Ухвала суду № 133441561, 19.01.2026, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/198/25

Провадження № 4-с/353/2/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого-судді Мотрук Л.І.,

за участі секретаря судового засідання Стельмах В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в м. Тлумач цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, -

в с т а н о в и в :

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федорончук Андрій Володимирович звернувся в суд із скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни щодо повернення виконавчого документа стягувачу, виданого Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області 01.08.2025 року про стягнення витрат на правову допомогу, без прийняття до виконання; скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 18.11.2025 року; зобов?язати головного державного виконавця Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яну Василівну повторно розглянути заяву про примусове виконання рішення з урахуванням висновків суду; стягнути судові витрати. Вимоги скарги мотивував тим, що 18.11.2025 року ОСОБА_1 , як стягувач, звернулася до Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення (виконавчий лист у справі № 353/198/25 від 01.08.2025 року, що видав Тлумацький районний суд Івано-Франківської області). Згідно з цим виконавчим листом суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн 00 коп витрат на правову допомогу. 18.11.2025 року головним державним виконавцем Городенківського ВДВС Москалюк Мар`яною Василівною складено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання відбулося на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, виконавче провадження станом на дату подання скарги не відкрито, ідентифікатор виконавчого провадження відсутній у зв?язку з поверненням виконавчого документа без прийняття до виконання. Вважає такі дії державного виконавця неправомірними, та такими, що суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження», що порушують право на виконання судового рішення.

Щодо поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця вказав, що 27.11.2025 року ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення (вчинення дій) державного виконавця. 01.12.2025 року скаргу на дії державного виконавця було подано до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, однак її було повернуто без розгляду. 13.12.2025 року скаргу на дії державного виконавця було повторно подано до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, однак її було повернуто без розгляду. Тому просить суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду із скаргою та поновити строк на оскарження повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Скаржник, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Федорончук А.В. у судове засідання не з`явилися, однак від представника 19.01.2026 року на адресу суду надійшло клопотання, у якому вимоги скарги підтримав, просив її задовольнити та розгляд скарги здійснювати без їхньої участі (а.с. 49-50).

Представник Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на адресу суду направив заперечення на скаргу на дії державного виконавця, у якій просив у її задоволенні відмовити. Обґрунтовуючи заперечення на скаргу, зазначив, що державним виконавцем при перевірці виконавчого документа встановлено, що останнє відоме місце проживання боржника: АДРЕСА_1 , що не підпадає по територіальності до Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Також стягувач у заяві про прийняття до виконання виконавчого листа № 353/198/25 від 01.08.2025 року, не вказала про місце реєстрації чи проживання боржника. Дії державного виконавця здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та в межах його повноважень. Після уточнення повних та достовірних відомостей щодо місця проживання або фактичного перебування боржника, стягувач має право повторно пред?явити виконавчий документ до виконання. Вважає, що оскільки, подана на дії державного виконавця скарга є безпідставною в цілому, то і вимоги про стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню. Крім того, договір про надання правничої допомоги № 30 від 12.07.2024 року укладено адвокатським бюро «Андрія Федорончука» із ОСОБА_3 , тобто із особою відмінною від особи скаржника, а тому, виходячи з наведених вище розбіжностей, адвокатське бюро «Андрія Федорончука» в особі адвоката Федорончука А.В. не набуло процесуального статусу представника скаржника ОСОБА_1 , що є окремою підставою для відмови у задоволенні скарги (а.с. 46-47).

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

01.08.2025 року Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 353/198/25 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу (а.с. 7).

У даному виконавчому листі вказано, що місце реєстрації ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

18.11.2025 року головним державним виконавцем Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк М.В. винесено повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с. 6).

Підставою повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державним виконавцем зазначено наступне: «пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю».

Правовою підставою такого рішення державним виконавцем зазначено пункт 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на незаконність вищевказаного повідомлення, представник стягувача звернувся до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області з даною скаргою.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 5 зазначеного Закону, визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій статті 431 ЦПК України, передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлює, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Як визначено ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Так, згідно оскаржуваного повідомлення від 18.11.2025 року вбачається, що виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

За змістом статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Виходячи із вищенаведеного, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобтоЗакону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

Отже, відкриття виконавчого провадження за зареєстрованою адресою місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, виходячи із вказаних норм чинного законодавства, змісту оскаржуваного повідомлення, суд вважає, що в даному випадку повернення виконавчого документу згідно п. 10 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» є необґрунтованим та передчасним.

За таких обставин суд приходить до висновку про неправомірність дії головного державного виконавця Городенківського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни щодо повернення виконавчого документа стягувачу, виданого Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області 01.08.2025 року про стягнення витрат на правову допомогу, без прийняття до виконання та необхідність його скасування із зобов`язанням старшого державного виконавця повторно розглянути заяву.

Нормою частини 1 статті 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Частиною другою статті 449 ЦПК України визначено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (частина статті в редакція на час звернення зі скаргою).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

В обґрунтування поважності причин пропущення десятиденного строку звернення до суду скаржника зазначає, що про оскаржуване повідомлення дізналася 27.11.2025 року; 01.12.2025 року скаргу на дії державного виконавця було подано до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, однак її було повернуто без розгляду; 13.12.2025 року скаргу на дії державного виконавця було повторно подано до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, однак її було повернуто без розгляду.

Отже, строк на звернення до суду із скаргою на думку суду пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.

Імперативним приписом частини 2 статті 449 ЦПК України закріплено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина 1 статті 127 ЦПК України).

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі викладеного суд вважає, що доводи скаржника про незаконність оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документу, із зобов`язанням вчинити дії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Так, адвокат Федорончук А.В. подав заяву про стягнення судових витрат, у якій просив стягнути із Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 5600 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу, 1211 грн 20 коп судового збору та 945 грн 00 коп витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється виключно у випадках та в розмірах, прямо визначених законом. Водночас ставки судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця Законом України «Про судовий збір» не передбачено.

За відсутності встановленої законом ставки судового збору, обов`язок зі сплати такого судового збору у заявника не виникає, а тому відсутні правові підстави щодо стягнення судового збору із Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Разом із цією заявою представник заявника подав докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу: договір про надання правової допомоги № 30 від 12.07.2024 року, додаткову угоду № 5 до договору про надання правової допомоги № 30 від 12.07.2024 року, акт про надану правову допомогу до договору про надання правової допомоги № 30 від 12.07.2024 року, ордер на надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5600 грн не є співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час та витрачений на виконання відповідних робіт.

Оскільки вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем про стягнення витрат до 3000 грн 00 коп.

На підставі наведеного, відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» та керуючись ст. 137, 260, 261, 354, 447-452 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в :

Поновити строк оскарження повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання головного державного виконавця Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни від 18.11.2025 року.

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - задовольнити.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яни Василівни щодо повернення виконавчого документа стягувачу, виданого Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області 01.08.2025 року про стягнення витрат на правову допомогу, без прийняття до виконання.

Скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 18.11.2025 року.

Зобов?язати головного державного виконавця Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Москалюк Мар`яну Василівну повторно розглянути заяву про примусове виконання рішення.

Стягнути з Городенківського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

ГоловуючийЛ. І. МОТРУК