Рішення № 133423528, 19.01.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Житомир справа № 160/25433/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , без урахування довідки про заробітну плату в зоні відчуження виданої ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 на підставі довідки, виданої ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд", про заробітну плату одержану за роботу в зоні відчуження ЧАЕС та визначити середньомісячний заробіток у розмірі 36103,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно не нарахував та невиплатив пенсії по інвалідності, що настала в результаті каліцтва внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 11.05.1986 по 31.05.1986, згідно з довідкою, виданою ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд" в якій основний розмір пенсії від середнього заробітку становив 28882,81 грн. В подальшому відповідач зменшив основний розмір пенсії від середнього заробітку до 20689,07 грн. Вказані дії позивач вважає протиправними та на захист порушених прав звернувся до суду.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.10.2025 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що розмір пенсії по інвалідності позивача до 01.06.2025 було обчислено із заробітної плати за період роботи в м. Прип`ять з 11.05.1986 по 31.05.1986 відповідно до довідки, виданої ПрАТ СПМК-6 „Укрхмільбуд 18.07.1997. Однак згідно з довідкою Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 23.02.1993 № 24/6140 позивач виконував задачі по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частини НОМЕР_1 в зоні з 11.05.1986 по 24.06.1986, а в м. Прип`ять лише 18.05.1986. Відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 08.07.2025 № 179/1/7147, яка надійшла на наш запит від 25.06.2025, дні виїзду позивача в зону відчуження за період з 05.05.1986 по 23.06.1986 не відображені. Тобто інформація зазначена в довідці Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 23.02.1993 № 24/6140 про роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 18.05.1986 не відповідає інформації, зазначеній в архівній довідці. За результатами перевірки достовірності видачі довідки про заробітну плату встановлено, що первинні документи про направлення позивача на роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відсутні, табель обліку робочого часу не зберігся. Враховуючи вищезазначене, врахувати заробітну плату за роботу в зоні відчуження згідно з довідкою від 18.07.1997, яка видана ПрАТ СПМК-6 „Укрхмільбуд для обчислення пенсії по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону немає можливості, оскільки розрахунок заробітної плати проведено всупереч нормативним документам.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пенсія була обчислена з урахуванням заробітної плати за період роботи в м. Прип`ять з 11.05.1986 по 31.05.1986 на підставі довідки ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд" від 18.07.1997.

У зв`язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернувся до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій.

Листом від 10.06.2025 позивача повідомлено, що пенсія до 01.06.2025 обчислювалась з урахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження з 11.05.1986 по 31.05.1986 згідно з довідкою ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд". Однак згідно з довідкою Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 23.02.1993 № 24/6140 ОСОБА_1 виконував задачі по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частини НОМЕР_1 в зоні з 11.05.1986 по 24.06.1986, а в м. Прип`ять лише 18.05.1986. Також в листі зазначено, що відповідач зробив запит до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, і відповідно до архівної довідки від 08.07.2025 № 179/1/7147 дні виїзду ОСОБА_1 в зону відчуження за період з 05.05.1986 по 23.06.1986 не відображені. Тобто інформація, зазначена в довідці Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 23.02.1993 № 24/6140 про роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частин НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 18.05.1986, не відповідає інформації в зазначеній архівній довідці.

Вважаючи такі дії необґрунтованими та протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796)

Метою та завданнями Закону № 796 є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

За правилами статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№ 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дає підстави для висновку, що прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.

Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку № 1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди.

Суд звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю, що виникла у зв`язку з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Так, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 11.05.1986 по 31.05.1986, згідно з довідкою ПрАТ СПМК-6 „Укрхмільбуд від 18.07.1997.

Однак з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з вищевказаною довідкою.

Обґрунтовуючи вказані дії, пенсійний орган вказує, що було проведено контрольну перевірку та виявлено, що інформація, зазначена в довідці Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 23.02.1993 № 24/6140 про роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 18.05.1986, не відповідає інформації, зазначеній в архівній довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

Отже, на думку суб`єкта владних повноважень, пенсію позивачу приведено у відповідність до чинного законодавства.

Оцінюючи доводи ГУПФ України в Житомирській області щодо непідтвердження довідки про заробітну плату, в вищевказаному запиті до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України вказано, що (дні виїзду ОСОБА_1 в зону відчуження за період з 05.05.1986 по 23.06.1986 не відображені), суд виходить з того, що неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення достовірної перевірки відомостей, підтверджених участю позивача у ліквідації наслідків ЧАЕС, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи.

