Постанова № 13337130, 12.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.11.10Справа №2а-731/10/1/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Дубініній А.В., за участю представників позивача Шкляревич Л.С., Євграфової Н.О.,

представника відповідача Бойченко О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції»

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду АРК з адміністративним позовом звернувся Акціонерний комерційний банк "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Сімферополі № 0001192200/0 від 15.12.2006 року та № 0001202200/0 від 15.12.2006 року.

Під час розгляду справи 08.02.2007 року позивач надав до суду заяву про часткову відмову від позовних вимог відносно визнання нечинним податкового повідомлення рішення ДПІ у м.Сімферополі № 0001202200/0 від 15.12.2006 року про донарахування позивачу ПДВ та застосування штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду АР Крим від 16.02.2007 року № 2-16/1203-2007 А позов задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі № 0001192200/0 від 15.12.2006 року, в частині визнання нечинним податкового повідомлення рішення ДПІ в м.Сімферополі № 0001202200/0 від 16.12.2006 року провадження по справі закрито.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 року постанову господарського суду АР Крим від 16.02.2007 року у справі № 2-16/1203-2007А залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2009 року скасовано постанову господарського суду АР Крим від 16.02.2007 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 року в частині визнання нечинним податкового повідомлення рішення ДПІ у м.Сімферополі від 15.12.2006 року № 0001192200/0 про визначення АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» податкового зобовязання за платежем з податку на прибуток у сумі 1316682,00 гривень, в тому числі 707307,00 гривень основний платіж та 609375,00 гривень - штрафні (фінансові) санкції; справу в частині інших позовних вимог направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині позовних вимог постанову господарського суду АР Крим від 16.02.2007 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 року залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2010 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2010 року по справі призначено судово економічну експертизу, у звязку з чим провадження по справі ухвалою суду від 01.03.2010 року зупинено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2010 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2010 року замінено відповідача Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим її правонаступником Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим.

Адміністративний позов мотивований тим, що згідно податкового повідомлення рішення № 0001192200/0 від 15.12.2006 року на думку позивача відповідач необґрунтовано нарахував йому суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємства у розмірі 707307 гривень та застосував штрафні санкції з податку на прибуток підприємства у сумі 609375 гривень на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 та п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Позивач зазначає, що нарахування відповідачем сум податкового зобовязання з податку на прибуток є незаконним та позивач при формуванні бази, яка підлягає оподаткуванню даним податком у періоді перевірки, не порушував вимоги, які закріплені у п.п.4.1.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.7.6.1, п.п.7.6.3 п.7.6 ст.7, п.п.12.2.2, п.п.12.2.3, п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а навпаки керувався даними нормами та приписами нормативно правових актів Національного банку України при нарахуванні та сплаті податку на прибуток.

Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву просить суд у позові відмовити за наступними мотивами.

Нарахування сум податкового зобовязання з податку на прибуток відбулося у звязку з тим, що відповідач за результатами проведення перевірки встановив з боку позивача порушення п.п.4.1.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.7.6.1, п.п.7.6.3 п.7.6 ст.7, п.п.12.2.2, п.п.12.2.3, п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Відповідач зазначає, що дані порушення повязані з наступними операціями, які здійснював банк, а саме: неправомірне формування страхових резервів під дебіторську заборгованість з боку позивача, неправомірне формування резервів під кошти на коррахунках, помилкове віднесення до складу валових витрат коштів, направлених на формування резервів під знецінення цінних паперів; безпідставне формування страхових резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними лініями та наданими гарантіями; отримані векселя від емітентів в рахунок погашення дебіторської заборгованості банк неправомірно врахував у витратах в момент розрахунку векселями та відобразив ці операції у окремому податковому обліку фінансових результатів.

У судовому засіданні 01.03.2010 року представниками позивача надано уточнення до адміністративного позову, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ в м.Сімферополі № 0001192200/0 від 15.12.2006 року.

У судовому засіданні 12.11.2010 року представники позивача наполягали на задоволенні уточнених позовних вимог.

У судовому засіданні 12.11.2010 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція в м.Сімферополі АР Крим, є субєктом владних повноважень, який у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що Акціонерний комерційний банк «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» є юридичною особою, яка 22.07.1992 року зареєстрована виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 436242.

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків № 4340/281 від 25.10.2004 року Акціонерний комерційний банк «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» взятий на облік в податковому органі 21.10.1996 року за № 5212.

Таким чином, судом встановлено, що Акціонерний комерційний банк «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» є субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаний виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що на підставі направлень № 1932/22-0 від 19.10.2006 року та від 15.11.2006 року № 2109/22-0, виданих ДПІ у м.Сімферополі, державними податковими ревізорами інспекторами ДПІ у м.Сімферополі та ДПА в АР Крим на підставі ч.1-5 ст.11-1 з урахуванням п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до плану графіку проведення документальних перевірок субєктів господарювання проведена планова документальна перевірка фінансово господарської діяльності з питань дотримання Акціонерним комерційним банком «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами проведення якої складено акт № 6398/22-012/20929956 від 06.12.2006 року про результати планової перевірки Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», код за ЄДРПОУ 20929956, МФО 384577 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року (надалі акт перевірки).

Судом встановлено, що АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» повідомлений про проведення планової виїзної перевірки повідомленням від 19.09.2006 року № 37789/10/22-0, яке фактично отримано 29.09.2006 року головним бухгалтером ОСОБА_5

Перевірку проведено з відома в.о. Голови Правління АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» Грабовецького Д.В. та в присутності головного бухгалтера АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» ОСОБА_5

Перевірка проводилась з 19.10.2006 року по 29.11.2006 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.4.1.1, 4.1.2, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.4.2.2 «б», п.4.2 ст.4, п.п.5.2.1, 5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.12.2.1, 12.2.2,12.2.3 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток:

-за 1 квартал 2005 року на 541985,00 гривень;

-за півріччя 2005 року на 544215,00 гривень;

-за три квартали 2005 року на 236862,00 гривень;

-за 2005 рік на 511441,00 гривень;

- за 1 квартал 2006 року на 63686,00 гривень;

-за півріччя 2006 року на 195866,00 гривень.

