Ухвала суду № 133366505, 14.01.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/3027/25

н/п 1-кс/953/264/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2026 р. . м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

слідчого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 420242220300000138 від 25.11.2024 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, Харківської області, українця, громадянина України, директора Харківського ОВСЗ, одруженого, із вищою освітою, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та фактичного мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч.4 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника підозрюваного ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2026 до суду надійшло клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 420242220300000138 від 25.11.2024 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч.4 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що СУ Головного управління Національної поліції в Харківській області за процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №42024222030000138 від 25.11.2024 за ч. 3 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 будучи службовою особою, директором Харківського обласного вузлу спеціального зв`язку (далі - ХОВСЗ), в період часу часу з листопада 2022 року по липень 2024 року створив і очолив злочинну організацію, яка діяла по лютий 2025 року, та представляла собою внутрішнє та зовнішнє стійке ієрархічне об`єднання семи осіб: ОСОБА_4 , активних учасників ОСОБА_6 (заступник начальника цеху з супроводження, обміну, зберігання, перевезення та доставки відправлень 1 групи Харківського ОВСЗ), ОСОБА_7 (начальник дільниці з приймання і обробки відправлень Харківського ОВСЗ), ОСОБА_8 (інженер програміст 1 категорії Харківського ОВСЗ), та його довірених осіб ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , які, діючи умисно, із корисливих мотивів, попередньо зорганізувались для вчинення тяжких злочинів, відповідно до єдиного плану злочинної діяльності, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, привласненні грошових коштів фонду заробітної плати Харківського ОВСЗ, складанні та видачі службовими особами Харківського ОВСЗ завідомо неправдивих офіційних документів та внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за єдиним злочинним планом та з розподілом функцій учасників злочинної організації, спрямованих на досягнення цього плану, який був відомий та погоджений її учасниками.

На виконання плану злочинної діяльності злочинної організації у період часу з листопада 2022 року по лютий 2025 року, в період дії воєнного стану, у невстановлений досудовим розслідуванням день, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , виконуючи свою роль у злочинній змові, діючи з корисливих мотивів, з метою привласнення грошових коштів фонду заробітної плати Харківського ОВСЗ, підшукували осіб, які з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період виявили бажання офіційно працевлаштуватись до Харківського ОВСЗ з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 21 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та таким чином запропонували влаштуватись до Харківського ОВСЗ наступним особам: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 .

ОСОБА_4 , виконуючи свою роль у злочинній змові, зловживаючи своїм службовим становищем директора Харківського ОВСЗ, діючи на виконання плану злочинної діяльності злочинної організації, перебуваючи в адміністративній будівлі Харківського ОВСЗ, яка знаходиться за адресою: м. Харків, площа Привокзальна, 7, офіційно працевлаштував до Харківського ОВСЗ вищевказаних осіб, які після призначення на посаду на робочому місці не з`являлись та фактично роботу не виконували.

ОСОБА_8 забезпечував вказаних осіб офіційними документами ХОВСЗ службовими посвідченням, для конспірації злочинної діяльності та створення у вказаних осіб можливості вводити в оману працівників правоохоронних органів та ТЦК та СП під час перевірки особистих документів.

Так, в період часу з листопада 2022 року по лютий 2025 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою привласнення грошових коштів Харківського ОВСЗ, зловживаючи своїм службовим становищем, достовірно знаючи, що зазначені особи не виконують робочу функцію, складали та підписували табелі використання робочого часу відносно них, з завідомо неправдивими відомостями щодо їх явки на робоче, а ОСОБА_4 їх погоджував, таким чином реалізуючи злочинний умисел, спрямований на привласнення грошових коштів фонду заробітної плати Харківського ОВСЗ, усвідомлюючи, що вказані особи фактично в Харківському ОВСЗ не працюють, а табелі обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями щодо явки на робоче місце цих осіб є підставою для нарахування заробітної плати, внаслідок чого Харківським ОВСЗ безпідставно нараховано 113 960,54 грн. та виплачено даним особам за вказаний період часу заробітну плату на загальну суму 55 069,27 грн.

