Рішення № 133424222, 03.11.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2025 р. справа № 640/13107/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,

за участю: представника позивача (в режимі відеоконференції) Спиридонова О.В.,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) Тутика О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.04.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" (далі - позивач, ТОВ "ФОРМА ПАРТС") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.04.2019 № 0018201406; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.04.2019 № 0018231406; визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.06.2019 № 270891-17 про опис майна у податкову заставу; визнати протиправною податкову вимогу ГУДФС у м. Києві від 06.06.2019 № 270891-17 та зобов`язання цей податковий орган відкликати її; - зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки з ПДВ ТОВ «ФОРМА ПАРТС» шляхом виключення з неї суми податкового боргу у розмірі 573 263,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок відповідача про неправильну класифікацію позивачем товару при імпорті, що стало наслідком визначення контролюючим органом сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість та ввізного мита. Вважає, що відсутність рішення митного органу про визначення коду товару та наявність факту випущення товару у вільній обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації. З огляду на вказане позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень. Звернув увагу і на відсутність у відповідача повноважень для проведення перевірки та за відсутності належних для неї підстав, що нівелює правові наслідки останньої. Зазначив, що на момент формування оскаржуваної вимоги не існувало жодних підстав, визначених Порядком № 610, тому остання має бути відкликана на підставі статті 60 Податкового кодексу України. З підстав відсутності у позивача узгодженої суми податкового боргу та непогашеної пені, вважає, що у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 позовну заяву ТОВ "ФОРМА ПАРТС" залишено без руху.

У зв`язку з усуненням недоліків 01.08.2019, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2019 року відкрито провадження у справі №640/13107/19 та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, який надійшов до суду 29.08.2019. Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що контролюючий орган провів документальну планової виїзну перевірку. Зазначив, що контролюючий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом, а тому доводи позивача про відсутність у Головного управління ДФС у м. Києві повноважень на проведення перевірки є безпідставними. Вказав, що ТОВ "ФОРМА ПАРТС" згідно перелічених у акті перевірки деклараціях було ввезено на митну територію України товар за кодом УКТЗЕД 8708 91 35 00, у той час як класифікація ввезених товарів повинна здійснюватися у підкатегорії 8418 99 10 00. Вказане порушення призвело до заниження податкового зобов`язання по видам митних платежів, а тому спірні податкові повідомлення-рішення скасуванню не підлягають. За наведених обставин вважає безпідставними заявлені позовні вимоги і просить відмовити в задоволенні позову.

На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» за № 2825-IX від 13.12.2022 та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/13107/19 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 27.03.2025.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/13107/19 передано на розгляд судді Микитин Н.М.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №640/13107/19 в порядку загального позовного провадження, замінено відповідача у справі - Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, Головне управління ДПС у м. Києві). Розгляд адміністративної справи №640/13107/19 розпочато спочатку та призначено підготовче судове засідання на "01" травня 2025 о 10 год 20 хв.

Згідно ухвали суду від 26.06.2025 клопотання представника ТОВ "ФОРМА ПАРТС" від 17.06.2025 про закриття провадження в частині позовних вимог - задоволено. Провадження у справі №640/13107/19 за позовом ТОВ "ФОРМА ПАРТС" в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.06.2019 № 270891-17 про опис майна у податкову заставу; визнання протиправною податкової вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 06.06.2019 № 270891-17, зобов`язання податковий орган відкликати та внести зміни до інтегрованої картки з ПДВ ТОВ "ФОРМА ПАРТС" шляхом виключення з неї суми податкового боргу у розмірі 573 263,55 грн, - закрито.

Відповідно до ухвали суду від 26.06.2025 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/13107/19 та призначено судовий розгляд справи по суті на "14" серпня 2025 о 10:00 год.

В судових засіданнях під час розгляду справи по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав з мотивів і підстав наведених у позовній заяві та письмових поясненнях від 30.06.2025.

Представник відповідач щодо задоволення позову заперечив з мотивів наведених у відзиві, просив відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами загального позовного провадження, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" (код ЄДРПОУ 35494503) 04.12.2007 зареєстровано як юридична особа та знаходиться на обліку як платників податків, основним видом діяльності за КВЕД є 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Головним управлінням ДФС у м.Києві 10.01.2019 видано наказ № 184 Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ (код ЄДРПОУ 35494503), яким, відповідно до ч. 3 ст. 345, ч.ч. 1,2 ст. 346 Митного кодексу України та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік, створено робочу групу для проведення документальної планової виїзної перевірки з питань державної митної справи за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018 тривалістю 30 робочих днів з 28.01.2019 по 11.03.2019(том І а.с. 17-18).