Судом встановлено, що головний бухгалтер та в.о. Голови Правління АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» з актом перевірки ознайомилися, акт перевірки підписали з запереченнями, один екземпляр акту отримали.

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Сімферополі за встановлене перевіркою порушення п.п.4.1.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4; п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5; п.п.7.6.1, п.п.7.6.3 п.7.6 ст.7, п.п.12.2.1 п.п.12.2.2, п.п.12.2.3, п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» згідно з п.п. «б» п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та згідно з п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” АКБ Чорноморський банк розвитку та реконструкції» ДПІ у м. Сімферополі винесено податкове повідомлення рішення № 0001192200/0 від 15.12.2006 року, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем прибуток банківських організацій, вкл. філіали аналогічних організацій, розташованих на території України в розмірі 1316682,00 гривень, в т.ч. за основним платежем в сумі 707307,00 гривень та за штрафними санкціями в сумі 609375,00 гривень.

Судом встановлено, що позивачем отримано зазначене податкове повідомлення рішення.

Перевіряючи правомірність винесення ДПІ у м.Сімферополі податкового повідомлення рішення № 0001192200/0 від 15.12.2006 року, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що відповідно до декларації з податку на прибуток банку за 1 квартал 2005 року позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 49,6 тис.грн.

Відповідно до декларації з податку на прибуток банку за півріччя 2005 року позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 114,5 тис.грн.

Відповідно до декларації з податку на прибуток банку за 3 квартали 2005 року позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 196,1 тис.грн.

Відповідно до декларації з податку на прибуток банку за 2005 рік позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 114,3 тис. грн.

Відповідно до декларації з податку на прибуток банку за 1 квартал 2006 позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 78836 грн.

Відповідно до декларації з податку на прибуток банку за піврічя 2006 року позивачем задекларовано суму податку до сплати в розмірі 99433 грн.

Суд зазначає, що згідно з актом перевіркою встановлені наступні порушення:

-п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 і п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині не відображення надлишкової суми страхового резерву у складі валового доходу у 1 кварталі 2006 року у сумі 254746,00 гривень, і за півріччя 2006 року у сумі 356863,00 гривень;

-п.п.4.1.3 п.4.1 ст.4 і п.п.7.6.1, 7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині не включення до складу валових доходів фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами у 1 кварталі 2005 року у сумі 2841160,00 гривень, за півріччя 2005 року у сумі 2203560,00 гривень, за три квартали 2005 року у сумі 1222000,00 гривень, за 2005 рік у сумі 2335200,00 гривень, за півріччя 2006 року у сумі 426600,00 гривень;

-п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.12.2.1 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині формування страхового резерву у податковому обліку, в наслідок чого занижено валові витрати за 2005 рік на суму 289038,00 гривень, у тому числі за 1 квартал 2005 року на 68821,00 гривень, за півріччя 2005 року на 25899,00 гривень, за три квартали 2005 року на 274351,00 гривень.

Судом встановлено, що згідно вищезазначених порушень донарахування податку на прибуток податковим повідомленням - рішенням ДПІ у м.Сімферополі № 0001192200/0 від 15.12.2006 року складає 707406,00 гривень (356863,00 гривень + 2335200,00 гривень + 426600,00 гривень 289038,00 гривень) х 25 %)

Перевіряючи допущення позивачем порушень визначення валових доходів та витрат в частині формування страхового резерву, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року АКБ Чорноморський банк розвитку та реконструкції» включав до складу валових витрат суми коштів, які були ним віднесені до страхових резервів, які були сформовані позивачем під дебіторську заборгованість, під кошти на коррахунках у інших банках, під знецінення цінних паперів, для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям.

Пунктом 5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції Закону України що діяла на момент здійснення операцій) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст.12 цього Закону.

Відповідно до п. 12.2.1. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством

Пунктом 12.2.2. статті 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Таким чином, необхідно відокремлювати загальні обовязки банківських установ створювати страхові резерви для відшкодування можливих витрат для будь-яких активних банківських операцій, що визначені та врегульовані нормативними актами НБУ, спеціальними законами тощо, та можливість створення резервів у звязку збїх відображенням в податковому обліку.

Отже, для мети оподаткування страхові резерви можуть бути створені виключно для покриття наступних ризиків:

- неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками,

- придбаними цінними паперами,

- іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою НБУ, - кредитами, гарантями, поруками, що визнані безнадійними. Більш того, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, направлені на створення зазначених страхових резерів ні в повному обсязі, а виключно в розмірах, визначених п. 12.2.3. статті 12 Закону - тобто 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Перевіркою будь-яких порушень в частині перевищення гранічної суми страхового резерву, визначеної п. 12.2.3 статті 12 Закону встановлено не було, про що прямо зазначено на сторинки 55 акту перевірки.

Але перевіряючи обґрунтованість формування страхового резерву та віднесення цих сум до валових витрат по кожному страховому ризику, визначеному п. 12.2.2 статті 12 Закону, судом встановлено наступне.

1.Суд зазначає, що в акті перевірки зазначено про допущення позивачем порушення в частині створення страхового резерву під зобов'язання по кредитним лініям, наданим гарантіям, з віднесенням до складу валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-) 556987,90 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 431628,31 грн., за три квартали 2005 р. у сумі (-) 704450,32 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1035700,31 грн., у 1 кварталі 2006 року 186193,58 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 172886,08 грн.