В результаті злочинних дій ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за період часу з серпня 2023 року по лютий 2025 року Харківським ОВСЗ необґрунтовано нараховано 113 960,54 грн. та виплачено заробітну плату відповідно до висновку судово-економічної експертизи № СЕ-19/121-25/5827-ЕК від 26.03.2025 на загальну суму 55 069,27 грн., внаслідок чого Харківському ОВСЗ завдано матеріальну шкоду.

Разом з тим, в результаті протиправних дій злочинної організації фіктивно працевлаштовані особи, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , отримали на підставі п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період внаслідок чого створені перешкоди законної діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо виконання обов`язків з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, функціонування системи військового обліку призовників, призову громадян на військову службу, підготовки та проведення в особливий період мобілізації людських ресурсів.

Окрім цього, на виконання плану злочинної діяльності злочинної організації у період часу з липня 2024 року по вересень 2024 року, у невстановлений досудовим розслідуванням день ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_26 , виконуючи свою роль у злочинній змові, підшукували військовозобов`язаних осіб, які висловлювали бажання отримати офіційні документи Харківського ОВСЗ (довідки, службові посвідчення), які містять завідомо неправдиві відомості про те, що вони є працівниками Харківського ОВСЗ та внаслідок цього, отримають відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 21 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто з метою протиправного отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а саме ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_26 , реалізуючи злочинний план та виконуючи свою роль упродовж зазначеного періоду часу, надавали особисті документи та відомості про вказаних осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , які діючи відповідно до злочинного плану та виконуючи у ньому свою роль, складали довідки, до яких вносили завідомо неправдиві відомості про те, що дані особи є працівниками Харківського ОВСЗ та не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 21 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В подальшому, у період часу з липня 2024 року по вересень - грудень 2024 року вказані довідки через невстановлених на даний час досудовим розслідуванням осіб були подані до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В результаті протиправних дій злочинної організації ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_33 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , отримали на підставі п.21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період внаслідок чого створені перешкоди законної діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо виконання обов`язків з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, функціонування системи військового обліку призовників, призову громадян на військову службу, підготовки та проведення в особливий період мобілізації людських ресурсів.

31.03.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами: протоколами складеними в ході проведення НСРД; допитами свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_41 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_42 , ОСОБА_32 , ОСОБА_43 , ОСОБА_25 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_44 , ОСОБА_14 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_23 , ОСОБА_45 ; протоколами впізнання за фотокартками за участю свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_35 ; висновком, складеним експертом за результатом проведення судово-економічної експертиз №СЕ-19/121-25/5827-ЕК;відповіддю ОТЦК та СП на запит слідчого;документи (військово-облікові документи, додатки до них, заяви, довідки Харківського ОВСЗ, листи Харківського ОВСз), вилучені під час обшуку в ІНФОРМАЦІЯ_4 ; протоколами огляду телефонів, вилучених під час обшуків у ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_30 , ОСОБА_11 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_6 ; протоколом обшуку Харківського обласного вузлу спеціального зв`язку; копіями документів кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР за №№ 12024226210000555, 12024226210000556, 12024226210000557, 12024226210000558, 12024226210000559, 12024226210000560, 12024226210000561, 12024226210000562, 12024226210000563, 12024226210000564, 12024226210000565; наказами про призначення на посади в Харківський ОВСЗ; іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

02.04.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.

Постановою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_48 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024222030000138 від 25.11.2024 за ч. 3 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України продовжено до трьох місяців, тобто до 30.06.2025.

27.05.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування до 30.06.2025 року включно, без визначення розміру застави.

26.06.2025 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова продовжено строк досудового розслідування до шести місяців, тобто до 30.09.2025 року включно.

21.08.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування до 30.09.2025 року включно, без визначення розміру застави.

18.09.2025 ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч. 3 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

26.09.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування до 24.11.2025 року включно, без визначення розміру застави.

20.11.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави до 18 січня 2026 року.

18 вересня 2025 року досудове розслідування завершено, на даний час матеріали досудового розслідування відкрито стороні захисту для ознайомлення, триває ознайомлення. Відповідно до повідомлення про завершення досудового розслідування, яке надано підозрюваному та його захиснику.

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КПК України, сторонам кримінального провадження, надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

На цей час для закінчення досудового розслідування необхідно виконати вимоги ст. 290 КПК України, скласти та вручити обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування.

Ризики, які враховані слідчим суддею під час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу існують і на даний час, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, підстави застосування запобіжного заходу підозрюваному обґрунтовуються можливістю настання ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та не перестали існувати.

