Ухвала суду № 133356107, 15.01.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/10094/25

Провадження № 1-кп/204/590/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12025042140000961 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.11.2024, за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває вищевказане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор подала клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 . Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. В обґрунтування клопотання прокурор зазначила, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, що дає підстави вважати, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин може переховуватися від суду. Обвинуваченому ОСОБА_5 можуть бути відомі анкетні дані свідків у вказаному кримінальному провадженні, показання яких є важливим доказом по справі, а тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 у разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою зміни їх показань та подальшого уникнення кримінальної відповідальності. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 вчинив умисне кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, тобто є людиною, яка зневажливо ставиться до норм чинного законодавства та схильна до вчинення злочинів, а тому існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.

У судовому засіданні прокурора подане клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, з тих підстав, які були наведені стороною захисту піж час минулого судового засідання. Захисник просила суд змінити обраний обвинуваченому запобіжних захід на більш м`який або зменшити розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні позицію захисника підтримав в повному обсязі, звертав увагу суду, що ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні не існує. Оскільки свідками у кримінальному провадженні є працівники поліції, здійснювати вплив на яких він не може та не збирається.

Вислухавши клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заперечення захисника обвинуваченого, обвинуваченого, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, майновий стан підозрюваного (обвинуваченого); наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється (обвинувачується) особа.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з`ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У даному випадку, фактичні обставини викладені в обвинувальному акті свідчать про те, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні, злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких. При цьому, злочин у вчиненні, якого обвинувачується ОСОБА_5 відносяться до кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших кримінальних правопорушень проти здоров`я населення, а отже має високий рівень суспільної небезпеки.

Суд звертає увагу, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитись від слідства.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Окрім того, ризик втечі оцінюється судому світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі. Як встановлено судом, обвинувачений неодружений, на утриманні нікого не має, не працює, тобто характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків та стримуючих факторів.

Таким чином, суд уважає, що ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності має місце і на даний час реально існує.

Щодо існування ризику впливу на свідків слід вказати, що ураховуючи стадію судового розгляду кримінального провадження, обґрунтованим є ризик того, що перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, ОСОБА_5 може впливати на свідків, які не допитані в судовому засіданні, оскільки на стадії досудового розслідування обвинувачений був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, отже йому відома інформація про свідків, у тому числі їх місця проживання та роботи. При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. За таких обставин ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом. Судом не приймаються твердження обвинуваченого про відсутність ризику впливу на свідків, у зв`язку з тим, що ними є працівники поліції, оскільки по-перше, відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування не всі свідки у справі є працівниками поліції, а є і цивільними особами, а по-друге, факт того, що свідками є працівники поліції не нівелює ризик можливого впливу на них, ураховуючи те, що анкетні дані та місце роботи таких свідків відомі обвинуваченому.

Існування ризику передбаченого п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що обвинувачений не має офіційного місця роботи, що свідчить про відсутність законного джерела доходу для забезпечення рівня життя. Відтак, існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження вчинення кримінальних правопорушень.

Таким чином, беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, ураховуючи відомості про особу обвинуваченого, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, суд вважає, що альтернативні запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Відтак клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який задоволенню не підлягає.

За наслідками розгляду клопотання прокурора, заслухавши заперечення сторони захисту, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав уважати, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків, з огляду на що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого слід задовольнити, та продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Щодо визначення розміру застави.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 5 ст. 182 КПК України, передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

З огляду на те, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави має стимулюючий характер дотримання покладених на нього обов`язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, ураховуючи кількість покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та співвідношення з ризиками їх невиконання, ураховуючи відомості про особу обвинуваченого, суд вважає, що саме раніше висначений розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є відповідним і достатнім для обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню. Таким чином, клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_5 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів. Раніше визначений розмір застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 гривень, слід залишити без змін, з покладенням на обвинуваченого у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 15 березня 2026 року включно.

Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 242240 грн.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 242240 грн., вважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У випадку внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 15.03.2026 виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який або зменшення розміру застави відмовити.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 16.01.2026.

Суддя ОСОБА_1