Розрахунок суми податкових зобов'язань згідно акту перевірки:

1 квартал 2005 року (-) 556987,90*25%= (-) 139247 грн. завищення податку на прибуток;

за півріччя 2005 року (-) 431628,31*25%= (-) 107907 грн. завищення податку на прибуток;

за три квартали 2005 року (-) 704450,32*25%= (-) 176113 грн. завищення податку на прибуток;

за 2005 рік (-) 1035700,31*25% = (-) 258925 грн. завищення податку на прибуток;

за 1 квартал 2006 року 186193,58*25% = 46548 грн. заниження податку на прибуток;

за півріччя 2006 року 172886,08*25%=43222 грн. заниження податку на прибуток.

В акті перевірки зазначено, що приймаючи до уваги, що на момент формування страхового резерву кредиторська заборгованість основного боргу позивача по кредитним лініям була меншою, у банка були відсутні ризики щодо неповернення коштів, які не були надані.

У ході перевірки встановлено, що банком були надані клієнтам гарантії, під які банк формує нестандартний страховий резерв. Надані гарантії не були сплачені банком, тому у банку не виникає ризику неповернення основного боргу за гарантіями. Враховуючи вищевикладене, банком було безпідставно сформовано страховий резерв для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям.

Перевіряючи обґрунтованість акту перевірки в цій частині суд зазначає наступне.

Проаналізувавши підпункт 12.2.1. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд зазначає, що банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу за всіма видами кредитів та гарантій.

Крім того, як передбачено п. 12.2.3 ст. 12 Закону створення страхового резерву здійснюється у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами та гарантіями.

Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантій та кредитним лініям.

Оскільки банк не здійснював фактичної виплати коштів за операціями з кредитними лініями та гарантіями, то він не має права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення цих коштів.

У підпункті 12.2.1. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

Суд зазначає, що по справі було проведено судово економічну експертизу, за результатом проведення якої складено висновок № 33/10 судово-економічної експертизи по адміністративній справі № 2а-731/10/1/0170 (надалі висновок експертизи).

Суд погоджується з висновками акту перевірки та висновком експертизи, що за відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цими кредитними операціями суперечить вимогам зазначеної норми. Оскільки банком не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник ризик неповернення цих коштів.

В висновку експертизи зазначено, що банком було безпідставно віднесено до складу валових витрат сформовані страхові резерви для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-)556987,90 грн.; за півріччя 2005 р. у сумі (-) 431628,31 грн.; три квартали 2005 р. у сумі (-) 704450,32 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1035700,31 грн., у 1 кварталі 2006 року 186193,58 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 172886,08 грн.

З висновку експертизи вбачається, що від'ємне значення об'єкту оподаткування визначено згідно підпункту 12.2.3. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» так як за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2, зменшився.

Розрахунок суми податкових зобов'язань згідно експертизи: 1 квартал 2005 року (-)556987,90*25%= (-) 139247 грн. завищення податку на прибуток; півріччя 2005 року (-) 431628,31*25% = (-) 107907 грн. завищення податку на прибуток; за три квартали 2005 року (-) 704450,32*25%=(-)176113 грн. завищення податку на прибуток; за 2005 рік (-) 1035700,31*25%=(-)258925 грн. завищення податку на прибуток; 1 квартал 2006 року 186193,58*25%=46548 грн. заниження податку на прибуток; -півріччя 2006 року 172886,08*25%=43222 грн. заниження податку на прибуток.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновком експертизи стосовно того, що АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» було безпідставно віднесено до складу валових витрат сформовані страхові резерви для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-)556987,90 грн.; за півріччя 2005 р. у сумі (-) 431628,31 грн.; три квартали 2005 р. у сумі (-) 704450,32 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1035700,31 грн., у 1 кварталі 2006 року 186193,58 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 172886,08 грн.

Таким чином, ДПІ в м. Сімферополі вірно донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток за 1 квартал 2006 року в розмірі 46548 грн; запівріччя 2006 року в розмірі 43222 грн.

2. Згідно з актом перевірки встановлено порушення в частині створення позивачем страхового резерву під дебіторську заборгованість, з віднесенням до складу валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі 800,20 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 3478,45 грн., три квартали 2005 р. у сумі 610,53 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1458,87 грн., за півріччя 2006 р. у сумі (-) 3215,62 грн.

Розрахунок суми податкових зобов'язань згідно акту перевірки:

1 квартал 2005 року 800,20*25% = 200 грн. заниження податку на прибуток;

півріччя 2005 року (-) 3478,45*25%= (-)870 грн. завищення податку на прибуток,

за три квартали 2005 року 610,53*25%= 152 грн. заниження податку на прибуток;

за 2005 рік(-) 1458,87*25%=(-)365 грн. завищення податку на прибуток;

півріччя 2006 року (-)3215,62*25%=(-)804 грн. завищення податку на прибуток.

В акті перевірки зазначено, що формування страхового резерву під дебіторську заборгованість є неправомірним.

Перевіряючи обґрунтованість акту перевірки в цій частині суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося судом, до складу валових витрат можуть бути віднесені лише витрати на покриття страхових ризиків, визначених п. 12.2.2 ст. 12Заону. До зазначених ризиків дебіторська заборгованість не відносить.

Суд зазначає, що в Ухвалі ВАСУ від 19.11.2009 року, на підставі якої зазначену справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, суд зауважив, що судами попередніх інстанцій не встановлено, суми якої дебіторської заборгованості включені позивачем до розрахунку розміру страхового резерву, створенного за рахунок збільшення валових витрат.

У звязку з наведеним судом встановлена природа дебіторської заборгованості та можливість обґрунтованого формування для її відшкодування страхового резерву.

Згідно ст. 36 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки зобо в'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях.Банки зобов'язані формувати інші фонди та резе рви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів На ціонального банку України. Згідно з вимогами пункту 2.5. Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2002 р. N 505, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 січня 2003 р. за N 1/7322, сума дебіторської заборгованості, що віднесена до I групи ризику, вважається стандартною. Дебіторська заборгованість, що віднесена до II - IV груп ризику, вважається нестандартною.

Суд зазначає, що зарахування до відповідної групи дебіторської заборгованості передбачено положенням, яке закріплено у пункті 2.4 Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з ураху ванням кількості днів прострочення за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж коефіцієнт, що встановлений, виходячи із загального строку обліку на балансі.