Повідомленням Головного управління ДФС у м.Києві від 16.01.2019 за № 10/26-15-14-06-06, ТОВ "ФОРМА ПАРТС" було доведено до відома, що згідно із планом-графіком проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік та на підставі ч. 3 ст. 345, ч.ч. 1,2 ст. 346 Митного кодексу України з 28 січня 2019 року буде проводитися документальна планова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (том І а.с. 16).

На підставі вищевказаних наказу та направлення посадовими особами Головного управління ДФС у м.Києві в період з 28.01.2019 тривалістю 30 робочих днів проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ФОРМА ПАРТС", за наслідками якої складено акт від 25.03.2019 № 271/26-15-14-06-06/35494503 «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання ТОВ "ФОРМА ПАРТС" вимог законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018» (надалі - акт перевірки, акт), згідно якого встановлено, що за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 товариство у митному режимі імпорт задекларовано у 54 митних деклараціях в зоні діяльності Київської міської митниці ДФС товари «радіатор кондиціонера…» у товарній підкатегорії 8708 91 35 00 з УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита у розмірі 0% від митної вартості).

Так, перевіркою встановлено порушення ТОВ "ФОРМА ПАРТС" вимоги:

- Закону України «Про митний тариф» від 19 вересня 2013 року № 584-VІІ (зі змінами та доповненнями), першого та шостого правила Основних правил інтерпретації УКР ЗЕД, частини 1 та підпункту г) пункту 5 частини 8 статті 257 Митного кодексу України, що стосується неправильної класифікації товарів, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 354 171,36 грн;

- пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 74465,34 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що з урахуванням правил 1 та 6 ОПІ, Примітки 2 (е) до Розділу XVII, Примітки 2 (а) до Розділу XVI УКТЗЕД, Пояснень до товарних позицій 8708, 8415 та 8418 УКТЗЕД, класифікація радіаторів (конденсаторів, випарників) холодильного обладнання кондиціонерів здійснюється у товарній підкатегорії 8418 99 10 00 згідно з УКТЗЕД та має наступну структуру побудови коду:

8418 Холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів; теплові насоси, крім установок для кондиціонування повітря товарної позиції 8415;

8418 99 - - інші:

8418 99 10 00 - - - випаровувачі та конденсатори, крім тих, що використовуються у побутових холодильниках.

Не погодившись з висновками акта перевірки, товариство скористалось правом подання заперечення на акт перевірки від 01.04.2019 № 216 (том І а.с. 54-55).

За результатами розгляду заперечень, листом від 09 квітня 2019 року № 66724/10/26-15-14-06-06-16 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило ТОВ "ФОРМА ПАРТС", що висновки акта перевірки від 25.03.2019 № 271/26-15-14-06-06/35494503 залишено без змін, а заперечення - без задоволення(том І а.с. 56-61).

На підставі виявлених порушень, які встановлені актом перевірки, 11.04.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0018231406 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 79 087,11 грн, у тому числі: 63 270,50 грн - за податковими зобов`язаннями та 15 817,61 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями(том І а.с. 64-65);

№ 0018201406 про збільшення суми грошового зобов`язання з ввізного мита на 372 745, 15 грн, у тому числі: 298 196,12 грн - за податковими зобов`язаннями та 74 549,03 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями(том І а.с. 62-63).

На погодившись із вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо платник податків посилається на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, то таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

Щодо доводів позивача про відсутність у контролюючого органу повноважень на проведення перевірки та порушення останнім процедури проведення перевірки.

Статтею 41 ПК України встановлено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи (п.41.1).

Пунктами 4 та 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням податкового, митного та іншого законодавства.

З інформації, розмішеної на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України, вбачається, що наказом від 22 вересня 2016 року № 792 Державна фіскальна служба України делегувала повноваження проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи головним управлінням ДФС в областях, місті Києві та Офісу великих платників податків ДФС.

Відповідно до Положення про ГУ ДФС у м. Києві, затвердженого наказом ДФС від 09.08.2017 року № 529, ГУ ДФС у м. Києві є територіальним органом ДФС, який підпорядковується ДФС, та є органом доходів і зборів. ГУ ДФС у м. Києві відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за дотриманням податкового і митного законодавства, законодавства щодо трансфертного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та іншого законодавства контроль за дотриманням якого

покладено на ДФС.

Наказом ДФС України від 19.10.2016 року № 875 «Про функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС» затверджено перелік функцій (додаток 1), зміст функцій та процедур (додаток 2), які здійснюють структурні підрозділи територіальних органів ДФС; закріплення функцій та процедур за структурними підрозділами митниць ДФС (додаток 6).