Також, слід врахувати положення ст. 183 КПК України відповідно до яких слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 255 КК України та передбаченого ст. 114-1 КК України.

Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, що в свою чергу надасть змогу досягнути завдань кримінального судочинства, можливо лише шляхом продовження відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Прокурор в судовому засіданні підтримала подане клопотання, просила його задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні причетність до інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав, зазначив, що видавав незаконно довідки, однак не мав наміру та бажання переховуватись, після проведеного обшуку не вчиняв жодних дій щодо переховування або впливу на свідків, ознайомився з усіма томами кримінального провадження, які надані стороною обвинувачення, заперечував щодо продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримав позицію захисника.

Захисник ОСОБА_5 подав до слідчого судді письмові заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та дослідити усі доводи зазначені у запереченнях, надавши їм оцінку. Посилається на те, що сторона обвинувачення не своєчасно надала матеріалів провадження для ознайомлення. Сторона обвинувачення на протязі досудового слідства перешкоджала повному та всебічному розслідуванню шляхом саботування клопотань сторони захисту про проведення слідчих дій. Наприкінці жовтня 2025 року, в порушення вимог ч. 14 ст. 615 КПК в електронному вигляді знаходились лише 11 з 20 томів матеріалів досудового слідства, 20 том взагалі не був сформований навіть в паперовому вигляді. Це не може не викликати обґрунтоване питання щодо причин такого стану, адже значна частина матеріалів була сформована в електронному вигляді, ще в квітні 2025 року, та використовувалась слідчим для обґрунтування підозри та клопотань про застосування запобіжного заходу. Сторінки матеріалів провадження пронумеровані олівцем і мають численні невідповідності та помилки у нумерації, що не виключає можливість приховування та/або подальшої заміни певних документів, речові докази не оформлені єдиним переліком, в зв?язку з чим неможливо встановити, чи наявний повний обсяг матеріалів провадження на час ознайомлення. Отже на кінець жовтня 2025 року сторона обвинувачення не була готова до здійснення відкриття матеріалів. Також сторона звернулась зі скаргою до ЄСПЛ за фактом його незаконного затримання. Уряд надав свої зауваження на скаргу ОСОБА_4 . В зауваженнях Уряду відзначається, що ключовим під час затримання ОСОБА_4 була наявність підозри за ст. 255 КК. Захист з цим погоджується. При цьому від самого моменту затримання ОСОБА_4 сторона захисту звертала увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що провадження за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 255 ККУ, було відкрите 31.03.2025 року - в день затримання та фактично єдиною підставою для повідомлення ОСОБА_4 підозри за ст. 255 ККУ були завідомо неправдиві показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , отримані так само 31.03.2025 року в обмін на особисті привілеї. Сторона захисту з початку травня місяця 2025 року намагалась добитись допиту ОСОБА_4 в якості підозрюваного та подальшого проведення його одночасних допитів з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою викриття їх завідомо неправдивих показань. Натомість слідство на протязі майже 3-х місяців саботувало проведення допиту ОСОБА_4 , проте після проведення допиту ОСОБА_49 - так само саботувало надання стороні захисту копії протоколу допиту та проведення одночасних допитів. Після чергової скарги сторони захисту слідчий відмовив в проведенні одночасних допитів з причини того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовились від участі в одночасних допитів, що викликає обґрунтований сумнів в правдивості наданих вказаними особами 31.03.2025 року показань. По-перше, вони подали заяви про самовикриття - про їх співучасть в діяльності начебто створеної ОСОБА_4 злочинної організації. Отже вони відмовились від права не свідчити проти себе згідно ст. 63 Конституції. По-друге, вони взяли на себе зобов?язання всіляко сприяти слідству та встановленню всій обставин правопорушення. Відмова від участі в допитах очевидно суперечить поданим раніше заявам та показанням в обмін на звільнення від кримінальної відповідальності. По-третє, звертає на себе увагу той факт, що слідчому було достатньо усної відмови в неформальному спілкуванні телефоном для оформлення постанови про відмову у проведенні слідчої дії. Так слідчий в постанові від 17.09.2025 року послався на усну відмову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від участі в одночасних допитах, а письмові заяви про відмову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримав лише 18.09.2025 року. Наведене в сукупності вказує на те, що, з високим ступенем вірогідності, що слідчий свідомо уникав проведення одночасних допитів та сам ініціював відмову підозрюваних від участі в таких слідчих діях. Також під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства стороні захисту стало відомо про «виведення» з матеріалів досудового слідства значної частини документів без їх ідентифікації. Документи виведені під час виділення інших проваджень. Протиправно видалені поточного кримінального провадження матеріали без їх ідентифікації та без залишення копій в чинному провадженні перешкоджають повноті судового розгляду та обмежують право на захист.