Суд зазначає, що проведеною по справі експертизою встановлено, що дебіторська заборгованість, яка виникла перед банком, зв'язана з підготовкою, організацією, веденням банківських операцій. Така заборгованість існувала більш 90 днів, що є підставою віднесення її до 2-4 груп і віднесена банком до класу нестандартної.

Оскільки формування страхового резерву під заборгованість, що віднесена до нестандартної за методикою НБУ, прямо передбачено п. 12.2.2 статті 12 Закону, суд вважає, що такі сми позивачем обґрунтовано віднесені до складу валових витрат.

З висновку експертизи вбачається, що від'ємне значення об'єкту оподаткування визначено згідно підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» так як за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2 зменшився.

В висновку експертизи зазначено, що, враховуючи, що операції які здійснював банк (дебіторська заборгованість) відносяться до інших видів заборгованості (п.12.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), а методика формування резервів під нестандартну заборгованість за вищезгаданими операціями, яка використовується банком, визначена НБУ, створення банком страхових резервів під дебіторську заборгованість за рахунок валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі 800,20 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 3478,45 грн., три квартали 2005 р. у сумі 610,53 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1458,87 грн., за півріччя 2006 р. у сумі (-) 3215,62 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 12.2.2. пункту 12.2. статті 12).

Таким чином, суд приходить до висновку, що створення АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» страхових резервів під дебіторську заборгованість, яка віднесена до класу нестандартної, за рахунок валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі 800,20 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 3478,45 грн., три квартали 2005 р. у сумі 610,53 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1458,87 грн., за півріччя 2006 р. у сумі (-) 3215,62 грн. здійснено відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

3.Згідно з актом перевірки перевіркою встановлено допущення позивачем порушення в частині створення страхового резерву під заборгованість інших банків, з віднесенням до складу валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі 1170,09 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 1421,11грн., три квартали 2005 р. у сумі (-) 50,96 грн., за 2005 рік у сумі (-) 59,64., у 1 кварталі 2006 р. у сумі 28,40 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 86,62 грн.

Розрахунок суми податкових зобов'язань згідно акту перевірки є наступним:

1 квартал 2005 року 1170,09*25%= 293 грн. заниження податку на прибуток,

півріччя 2005 року (-) 1421,11 *25%=(-)355 грн. завищення податку на прибуток,

за три квартали 2005 року (-)50,96*25%= (-)13 грн. завищення податку на прибуток

за 2005 рік (-) 59,64*25% = (-)15 грн. завищення податку на прибуток.

1 квартал 2006 року 28,40*25%=7 заниження податку на прибуток,

півріччя 2006 року 86,62*25%=22 грн. заниження податку на прибуток.

В акті перевірки зазначено, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено формування резерву під кошти на коррахунках.

Перевіряючи обґрунтованість акту перевірки в цій частині суд зазначає наступне.

Згідно Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. N 368, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 р. за N 841/6032, порядок класифікації активних операцій банків і визначення їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків встановлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 15 березня 2004 № 104, якою схвалено Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»:

кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

активні операції - операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку. Обліковуються за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку.

резерви під втрати за активними операціями - частина вартості негативно класифікованих активів банку, яку банк достовірно, на основі попереднього досвіду, може вважати втраченою і відтак відносить на витрати своєї діяльності. З точки зору обліку резерви є контрактивним регулюючим рахунком, який зменшує облікову вартість активів.Резерви під втрати за активними операціями не включаються до капіталу банку. Ці резерви складаються з резервів під кредитні збитки, резервів під нараховані доходи, резервів лід дебіторську заборгованість та резервів під кореспондентські рахунки.

Відповідно до положень абзацу 2 підпункту 1.1. глави 1 розділу 2 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. N 368, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 р. за N 841/6032, банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Згідно пункту 3 Постанови Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2000 р. за N 474/4695банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках.

Відповідно до пункту 8.2. вказаної постанови під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв'язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

У пункті 8.3. цієї постанови закріплено, що для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch IBСА, Мооdу'з, Standart & Роогs тощо).

Банки, у яких відкрито кореспондентський рахунок, поділяються за групами відповідно до рейтингу країни.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1-2, вважаються «стандартними», а віднесені до груп 3-8 -«нестандартними».

Суд встановив, що відповідно до наданих листів НБУ, які видаються щоквартально, банки Россії у першому кварталі 2005 року відносилися до 3 групи різику, тому відносились до нестандартної групи, а починаючи з 2 кварталу 2005 року відносяться до 2 групи -стандартної.

Експертизою встановлено, що банк відповідно до методики НБУ формував страховий резерв за коштами, які знаходились на коррахунку у МКБ «Москомприватбанк» тільки у першому кварталі 2005 року у сумі 1170,09 грн.

З висновку експертизи вбачається, що кошти банку, які розміщені на кореспондентських рахунках в інших банках, відносяться до активних операцій банку та, враховуючи що кошти на коррахунках віднесені банком до нестандартної заборгованості згідно до методики, затвердженої НБУ, вказані кошти відносяться до іншого виду заборгованості, визнаної нестандартною за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України у розумінні підпункту 12.2.2. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В висновку експертизи зазначено, що від'ємне значення об'єкту оподаткування визначається згідно підпункту 12.2.3. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2, зменшився.

Суд зазначає, що експерт дійшов висновку, що віднесення до складу валових витрат коштів, направлених на формування резервів під заборгованість інших банків у 1 кварталі 2005 р. у сумі 1170,09 грн., у півріччя 2005 р. у сумі (-) 1421,11грн., три квартали 2005 р. у сумі (-) 50,96 грн., за 2005 рік у сумі (-) 59,64., у 1 кварталі 2006 р. у сумі 28,40 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 86,62 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 12.2.1. та 12.2.2. пункту 12.2. статті 12).