Відповідно до вищевказаного наказу за структурними підрозділами аудиту головних управлінь ДФС в областях, місті Києві та Офісу великих платників податків ДФС закріплена функція 1.142.: «Здійснення контролю за дотриманням законодавства України з питань державної митної справи у частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів шляхом організації та проведення документальних перевірок платників податків».

Таким чином, на момент проведення перевірки відповідні повноваження Головного управління ДФС у м. Києві були визначені МК України та наказом Державної фіскальної служби України від 22 вересня 2016 року № 792, тому доводи позивача у цій частині є помилковими.

Згідно п.7 ч.1 статті 336 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Відповідно до ч.1 статті 345 Митного кодексу України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Згідно із абзацом 2 п. 77.1 ст. 77 ПК України план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом (п. 77.4. ст. 77 ПК України).

Пунктом 82.1. ст. 82 ПК України встановлено, що тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Як встановлено судом, наказом ГУ ДФС у м. Києві від 10.01.2019 № 184 оформлено рішення про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Форма Партс» з питань дотримання вимог законодавства України у сфері державної митної справи. Перевірку було призначено тривалістю 30 робочих днів - з 28.01.2019 по 11.03.2019. Підставою для її призначення визначено ч. 3 ст. 345 та ч. 1-2 ст. 346 МК України, а також план-графік проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік. За результатами проведеної перевірки був складений акт № 271/26-15-14-06-06/25494503 від 25.03.2029 (далі - Акт перевірки).

Водночас, аналіз змісту згаданого план-графіка, розміщеного на офіційному веб- сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику за електронною адресою: https://www.tax.gov.ua/diyalnist-/plani-ta-zviti- roboti-/362017.html, свідчить про те, що у першому місяці планового року було заплановано проведення документальної перевірки стосовно Позивача без включення до неї перевірки з питань митного законодавства. Тобто, документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Форма Партс» щодо дотримання вимог законодавства України у сфері державної митної справи не передбачалась відповідним планом-графіком на 2019 рік.

Також, суд погоджується з доводами сторони позивача, що відповідач, визначивши тривалість перевірки у 30 робочих днів щодо ТОВ «ФОРМА ПАРТС», який не є великим платником податків, перевищив повноваження, встановлені п. 82.1 ст. 82 ПК України, які регламентують граничні строки проведення перевірок у залежності від категорії платника податків.

Отже, планова виїзна перевірка ТОВ «ФОРМА ПАРТС» з питань дотримання митного законодавства була призначена та проведена з порушенням вимог ПК України, оскільки відповідний напрям перевірки не був передбачений у затвердженому плані-графіку на 2019 рік, а строк її проведення (30 робочих днів) перевищував дозволену тривалість для інших платників податків, які не належать до категорії великих та суб`єктів малого підприємництва, що свідчить про перевищення контролюючим органом меж своїх повноважень та проведення перевірки у спосіб, який не передбачений податковим законодавством.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14, незаконна перевірка не створює правових наслідків.

Також Верховним Судом у своїх постанові від 21.02.2018 року № К/9901/1970/17 наголошувалося, що відсутність правових підстав для проведення перевірки призводить до визнання її незаконною і, як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.

Отже, незаконність дій під час організації та проведення перевірки свідчить, що складений за результатами такої перевірки Акт перевірки не може бути визнаний належним та допустим доказом, в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, та створювати правові наслідки у вигляді прийняття оскаржуваних рішень.

Щодо доводів позивача про протиправність податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Визначаючись щодо товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД, за якою необхідно класифікувати Товар, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого 21 травня 2012 року постановою Кабінету Міністрів України № 428 (далі - Порядок № 428), УКТЗЕД є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України», що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі та здійснення митного оформлення товарів.

У пункті 3 Порядку № 428 зазначено, що УКТЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації (далі - Гармонізована система) з урахуванням Комбінованої номенклатури Європейського Союзу (далі - Комбінована номенклатура).

Згідно з правилом 1 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД: назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:

(a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;

(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.

Як зазначено у правилі 6 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

З метою забезпечення виконання Закону України від 19 вересня 2013 року №584-VIII «Про Митний тариф України» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 № 428 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України № 401 від 09 червня 2015 року затверджені Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Як вбачається зі змісту акта перевірки згідно перелічених 54 митних декларацій позивачем у період з 15 січня 2016 року по 22 березня 2018 року позивач було ввезено на митну територію України в режимі імпорту були ввезені запасні частини до автомобільних кондиціонерів - «радіатор кондиціонера», класифікація яких здійснена за кодом УКТЗЕД 8708 91 35 00.