Пред`явлена підозра не є обґрунтованою, що вкотре підтвердилось під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Невиправдане та надмірне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також порушення розумних строків тримання під вартою вже давно визнані Радою Європи структурними проблемами держави Україна. Розгалужена та повторювана практика національних судів щодо обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визнана несумісною з Конвенцією. Проблема триває роками і не вирішується. Наразі на контролі виконання з боку Комітету Міністрів Ради Європи знаходиться більше 330-х рішень за фактом порушення державою Україна параграфу 3 статті 5 Конвенції. Україна є «лідером» в цьому сенсі. Стороною обвинувачення не доведено наявність продовження існування ризиків, з урахуванням того, що на підставі ухвал слідчих суддів констатовано відсутність заявлених ризиків, на які йде посилання в клопотанні, з урахуванням відомостей про особу підозрюваного, його вік, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки за місцем проживання, має родину, неповнолітню дитину яка має захворювання та потребують його піклування, наявність численних нагород та позитивних характеристик, що в сукупності свідчить про відсутність продовження існування ризиків п. п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши прокурора, який наполягав на задоволенні клопотання, захисника, підозрюваного, керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст. 183, 331 КПК України, суд доходить наступного висновку.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Під час розгляду клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (п.1 ч.3 ст. 199 КПК України);

- наявність підстав, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (п.2 ч.3 ст.199 КПК України).

Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч.4 ст.199 КПК України). Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч.5 ст.199 КПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши прокурора, слідчого які наполягали на задоволенні клопотання, захисника, підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, оскільки обставини, які виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою, є доведеними.

Отже, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 слідчий суддя керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Судом встановлено, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжений до 30 вересня 2025 року, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України. Разом з тим, 18.09.2025 досудове розслідування завершено, а матеріали досудового розслідування відкрито стороні захисту для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України.

Відповідно до ст.12 КК України, ч. 1 ст. 114-1 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років; ч. 1 ст. 366 КК України є нетяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. 4 ст. 191 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. 3 ст. 255 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років з конфіскацією майна.

Закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні до завершення дії попередньої ухвали слідчого судді від 20 листопада 2025 року, якою підозрюваному продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, з урахуванням обставин, що по справі необхідно виконати процесуальні дії, направлені на закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, ознайомити сторони кримінального провадження з матеріалами досудового розслідування, у відповідності до вимог ст. 290 КПК України, скласти та вручити обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не є можливим.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК України).

У своїх рішеннях, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», Європейський суд з прав людини наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

«Обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волох проти України»).

При цьому факти що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Стаття 277 КПК України визначає вимоги до змісту повідомлення про підозру як процесуального документа. Так, повідомлення про підозру, окрім інших відомостей, має містити зміст підозри.

Достатність належить до оціночної категорії, тому в кожному кримінальному провадженні за внутрішнім переконанням слідчий, детектив, прокурор вирішують питання про достатність рівня підозри, обґрунтування якої (тобто її зміст) лягає в основу процесуального документа. Повідомлення про підозру це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину, формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування в повному обсязі може перерости у твердження у вигляді обвинувального акта.

Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб`єктивному та об`єктивному.

Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий що об`єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.

З матеріалів, доданих до клопотання вбачається, що 31.03.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

18.09.2025 ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч. 3 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Суд наголошує про обставини того, що вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_4 , виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, які перелічені вище у сукупності, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри, на час розгляду клопотання, щодо можливої його причетності до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.

Висновок про обґрунтованість підозри не констатує винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та відповідно не порушує принципу «презумпції невинуватості».

Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то, з огляду на вищенаведені дані, у суду наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.

Більш того, у пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, суд враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Слідчий суддя наголошує, що у відповідності до змісту статті 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.