Таким чином, суд приходить до висновку, що віднесення АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» до складу валових витрат коштів, направлених на формування резервів під заборгованість інших банків у 1 кварталі 2005 р. у сумі 1170,09 грн., у півріччя 2005 р. у сумі (-) 1421,11грн., три квартали 2005 р. у сумі (-) 50,96 грн., за 2005 рік у сумі (-) 59,64., у 1 кварталі 2006 р. у сумі 28,40 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 86,62 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

4.Згідно з актом перевірки перевіркою встановлено допущення позивачем порушення в частині створення страхового резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж, з віднесенням до складу валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-) 112250,07 грн., за півріччя 2005 р. у сумі 501722,78 грн., три квартали 2005 р. у сумі 413389,98 грн., за 2005 рік у сумі 734604,72 грн.,за 1 квартал 2006 у сумі 70188,98 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 188733,67 грн.

Розрахунок суми податкових зобов'язань згідно акту перевірки:

1 квартал 2005 року (-) 112250,07 *25% = (-)28063 грн. завищення податку на прибуток,

півріччя 2005 року 501722,78 *25% = 125431 грн. заниження податку на прибуток,

за три квартали 2005 року 413389,98 *25% = 103347 грн. заниження податку на прибуток,

за 2005 рік 734604,72*25% =183651 грн. заниження податку на прибуток,

1 квартал 2006 року 70188,98 *25% =17547 грн. заниження податку на прибуток,

півріччя 2006 року 188733,67 *25% =47183 грн. заниження податку на прибуток.

В акті перевірки зазначено, що у банку відсутня заборгованість за придбаними цінними паперами, сальдо балансового рахунку 3541 на звітні дати дорівнює 0 грн. У разі відсутності заборгованості за придбаними цінними паперами, відповідно відсутні і підстави для віднесення до валових витрат коштів, направлених на формування резервів під знецінення таких цінних паперів.

Перевіряючи обґрунтованість акту перевірки в цій частині суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12.2.2. ст.. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» страхові резерви за рахунок валових витрат створюються для відшкодування можливих втрат за основним боргом за придбаними цінними паперами.

Податкове законодавство України, яке регламентує спірне питання формування резервів під знецінення цінних паперів, відсилає до нормативних актів Національного банку України, регламентуючих процедуру визначення знецінення цінних паперів.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2003 р. N 561, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 р. за N 5/8604 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин) банки зобов'язані визнавати зменшення корисності та відповідно формувати резерв у сумі перевищення балансової вартості придбаних цінних паперів над сумою очікуваного відшкодування. Активи у вигляді цінних паперів, за якими банк визнає зменшення корисності, уважаються нестандартними.

Резерв - кошти, що формуються банком з метою компенсування можливих збитків за вкладеннями в активи у вигляді цінних паперів, що виникають унаслідок зниження суми очікуваного відшкодування порівняно з балансовою вартістю цих цінних паперів.

Суд зазначає, що відповідно до методики Національного банку України зменшення корисності прямо пов'язано з визначенням класу емітента та наявності портфелю на продаж.

З висновку експертизи вбачається, що наявність портфелю на продаж у банку підтверджують дані активного рахунку 3114, на якому враховуються всі операції з векселями банку, дані сальдової відомості з залишками на аналітичних рахунках балансового рахунку 3114, журнали регістрації договорів на продаж, договори купівлі-продажу векселів.

В висновку експертизи зазначено, що рахунок 3541, є транзитним рахунком, на якому враховується дебіторська заборгованість, як на це вказує НБУ у своїх листах, та на цьому рахунку заборонено враховувати дебіторську заборгованість за проданими цінними паперами.

Згідно п. 1.6 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 р. N 435, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2004 р. за N 1302/9901,продаж активів з відстроченням платежу в бухгалтерському обліку відображається відповідно до економічної суті за рахунками з обліку кредитів згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Відповідно до п.1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. N 508, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за N 174/7495,вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2374-IIIвидавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Експертизою встановлено, що від'ємне значення об'єкту оподаткування визначено згідно підпункту 12.2.3. пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2, зменшився.

Експерт дійшов висновку про те, що, враховуючи, що операції з цінними паперами, які здійснював банк, відносяться до активних банківських операцій та вексель засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю), а методика формування резервів під нестандартну заборгованість за вищезгаданими операціями, яка використовується банком, визначена Національним банком України, віднесення до складу валових витрат страховий резерв для відшкодування можливих втрат за придбаними цінними паперами, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством,у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-) 112250,07 грн., за півріччя 2005 р. у сумі 501722,78 грн., три квартали 2005 р. у сумі 413389,98 грн., за 2005 рік у сумі 734604,72 грн., за 1 квартал 2006 у сумі 70188,98 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 188733,67 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.п.12.2.1 та12.2.2 п.12.2 ст.12).

Таким чином, суд зазначає, що віднесення АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» до складу валових витрат страхового резерву для відшкодування можливих втрат за придбаними цінними паперами, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством, у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-) 112250,07 грн., за півріччя 2005 р. у сумі 501722,78 грн., три квартали 2005 р. у сумі 413389,98 грн., за 2005 рік у сумі 734604,72 грн., за 1 квартал 2006 у сумі 70188,98 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 188733,67 грн. здійснено відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

5. Згідно з актом перевірки встановлено порушення в частині не включення до складу валових доходів фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами у 1 кварталі 2005 р. у сумі 2 841 160 грн., у півріччя 2005 р. у сумі 2 203 560 грн., три квартали 2005 р. у сумі 1 222 000 грн., за 2005 рік у сумі 2 335 200 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 426 600 грн.

За рахунок не включення до складу валових доходів донараховано податок на прибуток:

1 квартал 2005 року 2 841160 *25% = 710290 грн.;

півріччя 2005 року 2 203560 *25%= 550890 грн.;

за три квартали 2005 року 1222000 *25%= 305500 грн.;

за 2005 рік 2335200 *25%=583 800 грн.;

півріччя 2006 року 426 600*25%=106 650грн.

