Рішення № 133423421, 19.01.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Справа№200/8794/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу в сумі 10875,40 гривень

Головне управління ДПС у Донецькій області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення до бюджету податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18050400) у розмірі 10875,40 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що за відповідачем існує податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб, який виник з причини несплати грошового зобов`язання, самостійно визначеного відповідачем. У зв`язку з несплатою суми податкової заборгованості була винесена податкова вимога форми «Ф» № 0000685-1307-0599 від 15.10.2024 року, яку направлено на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомлення та яка повернулась на адресу податкового органу з довідкою «за закінченням терміну зберігання». Податкова вимога не оскаржувалась та не відкликалась.

Проте, вжиті заходи, направлені на погашення наявної суми боргу відповідача, не призвели до позитивних результатів, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача наявної суми податкового боргу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Прийнято розгляд справи проводити в строки встановлені ст. 258 КАС України.

Відповідно до вимог статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Судом, повідомлено відповідача про наявність позову про стягнення податкового боргу в сумі 10875,40 гривень з єдиного податку з фізичних осіб.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, проте, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, який відповідає вимогам ст. 162 КАС України, отже відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідач фізична особа ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 18.11.2025 року № 2017228, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до 29.11.2022 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчить відповідь від 19.01.2026 року № 2251943 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Заявлена позивачем до стягнення заборгованість виникла у відповідача в період здійснення підприємницької діяльності, проте, позов Головного управління ДПС у Донецькій області заявлений до ОСОБА_1 , саме як до фізичної особи, оскільки на момент подачі адміністративного позову ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.

Щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, суд зазначає таке.

Наказом Міністерства фінансів України від 22.04.2014 року № 462 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів.

Цей Порядок розроблений відповідно до Податкового кодексу України з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах.

Ведення обліку платників податків є одним із способів податкового контролю. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають усі платники податків.

Дія цього Порядку поширюється на платників податків - юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), їх відокремлені підрозділи та постійні представництва нерезидентів, а також самозайнятих осіб. Інформація про таких платників податків, отримана для їх обліку згідно з цим Порядком, вноситься до Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб та складових частин такого банку даних (реєстру платників податків - нерезидентів, реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розподіл продукції), а також до Реєстру самозайнятих осіб, який є складовою частиною Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Стосовно кожного платника податків, взятого на облік у контролюючому органі згідно з цим Порядком, формується облікова справа.

Реєстраційна частина облікової справи платника податків формується із документів, які надходять до контролюючих органів для взяття на облік платника податків, та доповнюється документами, які подаються платником податків або надходять стосовно платника податків згідно із статтями 66-68 Податкового кодексу України.

Пунктом 11.32. Порядку № 462 встановлено, що зняття з обліку фізичної особи - підприємця як платника податків здійснюється в порядку, визначеному пунктами 11.1-11.31 (крім пункту 11.21) цього розділу, з урахуванням таких особливостей:

1) підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою або повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи - підприємця банкрутом чи за судовим рішенням, що не пов`язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, а також відомості відповідної реєстраційної картки;

2) фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності у порядку, встановленому для фізичних осіб - підприємців, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку:

заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП;

довідки за формою № 4-ОПП та інших документів, що видаються контролюючими органами платнику податків і підлягають поверненню до контролюючого органу;

3) внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:

визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду;

смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;

закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ (дозвіл, сертифікат тощо), - з дати закінчення такого строку;

заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не визначене у рішенні суду;

наявності обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством, - з дати надходження відповідних документів до контролюючого органу за місцем обліку фізичної особи, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду;

анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування;

4) державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання;

Таким чином, стягнення заборгованості, яка виникла у фізичної особи-підприємця стягується також і після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця.

Пунктом 20.1.19 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи, зокрема, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, позивач Головне управління ДПС у Донецькій області є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу прямо визначені законодавством України.

Облік платників податків і зборів (обов`язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Як передбачено ст. 67 Конституції України та п. п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов`язком. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов`язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до статті 16.1.4 Податкового кодексу України до обов`язків платника податків входить сплата належних сум податків і зборів у встановлені законами терміни.

Статтею 31 Податкового кодексу України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк. вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначені розділом XIV Податкового кодексу України.