Щодо наявності ризиків.

Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з`явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).

Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв`язки та будь-які інші зв`язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.

Вказані підстави враховані у національному законодавстві.

Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Надаючи оцінку можливості ОСОБА_4 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що підозрюваний з метою уникнення покарання за вчинення інкримінованих злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є : ч. 1 ст. 114-1 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років; ч. 1 ст. 366 КК України є нетяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. 4 ст. 191 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. 3 ст. 255 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років з конфіскацією майна, може вдатися до відповідних дій. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, навіть при наявності даних про вік підозрюваного, наявність міцних соціальних зв`язків, перебування на утриманні дружини та неповнолітньої доньки, яка має захворювання, наявності позитивних характеристик підозрюваного та низки грамот та подяк, оскільки відповідно до позиції Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведений можливий ризик того, що підозрюваний ОСОБА_4 за необхідності зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Водночас, окрім врахування ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміноване ОСОБА_4 , не залишається поза увагою слідчого судді те, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Також вимоги ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та роз`яснення, надані Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», де у п. 8 зазначено, що як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.

Співставлення негативних для підозрюваного наслідків переховування у виді його покарання у невизначеному майбутньому, тобто після його можливого затримання, із засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим, та таким, що продовжує існувати.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).

В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану на території України.

Наведені обставини формують у слідчого судді переконання щодо наявності ризику впливу на учасників цього кримінального провадження.

Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення слідчий суддя зауважує, що його оцінка надавалась слідчими суддями в ухвалах при вирішенні питання продовження строку дії застосованого до підозрюваного запобіжного заходу, відтак посилання сторони обвинувачення на його існування без наведення додаткових підстав його обґрунтування, що з`явились за період після вказаного рішення слідчого судді наразі не надано, за таких обставин суд дійшов висновку про його недоведеність.

Слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, впливу на свідків у кримінальному провадженні, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Отже, хоч з плином досудового розслідування деякі ризики об`єктивно перестали існувати, проте після завершення досудового розслідування та ознайомлення сторони обвинувачення із матеріалами досудового розслідування, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжує існувати.

Вирішуючи клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу, слідчий суддя крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, також на виконання вимог ст. 178 КПК України на підставі наданих сторонами матеріалів враховує відомості про особу підозрюваного, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан, позитивні характеристики останнього.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги вагомість наявних даних про причетність до вчинення підозрюваним злочину, тяжкість покарання, яке може бути застосовано, відомостей про особу підозрюваного, який раніше не судимий, є громадянином України, працював на посаді директора Харківського ОВСЗ, за місцем роботи позитивно характеризується, із вищою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дочку, 2010 р.н., у якої наявне захворювання, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , має державні нагороди, грамоти та подяки за час роботи на посаді директора Харківського ОВСЗ, проте відповідні обставини не стали чинним для утримання від дій які інкримінуються та не спростовують висновку суду про неможливість запобігти зазначеним вище ризикам у разі застосування менш суворого запобіжного заходу, слідчий суддя вважає, що прокурор довів у судовому засіданні наявність достатніх підстав вважати, що перелічені вище ризики продовжують існувати.

Оцінюючи можливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, слідча суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі, застава, домашній арешт, особиста порука та особисте зобов`язання не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, а також застава не будуть достатніми запобіжними заходами, адже пов`язані з доступом підозрюваного до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.

Застосування застави як основного запобіжного заходу відтерміновує можливість виконання такого заходу, що, з урахуванням установлених слідчою суддею ризиків, створює сприятливі умови для їх реалізації.

Поряд з цим, порушення домашнього арешту може зумовити лише ініціювання питання застосування до підозрюваного більш суворого запобіжного заходу.

Слід зазначити, що через військову агресію російської федерації та, як наслідок, запроваджений на території України воєнний стан, постійну загрозу ракетних та інших обстрілів, пошкодження об`єктів критичної інфраструктури, систематичні збої у роботі мережі електропостачання та засобів зв`язку, участь працівників Національної поліції, які відповідно до ч. 3 ст. 181 КПК України виконують ухвалу про домашній арешт у забезпеченні громадської безпеки та охорони держави, дієвість та ефективність запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть за умови застосування електронних засобів контролю, об`єктивно знижується і у даному кримінальному провадженні не може запобігти встановленим слідчою суддею ризикам.