Перевіркою встановлено, що банком укладалися договори купівлі-продажу цінних паперів, а саме векселів, за які в рахунок погашення кредиторської заборгованості банк одержував прості векселі від емітентів. Отримані векселя в рахунок погашення кредиторської заборгованості банк враховував у витратах в момент розрахунку векселями емітенту, чим порушено пп.4.1.3 п.4.1 ст.З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валовий дохід включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

В ході перевірки перевіряючими зроблено висновок, що операція з первинного випуску цінних паперів (векселів) не є операцією з торгівлі цінними паперами, і підприємства -учасники такої емісії не мають підстав для відображення в податковому обліку витрат по випуску та одержанню цінних паперів.

Перевіряючи обґрунтованість акту перевірки в цій частині суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» за період, що перевірявся (з 01.01.2005 р. по 30.06.2006 р.) здійснював діяльність, пов'язану з купівлею-продажем цінних паперів згідно Ліцензії комісії з цінних паперів та фондового ринку серія АБ № 177199 від 28.10.2004 р. (термін дії ліцензії з 28.10.2004 по 28.10.2009) та на підставі діючих нормативних актів, регулюючих обіг цінних паперів в Україні.

За період, що перевірявся банком було укладено 9 комісійних договорів і 40 комерційних договорів.

Порядок здійснення банком операцій з векселями здійснювався на підставі Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. N 508, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за N 174/7495(далі Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України).

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України розроблено відповідно до Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, Законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей к Україні», «Про обіг векселів в Україні», інших законів і нормативно-правових актів, що регулюють вексельний обіг.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

У пункті 1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України наведено термін вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно з пунктами 9.1 та 9.3 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України розрахунки з використанням векселів належать до розрахункових операцій. До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їх суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору. У разі погашення дебіторської заборгованості перед банком вимоги до векселів і порядку їх приймання встановлюються ті самі, що і для куплених векселів.

Законом України «Про обіг векселів Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ визначено особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарський діяльності на території України.

Згідно статті 4 Закону України «Про обіг векселів Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Експертизою встановлено, що в п.3.4 всіх договорів купівлі-продажу векселів, укладених банком з контрагентами, зазначено, що Покупець має право розрахуватись по своїм зобов'язанням, що випливають з даного Договору, векселями. Тобто Банком було передбачено розрахунок векселями, які у всіх випадках виступали як свідчення безумовного грошового зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю), тобто банку.

В висновку експертизи зазначено, що бухгалтерський облік операцій з векселями банк відображав на підставі Постанови Правління Національного банку України від 20.08.2003 № 355 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України", яка втратила чинність згідно із Постановою від 03.10.2005 № 358 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України».

Експертом встановлено, що станом на 01.01.2005 р. у портфелі банку на продаж по балансовому рахунку 3114 знаходились 20 векселів на суму 4 009 000 грн.

Згідно Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. N 280, призначення рахунку 3114 «Боргові цінні папери нефінансових підприємств у портфелі банку на продаж» - облік номінальної вартості боргових цінних паперів у портфелі банку на продаж :

за дебетом рахунку проводяться суми номінальної вартості цінних паперів, що придбані або переведені з інших портфелів банку;

за кредитом рахунку проводяться суми номінальної вартості цінних паперів, що продані, погашені або переведені до інших портфелів банку.

Згідно Постанови Правління Національного банку України від 03.10.2005 р. № 358 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України» для відображення в бухгалтерському обліку операцій з цінними паперами банки відповідно до облікової політики можуть використовувати транзитні рахунки, рахунки кредиторської (рах.3641) та дебіторської (рах.3541) заборгованості з подальшим відображенням цих операцій за відповідними рахунками з обліку цінних паперів.

Глава 3 вищезазначеної Постанови передбачає загальні принципи оцінки та обліку цінних паперів у портфелях банку.

Цінні папери банку з метою їх оцінки та відображення в бухгалтерському обліку класифікуються таким чином :

а)цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;

б)цінні папери в портфелі банку на продаж;

в)цінні папери в портфелі банку до погашення;

г)інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Експертизою встановлено, що АКБ «ЧБРР» здійснював торгівельні операції з векселями, які згідно визначеним критеріям класифікував як «цінні папери в портфелі банку на продаж».

Згідно зі ст.14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року N 3480-IVвексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель належить до боргових цінних паперів, тобто паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти згідно із зобов'язанням.

Для цілей податкового обліку операції з цінними паперами, у тому числі з векселями, належать до операцій особливого виду (п.7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР.

Особливість цих операцій у податковому обліку полягає в тому, що платник податків при здійсненні операцій з цінними паперами замість валових доходів і валових витрат веде окремий податковий облік фінансових результатів з цінними паперами. Такий облік ведеться за окремими видами цінних паперів: акціями й іншими корпоративними правами, облігаціями, векселями, деривативами та іншими цінними паперами - наростаючим підсумком протягом звітного року в додатку КЗ до декларації з податку на прибуток, «ціннопаперовий» облік операцій з векселями ведеться в розділі 3 (рядки 3, 3.1, 3.2, 3.3) цього додатка. При цьому в загальному податковому обліку відображається лише підсумковий фінансовий результат - прибуток від операцій із цінними паперами, що розраховується як сума прибутків від операцій із цінними паперами кожного виду і включається за підсумками звітного періоду до валових доходів(рядок 01.4 декларації з податку на прибуток). У разі якщо за підсумками року за якимось видом цінних паперів отримано збиток, він переноситься на зменшення фінансового результату за таким самим видом цінних паперів майбутніх звітних періодів, і не зменшує прибуток, отриманий за іншими видами цінних паперів.Абзац п'ятий пп.7.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», передбачає непоширення норм п.7.6 на операції з емісії корпоративних прав чи інших цінних паперів, здійснювані платником податку, а також на операції з їх зворотного викупу чи погашення таким платником податків. Але, норми п'ятого абзацу пп.7.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» стосуються виключно емітента, тобто особи, яка здійснює емісію (що прямо випливає безпосередньо з норм цього пункту). На першого векселедержателя вони не поширюються внаслідок того, що перший векселедержатель не здійснює емісію (емітентом не є). Отже, особа, яка одержує вексель від емітента, повинна керуватися загальними положеннями п.7.6 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та має повне право відобразити в окремому податковому обліку «ціннопаперові» витрати, пов'язані з придбанням такого цінного папера.