Пунктом 291.1. статті 291 Податкового кодексу України визначено, що у цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Згідно пункту 291.2. статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Пункт 291.4. статті 291 Податкового кодексу України визначає, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема третя група:

- фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

- електронні резиденти (е-резиденти), які зареєструвалися як фізичні особи - підприємці, здійснюють господарську діяльність з надання послуг, виробництва та/або продажу товарів виключно на користь нерезидентів України, за умови що протягом календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв: 1) не використовують працю найманих осіб - громадян або резидентів України; 2) не отримують доходи з джерелом походження з України, крім пасивних доходів; 3) обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до підпункту 3 пункту 292.1. статті 292 Податкового кодексу України для платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів) доходом платника єдиного податку є обсяг коштів, зарахованих на рахунок такого платника податків у банку.

Пунктом 293.1 статті 293 Податкового кодексу України встановлено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Згідно з пунктом 293.2 статті 293 Податкового кодексу України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

Згідно з абзацом 1 пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої та другої груп є календарний рік. Пунктом 294.2 статті 294 кодексу встановлено, що податковий період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

Пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку першої та другої групи сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Відповідно до пункту 295.2 статті 295 Податкового кодексу України нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.03.2018 року звернулася до Головного управління ДПС у Донецькій області (Покровської ДПІ) з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, яка зареєстрована в органі ДПС за № 1880/ФОП. ОСОБА_1 обрала ІІ групу зі ставкою 20% розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пунктом 57.3. статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що не підлягає оскарженню податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі заяви № 1880/ФОП про застосування спрощеної системи оподаткування, ОСОБА_1 нараховано єдиного податку за період лютий-жовтень 2022 року в загальній сумі 11700,00 гривень.

Водночас, у ОСОБА_1 станом на 28.02.2022 року була наявна переплата з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 824,60 гривень.

У зв`язку з тим, що в особовому рахунку відповідача була наявна переплата з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 824,60 гривень, загальна сума заборгованості, яка самостійно задекларована відповідачем, однак не сплачена складає 10875,40 гривень.

Зазначена заборгованість підтверджується карткою особового рахунку з єдиного податку з фізичних осіб.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. п. 14.1.175. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 15.10.2024 року № 0000685-1307-0599, яка надіслана контролюючим органом за зареєстрованим у встановленому законодавством порядку на момент надіслання податкової вимоги місцезнаходженням відповідача, утім, не була вручена відповідачу з незалежних від контролюючого органу причин та повернута до податкового органу з довідкою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією поштового відправлення. Відтак, вказана податкова вимога вважається врученою відповідачу.

Суд зазначає, що вимога надсилалися на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 , яка наявна в Єдиному державному демографічному реєстрі.

У постанові Верховного Суду від 14.07.2022 року по справі № 120/479/21-а суд звертає увагу, що добросовісний платник податків, зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов`язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року у справі № 140/30/20.

Відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 року по справі №826/11455/15 дійшов висновку, що не виконання платником податків обов`язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси позбавляє його можливості посилатися у спорі з контролюючим органом, що документи, правомірності яких стосується спір, не були йому вручені, якщо буде встановлено, що документи були направлені в установленому законом порядку на його податкову адресу, навіть у випадку повернення цих документів підприємством поштового зв`язку через неможливість їх вручення. Такий правовий наслідок висновується з норми п. 42.2 статті 42 ПК України. Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли контролюючий орган володіє достовірною інформацією про зміну платником місця проживання.

З урахуванням того, що у контролюючого органу відсутні відомості щодо зміни податкової адреси відповідача, а матеріалами справи не встановлена будь-яка інша адреса платника податків, направлення податкової вимоги на відому адресу відповідача свідчить про дотримання вимог п. 42.2 статті 42 ПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не вжиті заходи з самостійного погашення податкового боргу.

Строки добровільної сплати узгоджених податкових зобов`язань сплинули, заходи, прийняті податковим органом щодо стягнення податкових зобов`язань, не призвели до їх погашення.

Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено правомірність визначення позивачем суми податкового боргу відповідача та наявність підстав для стягнення зазначеної суми боргу в судовому порядку.

Відповідно до ст. 67 Конституції України та ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати до бюджетів належні суми податків та зборів (обов`язкових платежів), однак вказані зобов`язання відповідач не виконав.

Пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України, встановлено що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Відповідно до пункту 95.2. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог у повному обсязі.

Згідно п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на викладене, на підставі положень Податкового кодексу України, ст.ст. 2, 14, 77, 78, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59; поштова адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 286, код ЄДРПОУ ВП 44070187) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення податкового боргу в сумі 10875,40 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) суму податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18050400) у розмірі 10875 (десяти тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень 40 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 19 січня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Л.Б. Голубова