Митне оформлення вказаного товару позивач здійснював за кодом 8708 91 35 00 відповідно до УКТЗЕД, ставка ввізного мита при розмитненні товарів за цим кодом становить 0%.

Класифікацію вказаного товару під час декларування позивач здійснював виходячи з того, що зазначені запасні частини призначені виключно для використання як запчастин охолоджувальної системи в автомобілях окремих брендів і не можуть бути використані в іншому устаткуванні для кондиціювання повітря чи холодильниках.

Суд зазначає, що відповідно до Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, з урахуванням Пояснень до Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, приміток до розділів і груп та визначальних для класифікації характеристик товару це означає:

Група 87. Засоби наземного транспорту, крiм залiзничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання:

8708 частини та пристрої моторних транспортних засобів товарних позицій 8701-8705 (трактори (8701); моторні транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, включаючи водія (8702); автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарної позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі (8703); моторні транспортні засоби для перевезення вантажів (8704); Моторні транспортні засоби спеціального призначення, крім призначених головним чином для перевезення людей або вантажів (наприклад, автомобілі вантажні для аварійного ремонту, автокрани, автомобілі пожежні, автобетономішалки, автомобілі прибиральні для доріг, автомобілі поливомийні, автомобілі-майстерні, радіологічні автомобілі)):

8708 9- інші частини та приладдя:

8708 91- - радіатори та їх частини:

8708 91 35 00- - - - радіатори.

Код вказаного товару, що визначений органом доходів і зборів (8418 99 10 00) згідно з УКТ ЗЕД означає: Група 84. Реактори ядернi, котли, машини, обладнання i механiчнi пристрої; їх частини:

8418 Холодильники, морозильники та iнше холодильне або морозильне обладнання, електричне або iнших типiв; тепловi насоси, крiм установок для кондицiонування повiтря товарної позицiї 8415:

8418 9- частини:

8418 99- - iншi:

8418 99 10 00- - - - випаровувачi та конденсатори, крiм тих, що використовуються у побутових холодильниках.

Відповідно до п. 27 методичних рекомендацій щодо класифікації окремих товарів згідно з вимогами УКТ ЗЕД, наведених у листі Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 № 6983/7/99-99-24-02-03-17 (зі змінами та доповненнями) які не скасовані і були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, «Кліматичне обладнання для кондиціонування повітря» додатку № 3 названих методичних рекомендацій встановлено, що «...Не складені компоненти (зовнішні або внутрішні блоки) в кількості, яка перевищує необхідну для завершеної установки (декількох установок) кондиціювання повітря, класифікуються як частини в товарній підпозиції, що відповідає цим товарам - а саме за кодом 8415 90 00 00».

Відповідно, позивач під час розмитнення товару і після завершення митного оформлення діяв добросовісно і мав упевненість у тому, що його дії є правомірними.

У свою чергу, в акті перевірки не зазначено невідповідність ввезеного позивачем товару наведеним вище умовам. Натомість, висновок контролюючого органу про необхідність класифікувати ввезений товар за класифікацією 8418 99 10 00 ґрунтується виключно на рішеннях Київської міської митниці ДФС від 07 травня 2018 року № КТ-UA100000-0056-2018, від 24 травня 2018 року № КТ-UA100000-0064-2018, від 01 червня 2018 року № КТ-UA100000-0056-2018.

Суд звертає увагу, що вказані рішення про визначення коду товару не мають жодного відношення до митних декларацій, за якими здійснено митне оформлення та випущено товар у вільний обіг.

При цьому, згідно з частинами 1, 2 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них до митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відбитків відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Акт перевірки не містить жодного викладу обставин, що під час митного оформлення товарів за 54 деклараціями декларантом не було надано митному органу відомостей, необхідних для підтвердження заявленого ним коду товару, зазначені у митних декларацій.

Будь-яких зауважень або відмову у прийнятті вищезазначених митних декларацій Київська міська митниця не надавала.

Відповідно до частин 1-4 статті 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Таким чином, відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації.

Так, класифікація товару при їх декларуванні фактично є складовою митного оформлення і відповідно до частини 8 статті 254 МК України здійснюється митними органами.