Пунктом 2 статті 3 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать: акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

Пунктом 5 статті 3 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» визначені групи цінних паперів: пайові, боргові, іпотечні, похідні і товаророзпорядчі цінні папери.

Вексель - належить до групи боргових цінних паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

В Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» вживаються різні терміни для позначення первинної передачі (відчуження) цінного папера - у відношенні до емісійним цінним паперам вживається термін «розміщення цінних паперів», у відношенні к неемісійним - «видача цінного папера».

При цьому, розміщення емісійних цінних паперів у відмінність від видачі неемісійних, потребує від емітента здійснення ряду дій, пов'язаних з реєстрацією випуску цінних паперів в ДКЦПФР.

Експертизою встановлено, що АКБ «ЧБРР» веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами у відповідності з правилами податкового обліку операцій з цінними паперами, порядок яких визначено у п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», а саме:

Податковий облік операцій з цінними паперами ведеться окремо від податкового облі ку інших операцій в розрізі видів цінних паперів. При цьому податковий облік опера цій з корпоративними правами ведеться разом з обліком операцій з акціями (пп.7.6.1 ст.7). У зв'язку з тим, що в Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» не визначено, якого характеру цінний папір слід віднести до того або іншого вигляду, керуватися слід Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у частині другої ст.3 названого Закону визначено, які види цінних паперів можуть випускатися в Україні);

Об'єктом податкового обліку є фінансовий результат операцій з кожним видом цінних паперів за звітний податковий період. Позитивний фінансовий результат операцій з цінними паперами конкретного вигляду, тобто перевищення доходів над витратами, по операціях з цінними паперами, проведених в звітному періоді, з врахуванням нега тивного фінансового результату операцій з цінними паперами цього ж вигляду мину лих періодів включається у валовий прибуток. Негативний фінансовий результат операцій з цінними паперами конкретного вигляду, тобто перевищення витрат над доходами з врахуванням негативного фінансового результату операцій з цінними паперами цього ж вигляду минулих періодів переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами цього ж вигляду в наступному податковому періоді (ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (пп.7.6.1 ст.7) ;

Доходи - це сума грошових коштів або вартість майна, отримана (нарахована) плат ником податків від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашалася у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (пп.7.6.3 ст.7). Витрати - це сума грошових коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податків продавцеві коштовних паперів як компенсація їх вартості (пп.7.6.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»). До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням (пп.7.6.4 ст.7);

Витрати і доходи платника податків, окрім доходів і витрат по операціях з цінними паперами, беруть участь у визначенні об'єкту оподаткування на загальних умовах, ви значених Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (пп.7.6.1 ст. 7).

При визначенні фінансового результату по операціях з векселями, у витратну частину включаються витрати з придбання векселів незалежно від їх емітента, а саме: банк набуває векселів на первинному ринку (від емітента) і на вторинному ринку (від вексел є держателів). При здобутті векселя від емітента банк є першим векселедержателем.

Судом встановлено, що за кожен звітний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік) АКБ «ЧБРР» заповнює додаток КЗ до декларації про податок на прибуток таким чином. Спочатку по кожному виду цінних паперів визначається фінансовий результат операцій проведених з цінними паперами цього вигляду в звітному періоді (рядки 1, 3 і ін.). Для цього :

підсумовуються доходи, отримані (нараховані) протягом звітного періоду від продажу (обміну, відчуження) цінних паперів кожного виду. Результат заноситься в рядок 1.1 (для акцій і інших корпоративних прав), в рядок 3.1 (для векселів) і ін.;

підсумовуються витрати, понесені (нараховані) протягом звітного періоду на придба ння цінних паперів кожного виду. Результат відображається в рядку 1.2 (якщо це акції і інші корпоративні права), у рядку 3.2 (якщо це векселі) і ін.

враховується негативний фінансовий результат, отриманий в попередньому періоді від операцій з цим видом цінних паперів. Дана величина (якщо вона є) заноситься в рядок 1.3 (якщо це акції і інші корпоративні права), в рядок 3.3 (якщо це векселі) і ін.

визначається фінансовий результат поточного звітного періоду. Для цього від суми «ціннопаперових» доходів спочатку віднімається сума «ціннопаперових» витрат, а по тім - негативний фінансовий результат, отриманий в попередньому періоді від операцій з цим виглядом цінних паперів. Знайдена величина (прибуток із знаком«+»або збиток із знаком «-«) відображається в рядку 1 (якщо акції і інші корпоративні права),в рядку 3 (якщо це векселі) і ін.

Судом встановлено, що вище перелічені процедури є алгоритмом ведення податкового обліку усередині звітного року і порядок заповнення декларації за такі звітні періоди, як перший квартал, півріччя, три квартали і рік. Негативні (тобто ті, по яких отриманий збиток) фінансові результати операцій з цінними паперами кожного виду за рік для наступних «внутрішньорічних» звітних періодів називається негативним фінансовим результатом, отриманим в попередньому році. У періоді, що перевірявся, фінансовий результат від операцій з цінними паперами, з врахуванням перехідного негативного фінансового результату минулих періодів за станом на 01.01.2005 р. по векселях склав : За 2005 рік - рядок 01.4 додатків К2 = - 783 624,00 грн., за півріччя 2006 ріку - рядок 01.4 додатків К2 = - 218 624,00 грн.

Експертизою встановлено, що розбіжність з актом перевірки ДПІ м. Сімферополь у 1 кварталі 2005 р. у сумі 2 841 160 грн., у півріччя 2005 р. у сумі 2 203560 грн., три квартали 2005 р. у сумі 1 222000 грн., за 2005 рік у сумі 2335200 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 426600,00 грн.

