Рішення № 133349931, 16.01.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7695/25

пр.№ 2-др/464/3/26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд міста Львова

в складі: головуючого судді Борачка М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження питання про ухвалення додаткового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26.12.2025 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, вирішено стягувати з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17759,30 грн. (сума визначена без відрахування податків та інших обов`язкових платежів), а також стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 177,59 грн. судового збору.

Від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, які підлягають відшкодуванню з відповідача у зв`язку з розглядом справи.

08.01.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, у яких вона просить у задоволенні такої заяви відмовити. У випадку якщо суд прийде до висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просить зменшити розмір таких витрат.

Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України, яка визначає умови ухвалення додаткового рішення, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи характер вирішуваного питання, суд не вбачає необхідності викликати сторони в судове засідання, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 270 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно із вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.

Згідно п.2 ч.3 ст.259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат в додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Під час розгляду цивільної справи №753/15687/15-ц (постанова від 14.11.2018) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п.34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, з огляду на положення ч. ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правнича допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За своєю юридичною природою, договір про надання правничої допомоги є договором про надання послуг, зміст якого розкривається главою 63 ЦК України і за загальним правилом, перед його укладенням сторони користуються свободою розсуду щодо визначенні його умов, однак з врахуванням, серед іншого, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

У даній справі правнича допомога надавалась позивачці на підставі договору про надання правової допомоги №08/08 від 08.08.2023, укладеного між Адвокатським бюро «Довгань та партнери» та ОСОБА_1 .

Окрім того, у матеріалах справи наявний ордер виданий Адвокатським бюро «Довгань та партнери» на адвоката Довганя Володимира Ігоровича.

Згідно умов договору про надання правової допомоги №08/08 від 08.08.2023, за надану правову допомогу клієнт виплачує виконавцеві гонорар в розмірі, що визначатиметься з розрахунку 700 грн. за 1 годину роботи виконавця (його працівника), та 1000 грн. за участь в судовому засіданні.

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг, правова допомога надавалась в наступному обсязі: аналіз судової практики та наявних у позивача документів, підготовка позовної заяви і подача її до суду (8 год.), підготовка та складання відповіді на відзив, а також додаткових пояснень (5 год.), представництво в суді (1 засідання).Загальна вартість наданих послуг становить 10100 грн.

Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання їй професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Розподіляючи судові витрати у даній справі, суд також зазначає, що відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі критеріїв, які визначені в частині 4 статті 137 ЦПК України суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

Відповідач висловив заперечення з приводу заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, слід зауважити, що при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд може керуватися положеннями статті 141 ЦПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами третьою шостою та дев`ятою статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.03.2024 року у справі №922/4078/23 висловлено правову позицію, згідно із якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Викладена вище правова позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.05.2024 у справі №463/641/17 із посиланням на те, що положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанова ВПВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

З урахуванням викладеного вище, вирішуючи питання щодо стягнення з АТ «Українська залізниця» витрат на правову допомогу, суд, керуючись положеннями частини 3 статті 141 ЦПК України, вважає за доцільне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Насамперед, суд зазначає, що із оцінки змістовного наповнення позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні випливає, що її написання не могло зайняти стверджувану представником позивача кількість часу, зважаючи на її невеликий розмір, нескладні обставини справи та на те, що значна частина тексту є цитуванням норм законодавства.

Згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу суд також виходить із того, що він не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

За таких умов, суд вважає, що загальна вартість наданих послуг є неспівмірною зі складністю наданих послуг.

Таким чином, враховуючи принцип пропорційності судових витрат до задоволених позовних вимог (17759,30 грн/139395,10 грн. * 100 = 12,74%), суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню 1286,74 грн витрат на професійну правничу допомогу (10100 грн *12,74%).

Керуючись ст.ст.3-13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 270 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

ухвалити додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1286,74 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Додаткове рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Єжи Гедройца, 5.

Повне додаткове рішення суду складено 16 січня 2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Головуючий Борачок М.В.