Рішення № 133431983, 19.01.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2545/25

Провадження № 2/347/234/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

19 січня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

секретаря Сумарука І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

03.12.2025 року представник позивача Лисенко О.С. в системі Електронний суд подала позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3 30.06.2024 року було укладено Кредитний договір (оферти) №30.06.2024-100000904, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», шляхом підписання його відповідачем Баб?юком Ю.Велектронним підписом одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення). Відповідно до умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі 11000 грн. строком на 140 днів, з датою повернення 16.11.2024 року, з фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредитування, а також з комісією пов?язаною з наданням кредиту у розмірі 20% від суми кредиту та дорівнює 2200 грн. та неустойкою 110 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов?язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов?язання.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_4 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 34100 грн., що складається з тіла кредиту в розмірі 11000 грн., процентів у розмірі 15400 грн., комісії (пов?язаної з наданням кредиту) 2200 грн. та неустойка в розмірі 5500 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

У зв?язку із наведеним, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 у розмірі 34100 грн., а також судові витрати у розмірі 2422,40 грн. сплаченого судового збору.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Заяви, та клопотання учасників справи.

Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з?явилася, однак в позовній заяві просила проводити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами. Проти заочного розгляду справи не заперечила.

Відповідач в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав.

Судом також розміщувалось оголошення на сайті про виклик відповідача в судове засідання (а.с.45).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 09.12.2025 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторони відповідача, призначено справу до судового розгляду на 19.01.2026 року.

Про судове засідання відповідач повідомлявся належним чином, однак на адресу суду повернулося поштове відправлення з довідкою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.47), що також підтверджується трекінгом перевірки статусу поштового відправлення (а.с.48).

Проте довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду (Постанова КЦС ВС від 10.05.2023 року справа №755/17944/18 (61-185св23)).

Одночасно із цим, судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/2545/25 відповідача ОСОБА_2 (а.с.45).

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подавав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом установлено, що 30.06.2024 року відповідач ОСОБА_4 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», одноразовим ідентифікатором (код з смс повідомлення) підписав Паспорт споживчого кредиту (а.с.18-20), Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії)(оферта)(а.с.21-27), Заявку (а.с.27-29) та Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) (а.с.29-31), уклавши таким чином із позивачем ТОВ «Споживчий центр» кредитний договір №30.06.2024-100000904.

Відповідно до копії повідомлення наданого ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за №113-2611 від 26.11.2025 року, - вказане товариство повідомило позивача ТОВ «Споживчий центр», що відповідно до укладеного між ними договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року, ТОВ «УПР» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 30.06.2024 року на суму 11000 грн. на номер картки НОМЕР_1 , в системі іРау.ua, призначення платежу: видача за договором кредиту №30.06.2024-100000904 (а.с.33).

З копії скріншотаBank ID, встановлено інформацію необхідну для підтвердження особи позичальника (зворот а.с.33).

Відповідно до копії Договору про надання послуг з переказу коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» встановлено загальні положення, предмет договору, права і обов?язки сторін та інші істотні умови договору (а.с.34-35).

Згідно копії Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 року, заборгованість позичальника ОСОБА_2 по вказаному договору складає 34100 грн., з яких: 11000 грн. основний борг, 15400 грн. проценти, які нараховані за період з 30.06.2024 року по 16.11.2024 року, 2200 грн. комісія за надання та 5500 грн. - неустойка (а.с.36).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ( ОСОБА_3 ) взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем (ТОВ «Споживчий центр») за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Приписами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «Споживчий центр»).

Згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, спірні правовідносини регулюються нормами Законів України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію».

Зокрема, норми Закону України«Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»,визначають правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов`язки суб`єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Так, згідно ч.2 ст.16 ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами. Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися окремо або в сукупності.