За результатами проведення експертизи експерт дійшов висновку, що позивачем порушень в частині визначення валових витрат за операціями з векселями не допущено.

Таким чином, суд погоджується з висновком експертизи, що АКБ «ЧБРР» порушень в частині визначення валових витрат за операціями з векселями не допущено.

Крім того, суд зазначає, що законність цих операцій з векселями вже перевірялася судовими інстанціями. Згідно Ували ВАС України від 19.11.2009 року, на підставі якої справу було направлено на новий розгляд, будь-яких порушень або неповноти судового дослідження встановлено не було. Висновки суду першої та апеляційної інстанції про правомірне формування позивачем валових доходів та витрат по операціям з векселями, судом касаційної інстанції не спростовані.

У той же час, судом при повторному розгляді справи додатково проведена судово-економічна експертиза, яка також підтвердила правомірність дій позивача при відображені в податковому обліку операцій з векселями.

Експерт за результатами проведення експертизи дійшов висновку, що при підрахунку донарахування податку на прибуток по епізодах, викладених в акті перевірки, який став підставою для прийняття ДПІ у м.Сімферополі АР Крим податкового повідомлення рішення № 0001192200/0 від 15.12.2006 року щодо заниження АКБ «ЧБРР» податку на прибуток в сумі 707307,00 гривень, сума податку повинна б скласти 704419,00 гривень (13969,00 гривень + 690450,00 гривень), розбіжність в сумі 2888,00 гривень (707307 704419,00 гривень) експерту визначити не вдалося.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що проведеною по справі експертизою підтверджується наступне:

-банком було безпідставно віднесено до складу валових витрат сформовані страхові резерви для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-)556987,90 грн.; за півріччя 2005 р. у сумі (-) 431628,31 грн.; три квартали 2005 р. у сумі (-) 704450,32 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1035700,31 грн., у 1 кварталі 2006 року 186193,58 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 172886,08 грн.;

-створення банком страхових резервів під дебіторську заборгованість за рахунок валових витрат у 1 кварталі 2005 р. у сумі 800,20 грн., за півріччя 2005 р. у сумі (-) 3478,45 грн., три квартали 2005 р. у сумі 610,53 грн., за 2005 рік у сумі (-) 1458,87 грн., за півріччя 2006 р. у сумі (-) 3215,62 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 12.2.2. пункту 12.2. статті 12);

-віднесення до складу валових витрат коштів, направлених на формування резервів під заборгованість інших банків у 1 кварталі 2005 р. у сумі 1170,09 грн., у півріччя 2005 р. у сумі (-) 1421,11грн., три квартали 2005 р. у сумі (-) 50,96 грн., за 2005 рік у сумі (-) 59,64., у 1 кварталі 2006 р. у сумі 28,40 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 86,62 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 12.2.1. та 12.2.2. пункту 12.2. статті 12);

-віднесення до складу валових витрат страховий резерв для відшкодування можливих втрат по придбаних цінних паперів, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством,у 1 кварталі 2005 р. у сумі (-) 112250,07 грн., за півріччя 2005 р. у сумі 501722,78 грн., три квартали 2005 р. у сумі 413389,98 грн., за 2005 рік у сумі 734604,72 грн., за 1 квартал 2006 у сумі 70188,98 грн., за півріччя 2006 р. у сумі 188733,67 грн. відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.п.12.2.1 та12.2.2 п.12.2 ст.12);

-позивачем порушень в частині визначення валових витрат за операціями з векселями не допущено.

Суд зазначає, що відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З висновку експертизи вбачається, що сума основного платежу з податку на прибуток складає у 1 кварталі 2005 року у сумі (-) 139247,00 гривень - завищення податку на прибуток, за півріччя 2005 року у сумі (-) 107907,00 гривень - завищення податку на прибуток, три квартали 2005 року у сумі (-) 176113,00 гривень - завищення податку на прибуток, за 2005 рік у сумі (-) 258925,00 гривень - завищення податку на прибуток, у 1 кварталі 2006 року у сумі 46548,00 гривень - заниження податку на прибуток, за півріччя 2006 року у сумі 43222,00 гривень - заниження податку на прибуток.

Отже, враховуючи норми п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», приймаючи до уваги, що за 1 квартал 2005 року, півріччя 2005 року, три квартали 2005 року, 2005 рік експертизою встановлено завищення АКБ «ЧБРР» податку на прибуток - у сумі (-) 258925,00 гривень, а за півріччя 2006 року - заниження податку на прибуток у сумі 43222,00 гривень, суд погоджується з висновком експерту щодо того, що всього за перевіряємий період завищення податку на прибуток АКБ «ЧБРР» складає (-) 215703,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковий орган неправомірно дійшов висновку щодо заниження позивачем податку на прибуток в сумі 707307,00 гривень, яке первісними документами Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» не підтверджується, не відповідає вимогам чинного законодавства України та не знайшло свого підтвердження в висновку судово- економічної експертизи.

Щодо застосованих штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням ДПІ в м.Сімферополі АР Крим № 0001192200/0 від 15.12.2006 року суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що податковим повідомленням рішенням 0001192200/0 від 15.12.2006 року ДПІ в м.Сімферополі нарахувала позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 707307,00 гривень та застосувала штрафні санкції з податку на прибуток підприємства у сумі 609375,00 гривень на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 та п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Приймаючи до уваги, що за результатами розгляду справи та висновками судово- економічної експертизи не встановлено донарахувань податкових зобовязань з податку на прибуток, суд приходить до висновку, що підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій немає.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення не можуть бути визнане таким, що прийняте на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим № 0001192200/0 від 15.12.2006 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У звязку зі складністю справи судом 12 листопада 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 18 листопада 2010 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Уточнені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим № 0001192200/0 від 15.12.2006 року.

3.Стягнути на користь Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Трещова О.Р.