Рішення № 133413326, 19.01.2026, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/4895/25

Провадження № 2/545/55/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2026 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача- Осьмака А.В.,

представника відповідача- Кудлая О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки звільнився 31.07.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 31.07.2025 № 162/ос. Роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, так як з ним не проведено остаточного розрахунку в день звільнення (31.07.2025 року), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема йому не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у Полтавській вагонній дільниці колективного договору, зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків.

В пункті 3.17 Колективного договору Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» передбачено, що адміністрація Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років - 3 середньомісячні заробітки; більше 15років - 5 середньомісячних заробітків.

Оскільки ОСОБА_2 працював на залізниці більше 35 років, то роботодавець мав йому виплатити при звільненні основну матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків, що становить 100421,05 грн., оскільки його середньомісячний заробіток на день звільнення становив 20084,21 грн., що підтверджується довідкою про середньомісячний заробіток. Оскільки роботодавець не виплатив належну позивачу матеріальну допомогу в сумі 100421,05 грн., виплата яких гарантована колективним договором, відповідно своїми діями роботодавець порушив вимоги статті 116 КЗпП України, й така матеріальна допомога підлягає стягненню в судовому порядку на мою користь.

В другому абзаці пункту 3.17 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі:

Зокрема, для чоловіків: з 20 до 25 років- 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 років- 2 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років- 3 середньомісячні заробітки; з 35 до 40 років- 4 середньомісячні заробітки; понад 40 років- 5 середньомісячних заробітків;

Трудовий стаж ОСОБА_1 на залізниці становив на день звільнення з роботи становив повних 35 років, й відповідно в свою чергу роботодавець мав йому виплатити при звільненні додаткову матеріальну допомогу у розмірі 4 середньомісячних заробітків, що становить 80336,84 грн.

Проте, оскільки роботодавець не виплатив належну матеріальну допомогу в сумі 80336,84 грн., виплата яких гарантована колективним договором, відповідно своїми діями порушив вимоги статті 116 КЗпП України.

Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити одноразову та додаткову матеріальні допомоги відповідно до пункту 3.17 Колективного договору відображена у наказі про звільнення (з приміткою- після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»), проте рішення керівництва Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» або ж АТ «Укрзалізниця» жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця виконати умови колективного договору та вимоги статті 116 КЗпП України та провести остаточний розрахунок в день звільнення та виплатити при цьому всі належні кошти саме у день звільнення.

Згідно довідки, виданої за підписом посадових осіб Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила на день звільнення 619,63 грн. В свою чергу затримка розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 31.07.2025р. по 26.10.2025р. становить 87 днів.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів з ОСОБА_1 остаточний розрахунок саме в день його звільнення, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду з цим позовом пройшло 87 календарних днів (з 31 липня 2025 року по 26 жовтня 2025 року включно), то вважає стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який на момент звернення з позовом до суду становить 53907,81 грн. (з розрахунку 619,63 грн (середньоденний заробіток) *87 календарних днів затримки).

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 100421,05 грн.; додаткову матеріальну допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 80336,84 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53907,81 грн.

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 12.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

24.11.2025 року від представника відповідача- АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вони є безпідставними, необґрунтованими. Зазначає, що додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами, тимчасово на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинені та на теперішній час не здійснюються. Також наголошує, що одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію не входить до фонду оплати праці та не передбачені чинним законодавством, а нараховується виключно на підставі колективного договору підприємства. Окрім того, вважає, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк для звернення до суду з позовом для вирішення трудового спору, що є підставою для відмови у позові з цих підстав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник- ОСОБА_3 позов підтримали та просили задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у письмових заявах по суті спору.

Представник відповідача- Кудлай А.В. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів Виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» Філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», з 03.07.1986 року та був звільнений 31.07.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 31.07.2025 № 162/ос (а.с. 18), копією трудової книжки (а.с. 75-82).

