Рішення № 133357901, 09.01.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

09.01.2026

ЄУН 389/3989/25

Провадження №2/389/1314/25

Рішення

іменем України

09 січня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чернявської І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

з участю: представника позивача адвоката Яушева В.В.,

встановив:

ОСОБА_1 27.10.2025 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 139 452 грн 48 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 24.09.2024 до дня ухвалення судового рішення в сумі 120 679 грн 20 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що в період з 14.08.1991 до 24.09.2024 він працював помічником машиніста електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №375/ос від 20.09.2024 про припинення трудового договору, 24.09.2024 він був звільнений з посади помчника машиніста електровоза за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (33 р. 01 м. 12 дн.) №32 від 20.09.2024, провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 21 день відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразовий грошовий посібник в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору). Невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022, яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. Крім того, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, оскільки відповідач при звільненні в порушення вимог Закону не виплатив йому всі належні суми, тому він вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Одночасно позивач просив поновити йому встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк для подачі цього позову та визнати його таким, що пропущений з поважних причин. Поважність причин пропуску обгрунтовує тим, що з дня звільнення відповідач так і не вручив йому письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні, а тому вважає, що тримісячний строк ще не розпочався. Крім того, фактично з моменту звільнення і дотепер він постійно лікується, тому позбавлений можливості вільно пересуватися та самостійно себе обслуговувати.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідно до наказу про припинення трудового договору з позивачем виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору, будуть виплачені йому після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Ці виплати наразі призупинені згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України №54/2022 від 24.02.2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів призупинено. Оскільки виплата, яка є предметом спору в цій справі, передбачена колективним договором, тому її призупинення відповідачем в односторонньому порядку узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Одночасно звертає увагу, що АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення.

Також у відзиві представник відповідача заявив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин. Так, позивач обгрунтовує поважність пропуску строку давності перебуванням на лікуванні, однак він звільнився 24.09.2024 і в цей же день його було ознайомлено про нараховані та виплачені суми. Надалі, згідно з наданими позивачем доказами, в період з 16 до 23.12.2024, з 04 до 14.03.2025 і з 17 до 26.09.2025 він перебував на лікуванні. Тобто, фактично лікування відбувалося в певними перервами, що на думку представника відповідача, не може слугувати поважною причиною пропуску строку давності.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій відхилив заперечення представника відповідача, зокрема з мотивів, викладених у позові.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Яушев В.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Представник позивача щодо строку звернення до суду зазначив, що не вважає його пропущеним, оскільки всупереч ст.116 КЗпП України відповідач не вручив позивачу письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні. Водночас, долучене представником відповідача письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні вважає неналежним доказом, оскільки в цьому повідомленні не зазначено, які саме суми були не виплачені із зазначенням їх виду. Також вказав, що позивач за станом свого здоров`я наразі не може сказати чи підписував він це повідомлення, чи ні.

Позивач, в свою чергу, на запитання суду пояснив, що він нічого не підписував, але точно цього сказати не може.

Представник відповідача в судовому засіданні, що відбулося 03.12.2025, пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Зокрема, в період з 11.11.1991 до 11.12.1996, з 18.09.1997 до 06.04.2008, з 22.09.2008 до 04.12.2012, з 10.01.2013 до 24.09.2024 працював помічником машиніста електровоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 28.03.2025.

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №375/ос від 20.09.2024 позивача звільнено із займаної посади з 24.09.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності за ст.38 КЗпПУ.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 21 день відпустки. Водночас виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (33 р. 01 м. 12 дн.) №32 від 20.09.2024, вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення (24.09.2024) ОСОБА_1 отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить його підпис в цьому повідомленні (а.с.208 т.1).

Як встановлено судом, матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків позивачу не виплачена як в день звільнення, так і наразі.

В свою чергу, представник відповідача, не заперечуючи права позивача на отримання такої матеріальної допомоги, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Як слідує з роз`яснень, наданих позивачу в листі Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам`янка від 03.09.2025, жодних змін та доповнень до п.4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Враховуючи вищенаведене, в цій справі суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу ОСОБА_2 у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, які він мав право отримати при звільненні згідно з п.4.17 Колективного договору.

Відповідно, у зв`язку з тим, що відповідач не провів зі звільненим працівником повний розрахунок та не виплатив всі суми, що належать позивачу, останній також має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з вказаним трудовим спором, суд зазначає наступне.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив, що всупереч вимогам ст.116 КЗпП України відповідач не вручив йому письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні, а тому вважає, що встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду ще не розпочався, а отже не є пропущеним.

Суд звертає увагу, що статтею 233 КЗпП України передбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням спорів в межах трудових правовідносин, які не є строками позовної давності, що регулює ЦК України. Строки, передбачені ст.233 КЗпП України, застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.

Предметом спору в цій справі є стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст.234 КЗпП України).

Якщо строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Як встановлено судом, позивач був звільнений 24.09.2024. В цей же день позивач отримав письмове повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Факт отримання цього повідомлення підтверджується наявним у ньому підписом позивача. З цим позовом останній звернувся до суду 27.10.2025.

Тобто, з дня отримання такого повідомлення і до дня звернення до суду минуло більше одного року.

Доводи позивача про те, що повідомлення він не підписував, і відповідно, його не отримував, не підтверджуються жодними доказами.

Суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що всупереч ст.116 КЗпП України у вказаному повідомленні не зазначено про розмір сум, нарахованих та не виплачених позивачу, а тому воно не може бути прийнятим як доказ початку відліку строку звернення до суду, оскільки вказаними нормами Закону не передбачений обов`язок роботодавця зазначати в повідомленні суми, які не виплачені та їх розмір.

Крім того, як слідує зі змісту наказу про звільнення, отримання якого стороною позивача не заперечувалося, позивачу достеменно було відомо про факт та причини не виплати спірних коштів, а необізнаність про їх розмір не є перешкодою для вчинення дій щодо відновлення свого порушеного права на оплату праці.

Правовідносини, які виникли між сторонами чітко врегульовані ч.2 ст.233 та ст.234 КЗпП України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, та неможливість поновлення пропущеного з поважних причин такого строку, якщо з дня отримання повідомлення минуло більше одного року. Такий строк є присічним, тобто він за будь-яких обставин не підлягає поновленню, незалежно від поважності причин його пропуску, які взагалі не оцінюються.

Таким чином судом встановлено, що право на захист порушених прав у позивача виникло з моменту отримання 24.09.2024 повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, однак до суду з цим позовом він звернувся 27.10.2025, тобто більше ніж через один рік, і за таких обставин, згідно з вимогами ст.234 КЗпП України, пропущений ним тримісячний строк звернення до суду з цим позовом поновленню не підлягає.

Врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням цього трудового спору.

Суд зауважує, що конституційне право на судовий захист є невідчужуваним та непорушним, однак законодавець встановив чіткі темпоральні межі для реалізації такого права. Подібні процесуальні рамки покликані збалансувати інтереси сторін у справі, а також слугують однією із запорук дотримання принципу правової визначеності у судовому процесі.

Право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі, натомість безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з відмовою у позові та враховуючи, що позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати компенсуються за рахунок держави

На підставі ст.9, 10, 13, 18, 97, 116, 233, 234 КЗпП України, керуючись ст.141, 259, 263-265, 273, 274-279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40075815.

Повне судове рішення складено 14.01.2026.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва