Рішення № 133424315, 20.01.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2026 р. справа № 300/8984/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення за № 092850028865 від 02.10.2025, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (Відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення за № 092850028865 від 02.10.2025, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням за № 092850028865 від 02.10.2025, Відповідач-1 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності необхідного стажу роботи в шкідливих та важких умовах праці. Так, в ході розгляду наданих позивачем документів не зараховано: до страхового стажу період роботи в колгоспі з 10.05.1991 по 12.12.1991 з підстав відсутності довідки про відпрацьовані вихододні та період роботи в Калуському районному споживчому товаристві з 06.08.1997 по 25.02.1998 з тих підстав, що дати на прийняття та звільнення з роботи дописані; до пільгового стажу по Списку №2 період роботи в Івано-Франківському дочірньому підприємстві "Промаавтоматика №440" ЗАТ "Променергоавтоматика" з 16.10.2006 по 25.07.2015 з тих підстав, що довідка в графах "директор", "начальник відділу кадрів" та "головний бухгалтер" підписана однією особою. Відповідачем-1 встановлено страховий стаж позивача - 25 років 08 місяців 8 днів та пільговий стаж за Списком №2 02 роки. Поряд із цім, позивач вважає, що записи у трудовій книжці є достатньою підставою для підтвердження страхового стажу та стажу на посадах за Списком №2. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.01.2025 від Відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує, що Відповідач-1 оскаржуваним рішенням прав позивача не порушував та правомірно не врахував спірні періоди до страхового стажу. Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, у строк встановлений судом, не скористався.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та відповідними документами.

За результатом розгляду заяв позивача, за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення, якими відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.44-47).

23.09.2025 ОСОБА_1 повторно подав заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та відповідними документами.

В зв`язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення за № 092850028865 від 02.10.2025 (а.с.48,49).

Зазначеним рішенням Відповідач-1 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності необхідного стажу роботи в шкідливих та важких умовах праці. Так, в ході розгляду наданих позивачем документів не зараховано: до страхового стажу період роботи в колгоспі з 10.05.1991 по 12.12.1991 з підстав відсутності довідки про відпрацьовані вихододні та період роботи в Калуському районному споживчому товаристві з 06.08.1997 по 25.02.1998 з тих підстав, що дати на прийняття та звільнення з роботи дописані; до пільгового стажу по Списку №2 період роботи в Івано-Франківському дочірньому підприємстві "Промаавтоматика №440" ЗАТ "Променергоавтоматика" з 16.10.2006 по 25.07.2015 з тих підстав, що довідка в графах "директор", "начальник відділу кадрів" та "головний бухгалтер" підписана однією особою. Відповідачем-1 встановлено страховий стаж позивача - 25 років 08 місяців 8 днів та пільговий стаж за Списком №2 02 роки.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Позивач вважає, що він отримав право на пільгову пенсію за віком за Списком №2 на умовах, визначених Законом №1788-XII, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії досяг віку 55 років, мав необхідний загальний та пільговий стаж роботи.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення до відповідача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач досяг віку 57 років.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, в тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі Порядок №383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Відповідно до пункту 10 Порядку №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі Порядок №637).

За змістом пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, відмовляючи в зарахуванні до пільгового стажу позивача період роботи в Івано-Франківському дочірньому підприємстві "Промаавтоматика №440" ЗАТ "Променергоавтоматика" з 16.10.2006 по 25.07.2015, Відповідач-1 вказав на те, що довідка в графах "директор", "начальник відділу кадрів" та "головний бухгалтер" підписана однією особою.

В той же час, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи щодо стажу роботи позивача зі шкідливими і важкими умовами праці.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що Відповідачем-1 протиправно не враховано стаж роботи позивача в Івано-Франківському дочірньому підприємстві "Промаавтоматика №440" ЗАТ "Променергоавтоматика" з 16.10.2006 по 25.07.2015 до пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, отже такий стаж підлягає зарахуванню до його пільгового стажу.

