Рішення № 133389371, 16.01.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 386/1637/25

2/703/200/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

03.09.2025 ТОВ «Діджи Фінанс» через представника, з використанням системи «Електронний суд» звернулося до Голованівського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №200063521 від 12.07.2014 в сумі 69760,48 грн, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.07.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду №200063521 щодо кредитування, відповідно до умов якої останній було видано кредит в розмірі 23000,00 грн, строком з 12.07.2014 до 12.07.2019. 20.07.2020 за результатами публічних торгів та на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020 позивачем набуто від ПАТ «Банк Михайлівський» право вимоги за укладеним із відповідачкою ОСОБА_1 кредитним договором. Станом на 13.08.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 53309,97 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 17473,38 грн, заборгованість по процентам 35836,59 грн. Також за ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на залишок заборгованості нараховано інфляційні втрати в сумі 11656,99 грн та 3% річних в сумі 4793,52 грн, що загалом складає 69760,48 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою Голованівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2025 справу передано за підсудністю до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 06.10.2025 справу прийнято до провадження, відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлений учасникам справи процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи.

Копію ухвали про відкриття провадження в справі надіслано відповідачеві на зареєстровану адресу місця проживання, вказане відправлення повернуте відправникові у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пов`язаної із належним здійсненням правосуддя, зокрема сформульованої в справі «Сидоренко проти України» (Sydorenko v. Ukraine (dec.), №73193/12, 18 February 2021), загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, однак стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подала, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

01.12.2025 представник відповідачки, адвокат Примак В.А. звернувся до суду із заявою про надання копії позовної заяви, додатків для підготовки заперечень, однак станом на 16.01.2026 сторона відповідача із письмовими заявами по суті справи, клопотаннями не зверталася.

Згідно із рішенням від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Частинами 1, 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом з долучених до позову документів встановлено та це не спростовано відповідачкою, що 12.07.2014 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200063521 щодо кредитування, відповідно до умов якої останній видано кредит.

Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості), банк зобов`язався відкрити на ім`я клієнта поточний рахунок для здійснення операцій із використанням електронного платіжного засобу, видати в користування платіжну картку та надати позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі кредитного ліміту, встановленого банком самостійно на підставі відомостей, повідомлених позичальником, а відповідач зобов`язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (п. 1.1-1.2, 1.5.3 заяви (оферти) від 12.07.2014).

За змістом довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, позичальниці ОСОБА_1 виданий кредит на споживчі потреби шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії до 50000,00 грн строком на 5 років, з процентною ставкою 58,8% річних на залишок заборгованості за кредитом, пільговим періодом 90 днів та орієнтовною сукупною вартістю 24307,90 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, заява (оферта) №200063521 від 12.07.2014, анкета позичальника №464353 від 12.07.2014, довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту від 12.07.2014, тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка» від 12.07.2014 укладені сторонами в простій письмовій формі та підписані ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що між первинним кредитором, ПАТ «Банк Михайлівський» та позичальником ОСОБА_1 12.07.2014 в письмовій формі укладений кредитний договір.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу №1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).

20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладений договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу №1905.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 в справі №910/11298/16 апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі №910/11298/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі №910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 №1905, а саме: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 №1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 №1 і №2. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 №1 і №2.

20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Банк Михайлівський» з позичальниками на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15.06.2020, відповідно до якої позивач є кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до реєстру прав вимоги до договору №7_БМ від 20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №200063521 від 12.07.2014 в сумі 53309,97 грн, що складається із суми основного боргу 17743,38 грн та 35836,59 грн заборгованості за процентами.

На підтвердження придбання права грошової вимоги за договором №7_БМ від 20.07.2020, позивач ТОВ «Діджи Фінанс» надано копію платіжної інструкції №25 від 09.07.2020 про перерахування на користь ПАТ «Банк Михайлівський» 5307308,39 грн на підставі протоколу прилюдних торгів за лотом №GL16N618071.

Станом на 13.08.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 53309,97 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 17473,38 грн, заборгованість по процентам 35836,59 грн.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана банком виписка за рахунком позичальника, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у повному обсязі підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено довідці-розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.

На підтвердження отримання кредиту та користування кредитними коштами, позивачем надано виписку по особовим рахункам на ім`я ОСОБА_1 за період із 23.05.2016 до 287.07.2020, за змістом якої вбачається існування на кінець вказаного періоду заборгованості в загальному розмірі 53309,97 грн, з яких 17473,38 грн борг за основним зобов`язанням.

Також за ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на залишок заборгованості нараховано інфляційні втрати в сумі 11656,99 грн та 4793,52 грн 3% річних.

З долученого до позову розрахунку вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем за період з 25.02.2019 по 23.02.2022.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявність заборгованості за кредитним договором не спростована відповідачкою, право грошової вимоги набуте позивачем в передбаченому законом порядку, відомості про визнання вказаного правочину недійсним відсутні.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за інфляційними втратами та процентами річних суд вважає таким, що відповідає умовам чинного законодавства, відповідні нарахування проведені до часу введення на території України воєнного стану. Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що відповідач взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжної інструкції №200063521 від 14.08.2025, позивачем при поданні позовної заяви в електронному вигляді сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 2422,40 грн.

В частині стягнення з відповідача понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст. 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Позивач просив стягнути витрати на правову допомогу, на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги №26 від 15.02.2024 із Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», додаткову угоду, предметом якої є стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 , акт на підтвердження надання правничої допомоги, що включає роботи із підготовки заяви із додатками про стягнення кредитної заборгованості вартістю 7000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2019 в справі №915/237/18, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Застосовуючи такий підхід в даній справі, суд не вважає заявлений до відшкодування позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, відповідним критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Такий розмір витрат на правничу допомогу є очевидно неспівмірним, хоча і відповідає умовам укладеного договору про надання правової допомоги.

Оскільки справа не належить до категорії складних, не потребує вчинення значної кількості процесуальних дій з боку представника, в тому числі участі в судових засіданнях, в даній категорії справ склалася усталена судова практика, а справа розглянута в спрощеному проваджені без виклику сторін, то з урахуванням рівня складності вказаної справи, обсягу виконаних робіт (складання типової позовної заяви), враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу із ОСОБА_1 в сумі 2500,00 грн.

Керуючись ст. 6, 207, 512, 514, 526, 625, 626, 627, 628, 638, 641, 642, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-81, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-268, 280, 281, ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200063521 від 12.07.2014, що складається із 17473,38 грн заборгованості за кредитом, 35836,59 грн заборгованості за процентами, 11656,99 грн втрат від інфляції, 4793,52 грн 3% річних, а також 2422,40 грн судового збору, 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 74682 (сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 88 коп.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене 16.01.2026.

Суддя І.В. Овсієнко