Відповідно до статті 255 МК України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред`явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

За змістом статей 291 та 292 МК України обов`язок із сплати митних платежів вважається виконаним (митні платежі вважаються сплаченими):

1) у разі здійснення особою, відповідальною за сплату митних платежів, розпорядження про використання коштів авансових платежів: а) при здійсненні митного оформлення товарів - з моменту закінчення митного оформлення; б) якщо сплата не пов`язана із здійсненням митного оформлення товарів, - з моменту списання коштів з авансового рахунку при перерахуванні їх до державного бюджету;

2) у разі сплати коштів безпосередньо до державного бюджету у випадках, визначених законодавством України, - з моменту: а) списання коштів з рахунку платника податків у банку; б) внесення готівкових коштів у касу банку;

3) з моменту сплати банком, іншою організацією відповідно до наданої гарантії (забезпечення сплати митних платежів) коштів до державного бюджету в рахунок сплати митних платежів;

4) з моменту списання коштів, що перебували у грошовій заставі, з відповідного рахунку митниці при перерахуванні цих коштів до державного бюджету в рахунок сплати митних платежів;

5) з моменту настання інших обставин, визначених Податковим кодексом України.

Митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України: 1) товари не є об`єктом оподаткування митними платежами;2) щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв`язку з якими його надано; 3) при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму; 4) коли загальна фактурна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України громадянами, не перевищує обсягів, які не є об`єктом оподаткування митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу.

Відповідачем не надано суду доказів, що ним до початку перевірки було виявлено ознаки, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; та виявлення таких ознак стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Також відповідачем не надано доказів встановлення факту подання декларантом неповної, недостовірної інформації про товар під час його митного оформлення, що вплинуло на його класифікацію під час пропуску на митну територію України.

За наведених обставин, суд вважає, що позивач обґрунтовано класифікував товар за кодом товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД 8708 91 35 00, в той час як посилання відповідача на необхідність класифікації товару за кодом товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД 8418 99 10 00 ґрунтується виключно на припущеннях останнього та не підтверджена належними доказами.

Крім того, суд звертає увагу, що у даному випадку має місце ситуація, за якої митні та податкові органи мають різні підходи до класифікації спірного товару, що у даному випадку слугувало підставою для збільшення позивачу грошових зобов`язань та накладення штрафу вже після завершення митного оформлення. Про наведене свідчить лист Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 № 6983/7/99-99-24-02-03-17 та рішення Київської міської митниці ДФС від 07 травня 2018 року № КТ-UA100000-0056-2018, від 24 травня 2018 року № КТ-UA100000-0064-2018, від 01 червня 2018 року № КТ-UA100000-0056-2018.

Різний підхід до класифікації товару органами державної влади, які контролюють дотримання податкової та митної дисципліни на різних часових етапах, призводить до того, що законні на момент їх вчинення дії вважаються порушенням декларантом законодавства України за яке цей декларант повинен нести відповідальність, що, на переконання суду, є недопустимим.

Так, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Таким чином, на думку суду, зміна чи різна практика підходів суб`єктів владних повноважень щодо вирішення певних питань, пов`язаних із митними процедурами, зокрема щодо визначенням коду товару за УКТ ЗЕД, свідчить про порушення принципу "належного урядування" та не може бути підставою для засування до суб`єкта господарювання, який добросовісно діяв згідно відомої йому практики митного органу, негативних наслідків майнового характеру.

Ставлення під сумнів одним державним органом законних на час їх вчинення та легалізованих іншим державним органом дій платника податків є також порушенням принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Відтак, донарахування грошових зобов`язань податковими повідомленнями-рішеннями від 11 квітня 2019 року № 0018201406 та № 0018231406 суд вважає необґрунтованим та таким, що порушує права позивача, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову майнового характеру ціною 451833,26 грн., в загальному розмірі 6777, 50 гривень, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 799 від 31.07.2019 а та № 778 від 10.07.2019.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 6777, 50 гривень.

Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 гривень подано:

- копію довіреності виданої ТОВ «Форма Партс» адвокату Спиридонову Олегу Володимировичу від 02.12.2019 (том І а.с. 147);

- копію довіреності виданої ТОВ «Форма Партс» адвокату Спиридонову Олегу Володимировичу від 03.04.2025 (том ІІ а.с. 36);

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК № 001709 (том І а.с. 152);

- копія договору про надання правової(правничої) допомоги № 1/02/12/2019 від 02.12.2019 із додатковими угодами від 02.12.2019 та 03.04.2025 (том ІІ а.с. 37-40);

- платіжна інструкція № 433 від 25.06.2025 на суму 25 000 грн(том ІІ а.с. 41).

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 25000 гривень, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

Так, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно із положеннями статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, я к складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розміру гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 25 000 гривень, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Відтак, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 гривень.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 15000,00 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 11.04.2019 № 0018201406 та №0018231406.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві судовий збір в розмірі 6777 (шість тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 50 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи: позивач - товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМА ПАРТС" (код ЄДРПОУ 35494503, вул. Закревського, 16, м. Київ, 04070);

відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Суддя Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 13 листопада 2025 р.