Ухвала суду № 133452183, 16.01.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/12477/25

Провадження №1-кп/523/853/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2026 року м. Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

в присутності обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України

В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 доповів про можливість призначення обвинувального акту до судового розгляду та окрім того, просив задовольнити подане клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, мотивуючи клопотання тим, що останній може:

- переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому тяжких злочинів, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна.

Вищевикладене свідчить також про те, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжких злочинів, може переховуватись від органів досудового розслідування на території України під час дії воєнного стану в країні, або несанкціоновано залишити територію з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.

У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.

Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом для обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

У п. 60 рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти Росії» від 21.07.2003 суд відзначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, у якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.

Крім того, будучи раніше судим за тяжкий злочин, ОСОБА_6 обізнаний з методами робити правоохоронних органів та органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити несанкціонований перетин державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску тощо, враховуючи межування Одеської області із територією Республіки Молдова, а тому існує висока ймовірність його втечі з постійного місця проживання та реєстрації з метою подальшою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування, оскільки ОСОБА_6 не одружений, не має офіційного місця працевлаштування;

- незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки на даний час в кримінальному проваджені, встановлюються особи, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, а також яким можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Перебуваючи на волі ОСОБА_6 може здійснювати тиск на свідків, з метою змінити показання, дані під час досудового розслідування, так як під час судового розгляду усі свідки ще не допитані, а відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства жоден доказ, зібраний під час досудового розслідування, не має наперед встановленої сили та досліджується безпосередньо під час судового розгляду;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки серед оточення ОСОБА_6 можуть бути невстановлені спільники вчинення даного кримінального правопорушення, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_6 будучи раніше судимим за тяжкий злочин, обізнаний з формами та методами роботи співробітників правоохоронних органів, та може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вплинути на учасників кримінального провадження шляхом підкупу, погроз, тиску тощо;

- вчинити нові кримінальні правопорушення та/або продовжити свою злочинну діяльність, оскільки характер та спосіб вчинених дій, тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дають підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_6 може вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачений має нестійкі соціальні зв`язки, негативно характеризується за місцем проживання;

прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання прокурора;

захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 не заперечувала проти призначення обвинувального акту до судового розгляду та клопотання прокурора;

обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку свого захисника.

Суд, з`ясувавши позицію учасників судового розгляду, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього документи, приходить до висновку про можливість призначення обвинувального акту й додатків до нього до судового розгляду.

Так, обвинувальний акт складений слідчим, в цілому відповідно до вимог ст.291 КПК України, прокурором дотримані вимоги територіальної підсудності, підстав для закриття провадження або повернення обвинувального акту прокурору на теперішній час не встановлено.

У підготовчому судовому засіданні будь-яких клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, а також з інших питань, передбачених ч.2 ст.315 КПК України, не заявлено.

Стосовно клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд приходить до наступних висновків.

Згідно до ст.331 КПК України, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Згідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст.178 КПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України Кримінальне Процесуальне Законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджувалися матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень. Згідно обвинувального акту, ОСОБА_6 , на даній стадії судового провадження обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії нетяжкого та тяжких злочинів.

Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштований, одруженого(згідно вироку Хаджибейського районного суду м. Одеси), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого.

На даний час є достатні підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі з огляду на санкцію статті в обвинувальному акті може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду на території України з метою уникнення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, як особисто, так і через третіх осіб, з метою дачі ним неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки серед оточення ОСОБА_6 можуть бути невстановлені спільники вчинення даного кримінального правопорушення, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб; вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачений має нестійкі соціальні зв`язки та негативно характеризується за місцем проживання.

Суд вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, неможливо, зважаючи на вище перелічені ризики.

Вказані обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений ОСОБА_8 буде перешкоджати виконанню покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.

Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 2 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Вирішуючи питання щодо встановлення застави, суд приймає до уваги обставини кримінальних правопорушень, у яких підозрюється обвинувачений ОСОБА_6 , майновий стан останнього, виходячи з практики ЄСПЛ, вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, суд не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне клопотання прокурора частково задовольнити та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м`якого запобіжного, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та запобігти можливим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, враховується необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

ПОСТАНОВИВ:

Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України, на 16.01.2026р. о 14 год. 30 хв., у відкритому судовому засіданні, в залі №4 Пересипського районного суду м. Одеси, за участю учасників судового розгляду.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити частково.

Продовжити запобіжний захід ОСОБА_6 , у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів - до 16.03.2026 року, включно.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 266240 грн.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися за межі Одеського району, Одеської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші можливо наявні документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали направити в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1