Особиста порука та особисте зобов`язання тим більше не зможуть належним чином забезпечити досягнення мети застосування запобіжного заходу. Адже, у випадку їх застосування, з огляду на встановлені слідчою суддею ризики, відсутні будь-які стримуючі стимули від неналежного виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, а так само відсутній належний контроль за їх дотриманням.

Приймаючи до уваги ризики, які продовжують існувати, конкретні обставини провадження та наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінальних правопорушень, а також характер та ступінь суспільної небезпечності вказаного кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку про неможливість застосування підозрюваному іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Даних щодо неможливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я слідчому судді не надано.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи учасників, суд прийшов до висновку, що всі зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що єдиним запобіжним заходом, адекватним особі підозрюваного, здатним забезпечити його належну поведінку та запобігти встановленим ризикам, є тримання під вартою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження підозрюваному строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право на свободу.

Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно п.1 ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, передбаченого ст. 255 КК України та передбаченого ст. 114-1 КК України.

Слідчий суддя також бере до уваги практику, викладену в рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року (№ 3-111/2023(207/23, 315/23), відповідно до якого слідчий суддя не позбавлений можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави при вирішенні питання про запобіжний захід по даній категорії кримінальних правопорушень.

Так, згідно з даним рішенням законодавцем закріплено дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.

Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідча суддя вважає за можливе, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про причетність до вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, його вік та стан здоров`я, відомостей про стан здоров`я його доньки, наявність міцних соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у нього постійного місця роботи до затримання, де він пропрацював тривалий термін, та за яким він позитивно характеризується, під час здійснення діяльності отримав численні нагороди, враховуючи його репутацію, майновий стан, відсутність судимостей, відсутність відомостей про не дотримання підозрюваним умов застосованого запобіжного заходу, відсутність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, окрім того, що розслідується, розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється ОСОБА_4 , а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини з урахуванням відсутності інших ризиків, ніж ті які були встановлено під час первісного застосування міри запобіжного заходу, визначити підозрюваному розмір застави.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрювану особу від намірів та спроб порушити покладені на неї обов`язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

При визначенні розміру застави суд враховує дані про особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 255 КК України, яке віднесено до категорії особливо тяжких.

Розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи підозрюваного, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваної в суд достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб не здійснити втечу.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку про доцільність на даному етапі з урахуванням чергового продовження міри запобіжного заходу визначити ОСОБА_4 , як альтернативу застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заставу в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відповідно до п. 3 ч.5 ст.182 КПК України, оскільки такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків і таким, що не суперечить положенням ч.5 ст.182 КПК України та вимогам ст.ст.178, 182, 183 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов`язки, та не є явно непомірним, беручи до уваги розмір предмета злочину.

Згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, та які передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК України.

Також, відповідно до положень ч.5 ст.194 КПК України для зменшення наведених вище ризиків на підозрюваного слід покласти обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою.

Оцінка твердженням сторони захисту в частині надання недостовірних свідчень іншими підозрюваними в обмін на звільнення від кримінальної відповідальності, неналежного проведення слідчим досудового розслідування, не упорядкування матеріалів кримінального провадження, перешкоджання органом досудового розслідування у повному та всебічному розслідуванні, не наведенні обґрунтувань в ухвалах, судом було надано в ухвалі суду від 20 листопада 2025 року, нових даних стороною захисту не наведено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 194, 197, 199, 372, 376, 395 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на строк 60 (шістдесят ) днів до 14 березня 2026 року включно, але не більше ніж до проведення підготовчого судового засідання.

Встановити строк дії даної ухвали до 14 березня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 15 0 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 499 200 (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч двісті) гривень 00 коп, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок :

ТУ ДСА України у Харківській області (Отримувач коштів (одержувач): ТУ ДСА України у Харківській області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26281249; Банк отримувача (одержувача): ДКСУ м. Київ; Код банку отримувача (МФО одержувача): 820172; Рахунок отримувача (Р/р): UA208201720355299002000006674; призначення платежу застава) до сплину терміну тримання під вартою.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом строку дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити на строк 2 місяці.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Київський районний суд м.Харкова.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_4 в той же строк, але з моменту вручення копії ухвали суду.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 16.01.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_1