Рішення № 133393871, 19.01.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 р. № 400/12065/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,

провизнання протиправним та скасування рішення від 23.10.2025 року № 143350008572; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту - Відповідач) з вимогами про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.10.2025 року № 143350008572;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати стаж дубліката трудової книжки серія НОМЕР_1 та період навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982 року (свідоцтво серії НОМЕР_2 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачу було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж Позивача склав 10 років 0 місяців 18 днів. При обрахуванні страхового стажу Відповідачем не врахований стаж дубліката трудової книжки та період навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982 року Позивач вважає, що таке рішення відповідача є протиправним, таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року відкрито провадження по справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260 КАС України (без виклику сторін).

03.12.2025 р. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де вказано, що 23.10.2025 прийнято рішення № 143350008572, яким відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058 в зв`язку з не підтвердженням статусу особи та відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивача не зараховано періоди: навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982, згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про присвоєну кваліфікацію; роботи протягом березня 1983 року - грудня 2003 року, згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_3 від 01.03.1983, оскільки дата заповнення дубліката трудової книжки 01.03.1983, а титульний аркуш засвідчено печаткою з атрибутами України (неіснуючої на той час держави). Крім того, щодо періоду роботи в ФГ «Стяг» з 05.03.1993 по 30.09.1999 - відсутні документи, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування. Страховий стаж Позивача склав 10 років 0 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Відповідач зазначає, що правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу відсутні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 27.05.1998 р.

14.10.2025 р. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На день подання заяви про призначення пенсії вік Позивача становив 59 років 11 місяців.

23.10.2025 р. Відповідачем прийнято рішення № 143350008572 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058 в зв`язку з не підтвердженням статусу особи та відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

Згідно вказаного рішення, страховий стаж Позивача становить 10 років 0 місяців 18 днів, при необхідному страховому стажі - 25 років.

До страхового стажу не зараховано періоди:

- навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982, згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про присвоєну кваліфікацію;

- роботи протягом березня 1983 року - грудня 2003 року, згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_3 від 01.03.1983, оскільки дата заповнення дубліката трудової книжки 01.03.1983, а титульний аркуш засвідчено печаткою з атрибутами України (неіснуючої на той час держави).

Крім того, щодо періоду роботи в ФГ «Стяг» з 05.03.1993 по 30.09.1999 - відсутні документи, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

До страхового стажу вищезазначені періоди враховано частково, періодами роботи в колгоспі, згідно з архівною довідкою від 15.12.2021 № С/01-12/977 та за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб, починаючи з 01.10.1999;

- страховий стаж за періоди роботи після січня 2004 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам;

- заявником надано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 27.05.1998;

- відсутня довідка, передбачена додатком 2 Порядку № 637, про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку;

- не враховано дані архівної довідки від 31.10.1997 № 15352, виданої Центральним військово-морським архівом, оскільки не відповідає Порядку № 637 та не містить інформацію про безпосередню участь в бойових діях.

Вважаючи рішення від 23.10.2025 року № 143350008572 неправомірним, Позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. ст. 22, 64 Конституції України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. 1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон № 1058).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058).

Частиною другою статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-ІV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункті 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців 4 і 5 частини 1 статті 101 зазначеного Закону, а також абзацу 6 частини 1 статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, після досягнення чоловіками 55 років, жінками 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 27.05.1998 року Позивач є учасника бойових дій.

Згідно долучених до матеріалів справи документів, на момент звернення Позивача до органу Пенсійного фонду з заявою про дострокове призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV, йому виповнилось 59 років 11 місяців.

Статею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Матеріалами справи підтверджується, що дублікат трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 містить записи про періоди роботи Позивача, зокрема, щодо спірних періодів березня 1983 року - грудня 2003 року.

Разом із тим, записи в дублікаті трудової книжки Позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визнало недостатніми для підтвердження трудового стажу.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція № 162.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 (далі Постанова №301) передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених Законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.

З матеріалів справи судом встановлено, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкції № 162 та № 58, записи в трудовій книжці про роботу відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи , номери наказів та їх дати, посаду на якій працював Позивач.