Відповідно до зазначеного наказу підприємство повинно компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 43 дні відпустки, виплатити: передбачені колективним договором 1, розділ ІІІ, оплата та стимулювання праці п. 3.17 (абз. 1) у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків; передбачені колективним договором 2, розділ ІІІ, оплата та стимулювання праці п. 3.17 (абз. 3) у розмірі 3-х середньомісячних заробітків. Згідно витягу з протоколу № Ц-54/31, Ком. т. Засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, п.п. 1.1.4 протокольного рішення ПК ВЧ-8 від 22.12.2023 № 114, та спільної постанови ПК ВЧ-8 від 22.12.2023 № 42- Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, призупинити на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами).

Згідно Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.07.2025 року, ОСОБА_1 належить до виплати 27182,91 грн. (а.с. 14). Вказана сума була перерахована на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 480502 від 31.07.2025 року (а.с. 57 звор. бік), платіжною відомістю № 364 від 31.07.2025 року (а.с. 58).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Отже одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога працівникам які виходять на пенсію повинна бути сплачена у день звільнення, незалежно від того чи входять такі виплати до фонду оплати праці.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 100421,05 грн.; додаткової матеріальної допомоги у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 80336,84 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 3.17 Колективного договору Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» передбачено, що адміністрація Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років - 3 середньомісячні заробітки; більше 15років - 5 середньомісячних заробітків.

Другим абзацом пункту 3.17 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі для чоловіків: з 20 до 25 років- 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 років- 2 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років- 3 середньомісячні заробітки; з 35 до 40 років- 4 середньомісячні заробітки; понад 40 років- 5 середньомісячних заробітків;

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення про призупинення зокрема п.1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога.

Як зазначає сторона відповідача, оскільки у зазначений період звільнення ОСОБА_1 діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), зазначені виплати одноразової матеріальної допомоги Позивачу здійснені не були.

Верховною Радою України 15.03.2022 прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022.

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативою роботодавця.

Проте, суд відхиляє посилання представника відповідача про те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено, з огляду на наступне.

Так, представником відповідача у судове засідання не надані належні докази підтвердження зупинення окремих положень колективного договору, зокрема копії відповідних рішень керівного органу, протоколи, витяги з протоколів , тощо.

З долученого до матеріалів справи Витягу з протоколу засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 51).

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24) вказане рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року залишено без змін.

Таким чином, враховуючи наявність судових рішень якими визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, з наданих суду доказів у їх сукупності суд вважає не доведеним з боку відповідача існування дійсного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т.) яким відповідач обґрунтовує законність призупинення виплат позивачу.

Наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 вищевказаних видів одноразової матеріальної допомоги, у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При цьому, з огляду на положення статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

До того ж, Рішенням протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року № Ц-82/63 Ком.т. встановлено поновити виплати матеріальної допомоги та відповідно до графіка виплат працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня2024року. Пунктом 2 рішень зазначеного протоколу ухвалено нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити у хронологічній послідовності до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада2024року, згідно з графіком погашень (а.с. 85).

До звільненого працівника обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на період дії воєнного стану, не можуть бути застосовані.

Оскільки ОСОБА_1 працював на залізниці більше 35 років, то роботодавець мав йому виплатити при звільненні основну матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків, що становить 100421,05 грн., та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 4 середньомісячних заробітків, що становить 80336,84 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки Полтавської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» про середню заробітну плату (дохід), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила на день звільнення 619,63 грн. (а.с. 55).

У зв`язку з тим, що відповідач не провів з ОСОБА_1 остаточний розрахунок саме в день його звільнення, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду з цим позовом пройшло 87 календарних днів (з 31 липня 2025 року по 26 жовтня 2025 року включно), суд вважає стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який на момент звернення з позовом до суду становить 53907,81 грн. (з розрахунку 619,63 грн (середньоденний заробіток) х 87 календарних днів затримки).

За таких обставин суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд вважає необхідним також стягнути зі сторони відповідача на корить ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 2347,00 грн. (а.с. 27, 28).

Керуючись ст. 11, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки при звільненні -задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 100421 (сто тисяч чотириста двадцять одна) грн. 05 коп., додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 80336 (вісімдесят тисяч триста тридцять шість) грн. 84 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 53907 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот сім) грн. 18 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , витрати по оплаті судового збору у розмірі 2347 (дві тисячі триста сорок сім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т. О. Зуб