Положеннями ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Також, відповідно до ч.ч.12-13 ст.11 ЗУ«Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно положень ст.ст.3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису відповідно до вимог законів України"Про електронні документи та електронний документообіг"та"Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що 30.06.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір (оферти) (кредитної лінії) №30.06.2024-100000904, відповідно до умов якого Позичальнику було надано кредит у розмірі 11000 грн. строком на 140 днів, зі сплатою передбачених договором відсотків.

Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання із приводу надання кредиту, які регулюються главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов`язання та договір.

Однак, всупереч умов кредитного договору №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 року відповідач ОСОБА_4 не виконав свої зобов?язання. І згідно наданого позивачем розрахунку, загальна заборгованість за вказаним договором становить 34100 грн., з яких: 11000 грн. основний борг, 15400 грн. проценти, які нараховані за період з 30.06.2024 року по 16.11.2024 року, 2200 грн. комісія за надання та 5500 грн. - неустойка.

Щодо стягнення суми комісії.

З приводу стягнення з позичальника на користь кредитора суми комісії Верховний Суду своїй постанові від 08.05.2024 року у справі №461/2735/23провадження №61-16948св23, резюмував наступне: «У справі, яка переглядається, сторони у пункті 1.5 кредитного договору встановили комісію, як «плата за обслуговування кредитної заборгованості». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, що й було домовлено сторонами у кредитному договорі від 18 березня 2021 року, тому доводи касаційної скарги, є безпідставними, а суди дійшли правильних висновків про те, що без оплати всієї суми боргу, у тому числі основного боргу, відсотків та комісій, кредитний договір не може бути припинений».

Як зазначено у п.8 Заявки Кредитного договору №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 року, сторони погодили комісію пов`язану з наданням кредиту у розмірі 20% від суми кредиту, що дорівнює 2200 грн., яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, а також сплачується згідно Графіку платежів одноразово при сплаті першого чергового платежу, тому така підлягає стягненню на користь позивача (а.с.28).

Щодо вимоги позивача про стягнення суми неустойки.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь неустойку за прострочення відповідачем виконання зобов?язань за вказаним кредитним договором у розмірі 5500 грн.

В обґрунтування правомірності такої вимоги посилався на виключення норми, яка передбачала списання кредиторами штрафних санкцій під час дії воєнного стану, а саме пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» змінами внесеними Законом України №3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року. А тому на підставі вказаних змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Однак, суд проаналізувавши норми чинного законодавства та судову практику у сфері кредитних правовідносин, доходить наступного висновку.

Так, відповідно до ч.1,2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

В свою чергу, положенням п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу ч.2 ст. 4 ЦК України.

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23) вказав, що з аналізу положень пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Таким чином, твердження позивача про те, що Законом України «Про споживче кредитування» дозволено застосування неустойки до кредитних договорів, що були укладені після 24 січня 2024 року, не спростовують того, що списання таких платежів кредитордавцем прямо встановлено в п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Тобто, в даному випадку законодавством звільнено позичальника від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення своїх кредитних (боргових) зобов?язань.

А тому, з урахуванням викладеного суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за прострочення виконання зобов?язань за кредитним договором є безпідставними.

Отже, від заявленої загальної суми заборгованості 34100 грн., яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача, слід відняти суму неустойки, яка становить 5500 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості за вказаним договором становитиме 28600 грн., а саме: 11000 грн. основний борг, 15400 грн. проценти, які нараховані за період з 30.06.2024 року по 16.11.2024 року та 2200 грн. комісія за надання.

Надати оцінку аргументам відповідача суд позбавлений можливості, оскільки такі ним не наведені.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 року у розмірі 28600 грн.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2031,67 грн. (28600 х 100% : 34100 = 83,87, 2422,40 : 100% х 83,87 = 2031,67 грн.).

На підставі статей 11, 207, 526, 549, 598, 599, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.06.2024-100000904 від 30.06.2024 року у розмірі 28600 (двадцять вісім тисяч шістсот) грн., а також 2031,67 грн. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 січня 2026 року.

Суддя Ю.С. Кіцула