Більше того, факт роботи позивача на посаді, зайнятість на якій дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, підтверджується наявними в матеріалах справи та поданими неодноразово до Пенсійного фонду документами, а саме: уточнюючою довідкою, наказами, картками умов праці, висновком державної експертизи (а.с.23-37).

В даному випадку, на думку суду, за наявності вищевказаних документів, Відповідач-1 беззаперечно міг встановити факт наявності у позивача достатнього пільгового стажу на посаді за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість на якій дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а наявність повноважень на підписання відповідної довідки у ОСОБА_2 підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та наказом від 02.01.2018 за №1-к (а.с.37-43).

Таким чином, після зарахування вказаного періоду, пільговий стаж позивача за Списком №2 становитиме понад 8 років.

Відмовляючи в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах Відповідач-1 не врахував до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі з 10.05.1991 по 12.12.1991 з підстав відсутності довідки про відпрацьовані вихододні та період роботи в Калуському районному споживчому товаристві з 06.08.1997 по 25.02.1998 з тих підстав, що дати на прийняття та звільнення з роботи дописані.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону 1058-ІУ підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку, на думку суду, відповідачі беззаперечно могли встановити факт зайнятості позивача в спірні періоди, виходячи з даних відображених у трудовій книжці.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки (чи дублікату), не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію.

Суд зазначає, що висновок Відповідача-1 щодо наявних виправлень ґрунтується на суб`єктивній оцінці посадової особи пенсійного органу. Більше того, стосується виключно дати записів, а не дати наказів про прийняття та звільнення з роботи.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду роботи в Калуському районному споживчому товаристві з 06.08.1997 по 25.02.1998, при цьому, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, а також того, що позивач у спірні періоди не працював в зазначеному підприємстві, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, є протиправними.

Що стосується періоду роботи позивача у колгоспі, то суд зазначає таке.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону України №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі, також - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться

- відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;

- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (надалі, також - Порядок №637).

Згідно із пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.

Так, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 працював в колгоспі ім. Дмитрова у період з 10.05.1991 по 12.12.1991.

Однак Відповідачем-1 не враховано зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспі.

Слід зазначити, що трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

При цьому суд ще наголошує, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання ОСОБА_1 під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.

Як вже зазначалось судом вище, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В трудовій книжці позивача містяться такі записи. В свою чергу, Відповідачем-1 не доведено правомірності неврахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.

Тому, слід визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача-1 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.

У свої позовній заяві позивача просить суд зобов`язати Відповідача-2 призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з 31.03.2025, тобто з моменту звернення із первинною заявою про призначення пенсії.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Позивач вперше звертався до органів Пенсійного фонду із заявами про призначення пенсії за віком 31.03.2025 та 16.06.2025.

Водночас, рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком за його заявами від 31.03.2025 та від 16.06.2025, позивачем не оскаржено.

В межах даної справи, досліджуються правовідносини, які виникли за наслідками поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 23.09.2025.

Враховуючи висновки суду про протиправність оскаржуваного рішення, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання Відповідача-2 зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача та призначити пенсію за віком на пільгових умовах саме з 23.09.2025.

Як наслідок, з метою відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, слід зобов`язати Відповідача-2 призначити позивачу. пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 23.09.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.05.1991 по 12.12.1991, з 06.08.1997 по 25.02.1998 та до пільгового трудового стажу позивача за Списком №2 період роботи з 16.10.2006 по 25.07.2015.

Як наслідок, заявлений позов підлягає до часткового задоволення.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. згідно квитанції від 08.12.2025 (а.с.7).

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача-1 на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 807,47 грн, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення за № 092850028865 від 02.10.2025, зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за № 092850028865 від 02.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.05.1991 по 12.12.1991, з 06.08.1997 по 25.02.1998 та до пільгового трудового стажу позивача за Списком №2 період роботи з 16.10.2006 по 25.07.2015, починаючи з 23.09.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 807 (вісімсот сім) гривень 47 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.