Наявність певних недоліків оформлення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведений у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи березня 1983 року - грудня 2003 року, оскільки дата заповнення дубліката трудової книжки 01.03.1983, а титульний аркуш засвідчено печаткою з атрибутами України (неіснуючої на той час держави).

Суд зазначає, що згідно з п.5.1, 5.2 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження» і «Відомості про заохочення» при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

У графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.

Отже, внесення до дублікату записів про минулі періоди роботи працівника вносяться при наявності належно оформлених документів у хронологічному порядку.

При цьому, за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Суд зазначає, що враховуючи наявність на першому аркуші дубліката трудової книжки Позивача печатки з атрибутами України, дублікат видавався вже в державі Україна, а неточність у заповненні дати видачі документу є відповідальністю роботодавця або уповноваженої ним особи, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу Позивача за спірний період.

При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).

Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.

Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.

З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих Позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу Позивача, та відомостей стосовно паспортних даних позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково.

Отже, з вище наведених норм слідує, що Позивач не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні його трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто Позивачем.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Щодо періоду роботи в ФГ «Стяг» з 05.03.1993 по 30.09.1999 , який не враховано до страхового стажу Позивача з підстав відсутності документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування, то суд зазначає наступне.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено в ч. 1 ст. 20 Закону №1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

При цьому, у ч. 10 ст. 20 Закону № 1058 вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків. В свою чергу, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не може бути підставою для позбавлення, працівника права на призначення чи перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії працівникові періоду його роботи.

Крім того, суд наголошує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_3 , Позивач в період з 05.03.1993 по 30.09.1999 працював у фермерському господарстві «Стяг», з якого страхувальниками мали сплачуватися страхові внески. Сам факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірний період, за відсутності вини Позивача, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи з 05.03.1993 по 30.09.1999.

Щодо не зарахування страхового стажу Позивача в період навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982, оскільки у свідоцтві серії НОМЕР_2 відсутня інформація про присвоєну кваліфікацію, суд зазначає наступне.

На момент проходження позивачем навчальної програми діяв Закон УРСР «Про народну освіту» від 01 жовтня 1974 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 вказаного Закону, для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.

Частиною 4 ст. 48 згаданого вище Закону визначено, що особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію.

Відповідно до пункту «д» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На підтвердження навчання Позивачем надано копію свідоцтва серії НОМЕР_2 , яким підтверджується те, що ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1980 по 03.05.1982 навчався в Новобузькому міжшкільному учбово-виробничому комбінаті по програмі підготовки водія транспортних засобів категорії «С» (свідоцтво оформлене російською мовою).

Відтак доводи пенсійного органу про те, що в свідоцтві серії НОМЕР_2 відсутня інформація про присвоєння кваліфікації не є таким, що перешкоджає можливості встановити факт навчання Позивача на відповідних курсах на підставі згаданого вище свідоцтва.

Адже приписи Порядку № 637 не встановлюють таких вимог до відповідних свідоцтв. Натомість, у пункті 8 Порядку № 637 йдеться про те, що дипломи, посвідчення, свідоцтва, а також довідки підтверджують лише час навчання і повинні містити відомості про періоди навчання.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що період навчання Позивача Новобузькому міжшкільному учбово-виробничому комбінаті з 01.09.1980 по 03.05.1982 має бути зарахований до страхового стажу.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області під час прийняття рішення від 23.10.2025 року №143350008572, яким відмовлено Позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України №1058, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії Позивачу, як наслідок, Відповідач допустив неналежний розгляд поданої Позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії.

Отже, рішення від 23.10.2025 року №143350008572 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права Позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати Позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 та період навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982 року.

Належним способом захисту прав Позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву Позивача від 14.10.2025 р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог Позивача.

Суд також вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.10.2025 року № 143350008572.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до страхового стажу періоди роботи згідно дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 та період навчання з 01.09.1980 по 03.05.1982 року (свідоцтво серії НОМЕР_2 ).

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) від 14.10.2025 про призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 19.01.2026 р.

Суддя Н. В. Лісовська