Також суд зауважує, що посилання відповідача на виконання завдань у складі радянської армії не може бути належним чином підтверджено або спростовано на підставі відомостей Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своєї позиції відповідач посилається на архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Проте відповідно до Положення про галузевий державний архів Міністерства оборони України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства оборони України від 24.06.2020 № 2180/5/221, дана установа здійснює підготовку архівних довідок виключно на підставі тих документів, що знаходяться на її зберіганні.

Суд зауважує, що документи військових частин радянського періоду, зазвичай не передавалися на зберігання до національних архівних установ України після 1991 року. Основним місцем зберігання таких фондів є Центральний архів Міністерства оборони РФ (м. Подольськ), що робить неможливим отримання вичерпних даних про специфіку роботи позивача безпосередньо з українських військових архівів.

Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.

Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі № 2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповнепроведення пенсійним органом таких перевірок.

Суд враховує, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії довідка від ПрАТ СПМК-6 „Укрхмільбуд від 23.02.1993 № 24/6140 містить відомості про заробітну плату позивача, отриману ним за роботу в зоні відчуження у 1986 році.

Тож у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену позивачу у 1986 році за період роботи в зоні відчуження, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у довідці від 23.02.1993 № 24/6140.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для неврахування довідки від 18.07.1997 виданої ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд, оскільки відповідачем не надано доказів зловживання пенсіонером своїми правами чи зазначення роботодавцем неправдивих відомостей.

Отже, зобов`язання пенсіонера повторно підтверджувати первинними документами своє право на врахування заробітку отриманого у 1986 році до обрахунку пенсії, відповідачем не обґрунтовано.

Суд наголошує, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не можуть бути поставлені в залежність від певних обставин, в тому числі: від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення пенсії позивачу з 01.06.2025 з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати вважаються судом спрямованими на обмеження попередньо встановленого права особи та визнаються протиправними.

Враховуючи вищевикладене та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу з 01.06.2025 пенсію по інвалідності, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував за роботу в зоні відчуження з 11.05.1986 по 31.05.1986 рік згідно з довідкою, виданою ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд" від 18.07.1997, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Щодо аргументів позивача про необхідність визначення середньомісячного заробітку саме у розмірі 36103,83 грн, суд зазначає, що вказана сума фактично є лише розрахунковим очікуванням особи, яке не підкріплене належними та допустимими доказами в матеріалах справи. Позивачем не надано детального арифметичного розрахунку та інших доказів, які б підтверджували механізм виникнення саме такого цифрового показника на основі первинних даних довідки ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд".

Суд не може приймати рішення про встановлення конкретної грошової суми лише на підставі тверджень сторони, оскільки це призведе до підміни фактичних даних суб`єктивними припущеннями.

Крім того, повноваження щодо безпосереднього обчислення розміру пенсійних виплат та визначення математичних складових формули розрахунку належать виключно органам Пенсійного фонду України. Ця діяльність є проявом дискреційних повноважень відповідача, який володіє спеціальними програмними комплексами та методиками для коректного переведення карбованців 1986 року у сучасні гривневі еквіваленти з урахуванням усіх необхідних коефіцієнтів.

Суд не має права перебирати на себе функції адміністративного органу та встановлювати кінцевий розмір виплати у твердій сумі, оскільки це виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, вимога позивача щодо зобов`язання суду зафіксувати конкретну суму середньомісячного заробітку у розмірі 36103,83 грн є необґрунтованою та передчасною. Судовий захист у даній категорії справ полягає у відновленні права на врахування певного періоду роботи або конкретної довідки, тоді як технічне визначення суми є наступним етапом виконання рішення органом ПФУ. Визначення конкретного розміру заробітку без проведення відповідної адміністративної процедури перерахунку самим фондом є неможливим і суперечить принципу розподілу повноважень між судовою та виконавчою гілками влади.

Отже, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За відсутності документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , без урахування довідки про заробітну плату в зоні відчуження, виданої ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 з урахуванням довідки про заробітну плату, одержану за роботу в зоні відчуження, виданої ПрАТ САПМК-6 "Укрхмільбуд".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 19 січня 2026 р.

19.01.26