась довідка про транспортні витрати від 05.12.2019 №483 по доставці контейнеру на адресу ТОВ «СВІТ-БУД ЛТД» від місця завантаження (на умовах FOB LELIU) до митного кордону України (Одеський морський торговий порт) на підставі коносаменту від 28.10.2019 №G0119101013, договір транспортного експедирування від 15.06.2017 №06/17-2017.

Також, до митного оформлення на підтвердження митної вартості було надано зовнішньоекономічний контракт, інвойс, коносамент, платіжний документ, що стосуються товару який постачається, розрахунок вартості перевезення імпортованого товару до митного кордону України, які в своїй сукупності надають можливість встановити складові митної вартості товару.

Отже, декларантом на підтвердження транспортної складової митної вартості надано митному органу усі наявні документи, які в сукупності обґрунтовують надання транспортних послуг, їх об`єм та вартість.

Стосовно тверджень відповідача про те, що здійснення оплати поставленого товару до виставлення інвойсу, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до умов контракту від 22.05.2019 №34-SB, покупець повинен оплатити 20 % передплати, а залишок 80% визначеної вартості партії товару після отримання копії коносаменту. Платіжним дорученням від 03.06.2019 зроблено передплату відповідно до зробленого замовлення, а залишок суми, вже після виготовлення замовлення, визначення остаточної вартості партії товару, вже по інвойсу від 21.10.2019 05.12.2019 після отримання копії коносаменту від 28.10.2019. Сума обох платіжних доручень відповідає сумі зазначеній в інвойсі і складає 42147,18 доларів США. Тобто платіжні доручення можливо ідентифікувати з поставленою партією товару.

Порядок розрахунків між суб`єктами господарювання є господарськими операціями, а в силу ст. 53 МК України, не передбачено обов`язкове підтвердження передплати, так як відповідно до частини 2 статті 53 МК України встановлено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Щодо розбіжностей в експортній декларації в номері коносаменту з номером коносаменту наданому з митною декларацією для розмитнення товару, то зазначаємо вага та вартість імпортованого товару партії товару, що розмитнювався (згідно інвойсу від 21.10.2020 №ХHUKR 191553), а різницю в номеру коносаменту обумовлено транспортною логістикою перевізника в межах Китаю, однак декларації країни відправлення, зазначені відомості щодо особи, яка отримує товар, вартість поставленого товару, номер інвойсу, комплектність та інше.

А в наслідок, того, що в силу ст. 53 МК України, митна декларація країни відправлення не обов`язковим документом, який подається для здійснення митних процедур, а має лише інформаційний, консультативний характер. Крім цього, номер коносаменту жодним чином не впливає на визначення митної вартості поставлених товарів.

Щодо не зазначення позивачем в платіжних дорученнях №4JBKLJ0 від 03.06.2019 та від 05.12.2019 №80JBKLJС в призначені платежу інвойсу, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що оплата покупцем за товар постачальнику на суму 42147,78 дол. США підтверджується платіжним дорученнями в іноземній валюті (SWIFT) №4JBKLJ0 від 03.06.2019 та від 05.12.2019 №80JBKLJС в якому наявне посилання на контракт № 34 SB від 22.05.2019 року.

Загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (надалі - Порядок №216).

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит "Призначення платежу" в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019року у справі № 810/2784/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, відсутність в платіжному документі вказівки на інвойс самостійно не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації платежу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.

Враховуючи наведене, Суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Щодо надання позивачем документів без урахування статті 254 МК України, тобто без перекладу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

З метою вирішення питання практичної реалізації Угоди про інформаційне забезпечення між Держмитслужбою та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати, 02.08.2010 підписано протокол, яким передбачено, зокрема, що експортна митна декларація на товари походженням з КНР може використовуватися митними органами України як додаткова довідкова інформація за умови верифікації такої декларації та її перекладу на державну мову Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов`язку подання документів саме українською мовою.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18 зазначив, що митний орган відповідно до статті 254 МК України вимагає переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Відтак, вимога органу доходів і зборів про надання перекладу документів українською мовою є правомірною лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18, від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, від 25.11.2020 у справі № 640/4941/19.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження звернення до позивача з вимогою про необхідність надання перекладу на українську мову документів, які були подані до митного оформлення, з обґрунтуванням необхідності перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації (із зазначенням про те, які саме відомості необхідно перевірити або підтвердити).

Отже, надані позивачем документи без перекладу використовується митними органами виключно як додаткова довідкова інформація.

При цьому, суд звертає увагу, що декларація країни відправлення надавалась позивачем з перекладом.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що висновки у рішенні про коригування митної вартості щодо неможливості визначення митної вартості товарів за основним методом є необґрунтованими, оскільки декларант подав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни товару, а зазначені документи не містили розбіжностей щодо вартості та вказували, що їх дані піддаються обчисленню. У свою чергу відповідач не довів обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

Разом з тим, як встановлено судом, спірне рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованих митним органом та фактів, які вплинули на такі коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Відповідач обмежився лише посиланням на номер та дату митної декларацій, які були взяті за основу для коригування митної вартості оцінюваних товарів, не навівши при цьому жодних пояснень зроблених коригувань, зокрема, не зазначив митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТ ЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, та інші комерційні умови поставки, не здійснив порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, та не обґрунтував правомірність застосування такої інформації у випадку позивача, а також не відобразив у спірному рішенні взаємозв`язок між (1) різницею параметрів оцінюваного товару та товару, взятого за основу для коригування та (2) розбіжностями цін оцінюваних товарів та товару, взятого за основу для коригування.

Водночас, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі № 120/2634/19-а.

Разом з тим, відповідачем безпідставно здійснено визначення митної вартості товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав.

За таких обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2019 року № UA100000/2019/100002/2.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України підлягає стягненню з відповідача на користь бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 2102 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договору про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт.

Відповідач у відзиві зазначив про не співмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тому, зважаючи на обсяг матеріалів справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складність справи, значення справи для позивача, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-БУД ЛТД" (вул. Привокзальна, 1А,м. Шостка,Шосткинський р-н, Сумська обл.,41100, ідентифікаційний код 41089394) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124, ідентифікаційний код43997555) про визнання протиправним та скасування рішення від 11.12.2019 №UA 100000/2019/100002/2, задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.12.2019 №UA 100000/2019/100002/2.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124, ідентифікаційний код43997555) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-БУД ЛТД" (вул. Привокзальна, 1А,м. Шостка,Шосткинський р-н, Сумська обл.,41100 ідентифікаційний код 1089394) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2102 грн (дві тисячі что дві гривні) та у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн (чотири тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. С. Брагар